8) Зміст етнонаціональної політики та її місце в гармонізації етнонаціональних відносин

   Вихід етнонаціональностей на політичну арену призводить до ускладнення політичної ситуації, виявом чого є зростання напруженості в її стосунках, зокрема в стосунках між етнонаціональною більшістю та етнонаціональною меншістю.    За таких умов головним завданням етнонаціональної політики є пошук шляхів гармонізації міжетнонаціональних відносин, налагодження і поглиблення всебічних зв´язків — основи співробітництва, збереження миру і злагоди в суспільстві.

 На характер етнонаціональних відносин суттєво впливає й те, що в них беруть участь великі групи людей, рівень економічного, політичного, соціального і духовного розвитку яких нерідко різниться. Ці та деякі інші особливості певним чином позначаються на процесі розгортання етнонаціональних відносин. За своїм змістом поняття "етнонаціональні відносини" багатоаспектне і є чи не найскладнішим у системі категорій, що використовуються в аналізі суспільних відносин. Визначити його сутність можна так: це стосунки людей ( у всіх сферах суспільного життя), які належать до різних етнічних і національних спільностей.    Структура етнонаціональних відносин включає внутрішні та зовнішні чинники.    Основоположним політичним принципом взаємовідносин етнічних і національних спільностей усередині країни є національна єдність. Об´єктивна зумовленість цього принципу очевидна, оскільки без такої єдності неможливий соціально-економічний, політичний і духовний розвиток нації. Національна єдність є постійно діючим чинником, основою життєдіяльності нації, і вона зберігатиметься доти, доки існує нація.    В основу національної єдності покладено національну ідею. Рівень національної єдності безпосередньо залежить від рівня розвитку національної свідомості.

   Відносини між етнічними і національними спільностями, які живуть у різних державах, будуються на принципі взаємної довіри. Цей принцип — основа для встановлення і розвитку різнобічних міжнаціональних стосунків у всіх галузях суспільного життя. Принцип взаємної довіри покликаний розв´язувати етнонаціональні суперечності, що з´являються в процесі налагодження міждержавних відносин.    У структурі міжнаціональних відносин можна виділити такі типи: міжособові відносини між представниками різних націй, включаючи побутові, відносини між етнічними і національними спільностями в багатонаціональних державах (імперіях); міжнародні відносини держав з багатонаціональним складом населення. Рівень і форми взаємодовіри визначаються цивілізаційністю розвитку етнонаціональних відносин. Рівень довіри пригноблених націй до панівних визначається їхньою залежністю, а тому така довіра не є взаємною, а потенційно напруженою, а отже, і конфліктнонебезпечною. Розпад колоніальної системи найяскравіший цьому приклад.

Етнонаціональна політика — це різновид політики в багатонаціональній (поліетнічній) державі, до якої належать політичні взаємовідносини державної нації (нації-держави) з етнічними групами на її території, а також відносини етнічних груп між собою, конфлікти інтересів цих основних суб´єктів етнополітики навколо питання поділу влади, соціальних і матеріальних благ, збереження й розвитку ідентичності груп.

Практичне втілення в життя етнонаціональної політики вимагає від держави першочергової уваги до таких її складників, як національний державний устрій, правовий захист етнічних меншин, юридична і фактична рівність націй та етнічних груп у соціальній й економічній сфері, розвиток культури, психологія і культура міжетнічних взаємин тощо.

  Етнічний інтерес — це уявлення етнічної групи про найбільшу вигоду для себе при спілкуванні з іншими суб´єктами історичного процесу — державами, націями, іншими етнічними групами, класами, партіями. Етнічний інтерес виникає навколо як матеріальних (господарсько-економічна діяльність, соціальне просування членів своєї групи, перспективи демографічного розвитку і т. ін.), політичних (доступ до влади, правові гарантії від дискримінації), так і духовних (збереження етнічної специфіки, розвиток культури, мови) питань.    Національний інтерес — це уявлення нації (держави) про оптимальні умови свого самозбереження. Політичними умовами забезпечення цього інтересу є адміністративно-територіальна єдність держави, її суверенність, внутрішня політична стабільність, міжетнічне і міжнаціональне взаєморозуміння тощо.    Етнічні й національні інтереси можуть входити у зіткнення внаслідок як суб´єктивних, так і об´єктивних причин. Суб´єктивні причини найчастіше випливають із незваженої чи агресивної етнонаціональної політики державних органів чи політичних діячів. Вони виникають через зверхність національної більшості щодо меншин, байдужість до їхніх проблем, національний егоїзм. В основу зіткнення національного й етнічного покладені переважно політичні домагання. Певна етнічна чи національна група ставить за мету здобути собі значно більші політичні права і можливості. Саме це й стає основою для постановки представниками меншості питання про своє політичне самовизначення, а в разі неспроможності досягнути його — здобуття автономії.    Конфлікт інтересів може виникнути і всередині етнічних і національних меншостей. Таке трапляється, коли вони розташовані на різних щаблях соціальної історії, мають різні можливості доступу до влади, соціального просування, не забезпечені (юридично чи фактично) однаковими гарантіями від дискримінації. їхні інтереси можуть зіткнутися на ринку товарів чи робочої сили, особливо в умовах економічної кризи. Захист етнічних і національних інтересів — головне завдання етнонаціональної політики, незадоволення їх — база виникнення національного питання і таких проблем, в яких концентруються суперечності, що виникають у відносинах між різними націями та етнічними групами.    Національне питання є формою відкритої постановки на порядок денний суспільного життя національних проблем, які визрівають у його надрах. Національне питання загострюється переважно у зв´язку із соціально-економічними проблемами.  Жодна державна етнонаціональна політика не матиме успіху, якщо не ґрунтуватиметься на принципі поваги до національних меншин, на визнанні їх юридично і фактично рівноправними з корінною нацією. Будь-які, навіть щирі, прагнення корінної нації допомагати. меншинам у їхньому економічному й культурному зростанні можуть звестися нанівець, розбиваючись об стіну ворожості і підозрілості, якщо між суб´єктами етнонаціональної політики не встановиться атмосфера взаємоповаги і взаємодовіри.    Важливою функцією етнонаціональної політики є вироблення ефективних шляхів і методів розв´язання внутрішніх національних і особливо міжнаціональних суперечностей і конфліктів, прогнозування їх і запобігання їм, бо тільки своєчасне розв´язання таких суперечностей і конфліктів може забезпечити мир і спокій у суспільстві.    Отже, науково обґрунтована етнонаціональна політика є необхідною умовою процесу державотворення в усіх багатонаціональних країнах. Цю політику треба будувати на принципах демократизму і права, національної єдності і взаємодовіри між націями, на толерантності у стосунках різних національностей і на повазі до традицій, звичаїв, віросповідання тощо. Ефективність етнонаціональної політики в кінцевому підсумку залежить від того, наскільки правильно її принципи відображають стан етнонаціональної ситуації, від уміння правлячих кіл враховувати етнонаціональні інтереси і гармонізувати їх.