5. Зміст теми:

Сімейна медицина – це форма організації первинної медико-санітарної допомоги, яка надається лікарем загальної практики (сімейним лікарем), який забезпечує індивідуальне первинне та безперервне медичне обслуговування окремих осіб, сімей і населення в цілому незалежно від віку, статі, або виду захворювання. Розвиток ПМСД на засадах сімейної медицини розглядається як провідний стратегічний напрямок і одна із головних завдань.

Сімейну медицину, як спеціальність відрізняє ряд надзвичайно важливих принципів. Головні із них:

- довготривалість і безперервність спостереження;

- багатопрофільність первинно-медичної допомоги;

- відношення до сім`ї, як до одиниці медичного обслуговування;

- профілактична спрямованість;

- економічна ефективність і доцільність допомоги;

- відповідальність пацієнта, членів його сім`ї і суспільства за збереження і покращення його здоровя.

Організація та особливості роботи сімейного лікаря

Примірне положення про лікаря загальної практики - сімейної медицини

1. Лікар загальної практики - сімейної медицини забезпечує надання кваліфікованої первинної лікувально-профілактичної допомоги прикріпленому за сімейно-територіальним принципом населенню в обсязі кваліфікаційної характеристики лікаря із спеціальності "загальна практика - сімейна медицина" в умовах амбулаторно-поліклінічного закладу та вдома.

2. На посаду сімейного лікаря призначається лікар, який закінчив лікувальний або педіатричний факультет вищого медичного навчального закладу ІП - ІУ рівнів акредитації або медичний факультет університету, пройшов первинну спеціалізацію у вищому медичному навчальному закладі системи післядипломної освіти за спеціальністю "загальна практика-сімейна медицина" і має сертифікат лікаря-спеціаліста з цієї спеціальності.

3. Навантаження лікаря загальної практики - сімейної медицини проводиться з розрахунку 1 посада лікаря на 1100-1200 осіб дитячого і дорослого населення в сільській місцевості, 1400-1500 осіб - в міській місцевості.

4. Розрахункові норми обслуговування для лікарів загальної практики - сімейної медицини встановлюються на 1 годину роботи: 5 відвідувань на прийомі в поліклініці, 2 відвідування - під час обслуговування хворих вдома.

5. Призначення та звільнення лікаря загальної практики - сімейної медицини, який працює у закладі охорони здоров'я комунальної власності здійснює головний лікар лікувально-профілактичного закладу.

6. Лікар загальної практики - сімейної медицини в своїй роботі безпосередньо підпорядковується завідувачу відділенням загальної практики - сімейної медицини, у випадку його відсутності - головному лікарю амбулаторно-поліклінічного закладу.

7. Лікар загальної практики - сімейної медицини зобов'язаний:

- надавати кваліфіковану, в тому числі невідкладну, медичну допомогу в обсязі кваліфікаційної характеристики фахівця із спеціальності "загальна практика - сімейна медицина" в умовах амбулаторно-поліклінічного закладу та вдома

- в показаних випадках забезпечувати консультування хворих завідувачем відділення, лікарями інших спеціальностей амбулаторно-поліклінічного закладу, за домовленістю -

спеціалістами інших лікувально-профілактичних закладів

• проводити підготовку хворих до госпіталізації та забезпечити своєчасне їх направлення на стаціонарне лікування

• використовувати в своїй роботі сучасні методи профілактики, діагностики, лікування та реабілітації хворих при різних захворюваннях

• здійснювати профілактичну роботу, направлену на виявлення факторів ризику, ранніх і скритих форм захворювань

• організовувати і проводити комплекс заходів щодо диспансеризації населення дільниці (виявлення, взяття на облік, проведення лікувально-оздоровчих заходів) та спостереження за

станом його здоров'я

• проводити санітарно-протиепідемічну роботу на дільниці

• проводити санітарно-освітню роботу серед населення дільниці

• проводити експертизу тимчасової непрацездатності хворих, за наявності показань направляти їх на лікарську консультативну комісію

• систематично підвищувати свою професійну кваліфікацію та рівень медичних знань медичної сестри загальної практики -сімейної медицини

• вести обліково-звітну медичну документацію

• забезпечувати консультування населення дільниці з медико-соціальних та медико - психологічних питань, питань планування сім'ї

- організовувати надання медичної допомоги населенню в екстремальних ситуаціях.

8. Лікар загальної практики - сімейної медицини має право:

• здійснювати контроль за роботою підпорядкованого йому середнього і молодшого медичного персоналу

• подавати пропозиції керівництву щодо покращання організації надання медичної допомоги населенню на засадах загальної практики -сімейної медицини

- брати участь в нарадах, науково-практичних конференціях, семінарах з питань надання лікувально-профілактичної допомоги на засадах загальної практики – сімейної медицини

- провадити підприємницьку діяльність за спеціальністю "загальна практика – сімейна медицина".

9. Робота лікаря загальної практики - сімейної медицини

здійснюється за графіком, в якому передбачено фіксовані години амбулаторного прийому хворих, допомога вдома, профілактична та інша робота і який затверджується головним лікарем лікувально - профілактичного закладу.

Лікар загальної практики / сімейний лікар - це спеціаліст з вищою медичною освітою, який має юридичне право надавати первинну медико-санітарну допомогу закріпленим сім'ям і іншим приписним категоріям населення незалежно від віку, статі і характеру патології.

На посаду сімейного лікаря призначається лікар, який пройшов підготовку в інтернатурі за спеціальністю "загальна практика-сімейна медицина" або лікарі за освітою "лікувальна справа" та "педіатрія", які пройшли підготовку на циклі спеціалізації з сімейної медицини у вищих медичних закладах удосконалення з різними формами навчання лікарів і отримали сертифікат спеціаліста за спеціальністю "загальна практика (сімейна медицина)".

Сімейний лікар здійснює свою діяльність:

• у державному медичному закладі (поліклініці, медсанчастині, міській або сільській лікарській амбулаторії);

• у недержавному медичному закладі (приватному, акціонерному, громадському тощо).

Сімейний лікар може працювати індивідуально або в групі сімейних лікарів (групова практика). В залежності від структури населення, що обслуговує бригада лікарів, доцільно залучати і інших спеціалістів, в тому числі соціальних працівників.

Сімейний лікар працює за контрактом (угодою) з державними або муніципальними органами, страховими медичними компаніями, медичними закладами.

Контингенти населення, їх чисельність формуються з урахуванням права вільного вибору лікаря і закріплюються умовами контракту.

• Сімейний лікар здійснює амбулаторний прийом і відвідування на дому, проведення комплексу профілактичних, діагностично-лікувальних і реабілітаційних заходів у всіх вікових групах, при всіх видах захворювань і пошкоджень у відповідності до кваліфікаційної характеристики фахівця за спеціальністю "загальна практика (сімейна медицина)", надає термінову медичну допомогу при невідкладних станах і травматичних пошкодженнях, сприяє у вирішенні медико-соціальних проблем сім'ї.

• За угодою сімейному лікареві можуть бути виділені лікарняні ліжка в стаціонарі для ведення хворих. Сімейний лікар організує домашні стаціонари, денні стаціонари в амбулаторно-поліклінічних закладах.

• Сімейному лікарю безпосередньо підпорядковується середній медичний персонал, який має спеціальну підготовку, а також за узгодженням з органами соціального захисту - соціальні працівники.

• У своїй діяльності сімейний лікар керується цим положенням, законодавчими і нормативними документами України з питань охорони здоров'я.

• Контроль за діяльністю сімейного лікаря здійснюється в установленому порядку органами охорони здоров'я за місцем роботи лікаря.

• Оцінка діяльності сімейного лікаря проводиться на основі системи показників обсягу і якості його діяльності.

• Призначення і звільнення сімейного лікаря здійснюється у відповідності з чинним законодавством і умовами контракту.

• При виконанні своїх функцій сімейний лікар вступає у стосунки:

3 завідувачем, одержуючи від нього завдання і подаючи йому звіти про роботу.

3 лікарями медичних закладів з метою надання пацієнтам різних видів спеціалізованої і вузькоспеціалізованої діагностичної та лікувальної як амбулаторно-поліклінічної, так і стаціонарної допомоги,

Зі станцією швидкої медичної допомоги з питань надання термінової медичної допомоги.

3 міською (районною) санепідстанцією з питань проведення поточного санітарного нагляду, санітарно-протиепідемічних заходів.

3 дезстанцією у вирішенні питань госпіталізації інфекційних хворих, проведення протиепідемічних заходів у вогнищах інфекцій.

3 директорами шкіл, дитячих дошкільних закладів, розміщених на території обслуговування, з питань проведення профілактичних заходів, профоглядів, щеплень,

3 аптеками при здійсненні медикаментозного забезпечення хворих.

3 відділами ЗАГСІВ, відділами у справах сім'ї і молоді, соціального захисту населення міських, районних держадміністрацій.

з іншими секторами народного господарства у вирішенні питань охорони та зміцнення здоров'я населення.

• Роботі сімейного лікаря притаманні деякі особливості. По-перше, за час прийому лікар повинен обслужити хворих самого різного віку та з різними за характером захворюваннями, оскільки ніяке планування запису не позбавляє від можливого скупчення їх в кімнаті для очікування прийому,. По-друге, прийом хворих часто порушується появою позапланових пацієнтів, які звертаються за екстреною допомогою або доставляються в результаті нещасних випадків. Надання допомоги

таким потерпілим пов'язане зі значною витратою часу й затримує прийом чергових планових хворих. У зв'язку з цим робочі приміщення сімейного лікаря повинні бути розміщені в окремому блоці, і якщо немає ліфта, на першому чи другому поверсі будівлі, що полегшує прийом хворих і сприяє підтримці в ньому порядку і чистоти.

Примірне положення про амбулаторію загальної практики - сімейної медицини

1. Амбулаторія загальної практики - сімейної медицини - лікувально-профілактичний заклад, який в межах своєї діяльності забезпечує проведення комплексу профілактичних заходів з попередження і зниження захворюваності, інвалідності і смертності, раннього виявлення захворювань, надає прикріпленому за сімейно-територіальним принципом населенню кваліфіковану первинну лікувально-профілактичну допомогу, здійснює його диспансеризацію та моніторинг за станом здоров'я.

2. Амбулаторія загальної практики - сімейної медицини - самостійний лікувально-профілактичний заклад, який є юридичною особою, має свою гербову печатку.

3. Рішення про організацію амбулаторії загальної практики - сімейної медицини приймається територіальним органом місцевого самоврядування.

4. Прикріплене населення до амбулаторії загальної практики - сімейної медицини визначається територіальним органом управління охороною здоров'я і затверджується в територіальних органах місцевого самоврядування.

5. Основні завдання амбулаторії загальної практики - сімейної медицини:

1. Проведення комплексу профілактичних заходів з попередження захворювань, травм та отруєнь, зниження захворюваності, інвалідності і смертності серед прикріпленого населення.

2. Надання хворим кваліфікованої первинної лікувально-профілактичної допомоги в умовах амбулаторії та вдома.

3. Раннє виявлення захворювань, своєчасне амбулаторне обстеження і лікування хворих, за наявності показань забезпечення направлення хворих на консультування та госпіталізацію в інші лікувально-профілактичні заклади.

4. Надання невідкладної медичної допомоги при загрозливих для життя станах, нещасних випадках (травми, отруєння і т.д.), за показаннями забезпечення транспортування хворого в інший лікувально-профілактичний заклад для надання спеціалізованої допомоги.

5. Дотримання спадкоємності з іншими лікувально-профілактичними закладами щодо обстеження та лікування хворих.

6. Забезпечення роботи виїзних бригад фахівців з числа лікарів центральної районної лікарні та обласних лікувально-профілактичних закладів.

7. Своєчасне взяття на облік осіб, які підлягають диспансеризації, та забезпечення динамічного спостереження за станом їх здоров'я, проведення лікувально-оздоровчих заходів.

8. Експертиза тимчасової втрати працездатності і видача документів, які засвідчують тимчасову непрацездатність.

9. Направлення у встановленому порядку осіб з ознаками стійкої втрати працездатності на медико-соціальну експертну комісію.

5.10 Проведення профілактичних щеплень, у встановленому порядку повідомлення санітарно-епідеміологічної станції про інфекційне, паразитарн професійне захворювання, отруєння населення, виявлені порушення санітарно-гігієнічних вимог та ін.

11. Проведення санітарно-протиепідемічних заходів на прикріпленій території.

12. Навчання пацієнтів методам зміцнення здоров'я та профілактики захворювань, покращання репродуктивного здоров'я та навчання методам планування сім'ї.

13. Гігієнічне виховання дітей та підлітків.

14. Впровадження в практику сучасних методів і засобів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації хворих, передового досвіду роботи амбулаторно-поліклінічних закладів.

15. Організаційно-методичне керівництво і контроль за діяльністю прикріплених фельдшерсько-акушерських пунктів.

16. Подання пропозицій до територіальних органів охорони здоров'я щодо покращання медичного обслуговування населення.

17. Аналіз стану здоров'я прикріпленого до амбулаторії населення та розробка плану оздоровчих заходів.

6. Структурні підрозділи амбулаторії загальної практики - сімейної медицини: -реєстратура; -лабораторія;

-кабінети лікарського прийому; -кабінет щеплень;

-стоматологічний кабінет; -кабінет функціональної

-палати денного перебування хворих; діагностики;

-оглядовий кабінет; -фізіотерапевтичний кабінет;

-маніпуляційна; -стерилізаційна;

-процедурна; -допоміжні приміщення

-операційно-перев'язувальний блок;

7. Штати персоналу амбулаторії загальної практики - сімейної медицини та нормативи їх навантаження встановлюються відповідно до наказу МОЗ України від 23.02.2000 N 33 "Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров'я".

8. Оснащення амбулаторії медичною апаратурою, інструментарієм, обладнанням, твердим інвентарем і господарським майном проводиться відповідно до затверджених нормативів у встановленому порядку наказами Міністерства охорони здоров'я України і Державного комітету статистики України та подає їх у встановленому порядку.

9. Амбулаторію загальної практики - сімейної медицини очолює головний лікар, який призначається та звільняється територіальним органом місцевого самоврядування.

10. Фінансову діяльність амбулаторії загальної практики - сімейної медицини здійснює централізована бухгалтерія, згідно з встановленим порядком.

11. Режим роботи амбулаторії загальної практики - сімейної медицини затверджується територіальним органом місцевого самоврядування.

12. Діяльність амбулаторії загальної практики - сімейної медицини здійснюється відповідно до діючих законів, постанов та розпоряджень Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, наказів, інструкцій, методичних вказівок Міністерства охорони здоров'я, територіальних органів місцевого самоврядування за підпорядкуванням, інших нормативних документів та цього Примірного положення.

13.Фінансування амбулаторії здійснюється за рахунок коштів місцевого бюджету, власних надходжень, благодійних (добровільних) внесків, пожертвувань від юридичних та фізичних осіб, інших джерел, не заборонених чинним законодавством.

Основні форми та складові медичного страхування

Медичне страхування- форма соціального захисту інтересів населення в охороні здоров'я.

Медичне страхування передбачає страхування на випадок втрати здоров'я з будь-якої причини. Воно забезпечує більшу доступність, якісність і повноту щодо задоволення різноманітних потреб населення в наданні медичних послуг, є ефективнішим порівняно з державним фінансуванням системи охорони здоров'я.

Страхова медицина- це система організації фінансування охорони здоров'я за допомогою коштів, що накопичуються у резервах спеціалізованих страхових компаній, які здійснюють медичне страхування. Завдяки страховій медицині забезпечується економічна і соціальна захищеність середньої і малозабезпечених верств населення, гарантованість їх прав на медичну допомогу.

Мета медичного страхування- гарантувати громадянам при виникненні страхового випадку отримання медичної допомоги, а також залучити в охорону здоров'я додаткові фінансові кошти, у тому числі і на профілактичні заходи.

Медичне страхування може проводитися в обов'язковій і добровільній формах. Об'єктом страхування є здоров'я громадян. Воно здійснюється на випадок хвороби чи травми як в обов'язковій, так і додатково в добровільній формі через державні та недержавні структури. Страхувальниками можуть бути: держава (з бюджету), підприємства, організації й установи та громадяни (за рахунок власних доходів). Страхове відшкодування здійснюється у формі оплати лікування.

Обов'язкова форма страхування координується державними структурами. Страхові платежі, сплачувані громадянами та юридичними особами, мають форму податку. Обов'язкове медичне страхування перебуває під жорстким контролем держави і характеризується безприбутковістю. Ця форма організації страхового фонду дає змогу планувати медичну допомогу завдяки тому, що надходження коштів до страхового фонду характеризується стабільністю.

Для обов'язкового медичного страхування характерне те, що сплата страхувальниками внесків здійснюється у встановлених розмірах і у встановлений час, а рівень страхового забезпечення однаковий для всіх застрахованих.

Джерела фінансування. За умов обов'язкового медичного страхування роботодавці мають відраховувати від своїх доходів страхові внески. Ці кошти формують страховий фонд, яким керує держава. Частина цього фонду може створюватись і за рахунок внесків, які утримуються із заробітної плати працюючих.

В основу проведення обов'язкового медичного страхування закладаються програма обов'язкового медичного обслуговування. Ця програма визначає обсяги й умови надання медичної та лікувальної допомоги населенню. Програма охоплює мінімально необхідний перелік медичних послуг, гарантованих кожному громадянину, який має право ними користуватися.

Суб'єктами обов'язкового медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані, медичні установи. У разі більш централізованої системи медичного страхування до його суб*єктів належить і фонд охорони здоров'я

Головне призначення страхової медичної організації в системі обов'язкового медичного страхування полягає в тому, щоб при оплаті рахунків медичних установ контролювати якість наданих медичних послуг і їх відповідність медико-економічним стандартам.

Для контролю за якістю медичних послуг у страхових медичних організаціях, як правило, створюються спеціальні експертні комісії, які мають перевіряти в медичних установах правильність установленого діагнозу, лікування тощо. Коли в результаті перевірки виявляться порушення з боку медичної установи, то до неї можуть бути застосовані певні санкції.

Добровільне медичне страхування

Добровільне медичне страхування в умовах відсутності нормативно-правової бази, необхідної для запровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, відіграє допоміжну роль у забезпеченні населення медичною допомогою.

Громадяни України в системі обов'язкового медичного страхування матимуть право на:- обов'язкове і добровільне медичне страхування;

• вибір страхової медичної організації (при індивідуальному страхуванні);

• вибір медичної установи і лікаря у відповідності до угод обов'язкового і добровільного медичного страхування;

• отримання медичної допомоги на усій території України

• отримання медичних послуг, що відповідають за об'ємом і якістю умовам договору, незалежно від розміру фактично виплаченого страхового внеску;

• пред'явлення позову страхувальникові, страховій медичній організації, медичній установі, у тому числі на матеріальне відшкодування заподіяного з їх вини збитку, незалежно від того, чи передбачено це в договорі медичного страхування;

• зворотність частини страхових внесків при добровільному медичному страхуванні, якщо це визначено умовами договору.

На страхувальника покладаються наступні обов'язки:

• укладати договір на обов'язкове медичне страхування із страховою медичною організацією;

• вносити страхові внески в порядку, встановленому законодавством і умовам договору медичного страхування;

-в межах своєї компетенції, вживати заходи по усуненню несприятливих чинників дії на здоров'я громадян;

- надавати в страхову медичну організацію інформацію про стан здоров'я контингенту, який підлягає страхуванню.

У системі обов'язкового медичного страхування створюються фонди на державному і територіальному рівнях.

Слід відмітити, що не вся система охорони здоров'я фінансується за рахунок засобів обов'язкового медичного стрхування, значна частина фінансується за рахунок засобів державної і муніципальної системи охорони здоров'я.

Страхові медичні організації здійснюють свою діяльність на основі договорів про співробітництво із медичними установами.

Договір медичного страхування - угода, відповідно до якої страхова медична органи-'зация

зобов'язується організувати і фінансувати надання застрахованому контингенту медичної допомоги певного об'єму і якості або інших послуг, передбачених програмами обов'язкового і добровільного медичного страхування.

Договір медичного страхування повинен містити:- найменування сторін;

• терміни дії договору;

• чисельність застрахованих;

• розмір, терміни і порядок внесення страхових внесків;

• перелік медичних послуг, що відповідають територіальним програмам обов'язкового або добровільного медичного страхування;

• права, обов'язки, відповідальність і інші умови, що не суперечать законам України.

Що представляє собою договір між страховою медичною організацією і медичною установою?

Договір на надання лікувально- профілактичній допомоги ( медичних послуг) - це угода, за якою медична установа зобов'язується надавати застрахованому контингенту медичну допомогу визначеного об'єму і якості в конкретні терміни у рамках програм медичного страхування.

Договір між страховою медичною організацією і медичною установою повинен містити:

• найменування сторін;

• чисельність застрахованих;

• види лікувально- профілактичної допомоги (медичних послуг);

• вартість робіт і порядок розрахунків;

• порядок контролю якості медичної допомоги і використання страхових засобів;

• відповідальність сторін і що не інші умови, що не суперечать законодавству України.

Страховими медичними організаціями виступають юридичні особи, які є самостійними суб'єктами господарювання, з будь-якими, передбаченими законодавством України формами власності, що мають необхідний для здійснення медичного страхування статутний фонд, ліцензію на цей вид страхування і організовують свою діяльність відповідно до законодавства України.

Основним завданням страхової медичної організації, що здійснює обов'язкове медичне страхування, є проведення обов'язкового медичного страхування шляхом оплати медичної допомоги, що надається відповідно до територіальної програми обов'язкового медичного страхування і договорів обов'язкового медичного страхування, здійснення контролю за об'ємом, термінами і якістю медичних послуг.

Страхова медична організація має право :

а) вільно вибирати медичні установи для

надання медичної допомоги і послуг з договорів медичного страхування;

б) брати участь в ліцензуванні і акредитації медичних установ;

в) встановлювати розмір страхових внесків по добровільному медичному страхуванню;

г) брати участь у визначенні тарифів на медичні послуги;

д) пред'являти в судовому порядку позов медичній установі або (і) медичному працівникові на матеріальне відшкодування фізичної чи (і) моральної шкоди, заподіяної застрахованому з їх вини;

є) здійснювати повернення частини страхових внесків страхувальникові або застрахованому, якщо це передбачено договором медичного страхування;

ж) контролювати об'єм, терміни і якість медичної допомоги відповідно до умов договору.

Страхова медична організація зобов'язана:

а) здійснювати діяльність по медичному страхуванню на некомерційній основі;

б) укладати договори з медичними установами про надання медичної допомоги застрахованим обов'язковим медичним страхуванням;

в) створювати в установленому порядку страхові резерви;

г) захищати інтереси застрахованих;

д) видавати усім застрахованим страхові медичні поліси.

Страхові резерви, що утворюються страховою медичною організацією, не підлягають вилученню в відповідні бюджети.

Фонди обов'язкового медичного страхування

Фонди обов'язкового медичного страхування - самостійна державна некомерційна фінансово- кредитна установа - призначені для акумуляції фінансових коштів на обов'язкове медичне страхування, забезпечення фінансової стабільності державної системи обов'язкового медичного страхування і вирівнювання фінансових ресурсів на його проведення.

Страховий медичний поліс - іменний документ, що видається страховою медичною організацією громадянину і що засвідчує узаключення між ними договору про обов'язкове або добровільне медичне стрхування. У полісі вказується номер договору страхування, термін його дії і амбулаторно-поліклінічні медичні установи, де громадянин отримуватиме медичну допомогу.

При звільненні працюючого громадянина з постійного місця роботи адміністрація підприємства, установи, організації зобов'язана отримати у нього страховий медичний поліс і повернути в страхову медичну організацію, що видала цей поліс.

Уразі порушень медичною установою умов договору страхова медична організація має право частково або повністю не відшкодовувати витрати по наданню медичних послуг.

Медичні установи здійснюють свою діяльність на підставі договору зі страховими медичними організаціями, який передбачає обов'язок медичної установи надавати застрахованому контингенту медичну допомогу певного обсягу та якості в конкретні терміни (у межах програми обов'язкового медичного страхування). У договорі встановлюються обсяг лікувально-діагностичної допомоги і нормативи відшкодування витрат.

Розрахунки з медичними установами здійснюються страховими організаціями за фактично надану застрахованим медичну допомогу чи послугу. Це забезпечує контроль за якістю медичної допомоги та використанням коштів, дає можливість створити економічні стимули для поліпшення обслуговування застрахованих громадян у медичних закладах. За надання медичних послуг медичні організації одержують плату.

Медичні установи несуть відповідальність за відмову в наданні медичної допомоги застрахованій стороні, невідповідність медичних послуг за обсягом та якістю умовам договору зі страховою медичною організацією.

Медична допомога в системі медичного страхування може бути надана і самостійно практикуючими лікарями, які мають на це право.

Страхова медицина в Україні

Україна на сьогодні перебуває на стадії впровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування.

В Україні необхідно створити систему комплексного медичного страхування - бюджетно-страхову медицину.

У сучасних умовах найбільш прийнятною для України буде централізована модель з окремим страховиком - Фондом медичного страхування, який на початку свого функціонування має підпорядковуватися державі. У подальшому (після відпрацювання усіх функціональних та організаційних елементів) стане можливим перехід до управління Фондом на раритетних засадах сторонами соціального партнерства, а саме - державою, * роботодавцями та представниками застрахованих. Упровадження медичного страхування змінить порядок фінансування закладів охорони здоров'я, бо якщо в умовах бюджетного фінансування кошти виділяються на утримання самих закладів охорони здоров'я, то при медичному страхуванні вони будуть адресовані пацієнтам і надходитимуть до закладів охорони здоров'я у вигляді плати за надану медичну допомогу.

Держаний бюджет повинен взяти на себе фінансування соціально значущих медико-санітарних закладів охорони здоров'я,зокрема, фінансування психіатричної, протитуберкульозної служб, санаторно-курортних, санітарно-епідеміологічних закладів, пільгове забезпечення громадян лікарськими засобами і виробами медичного призначення, державних цільових програм,державних капіталовкладень тощо.

Діяльність сімейного лікаря в умовах страхової медицини

Запровадження страхової медицини - це не тільки і не стільки зміна кількості джерел фінансування, скільки перехід на нові форми організації та управління в системі охорони здоров'я (колективний підряд, бригадна форма, оренда, приватна практика), оплата праці за обсяг виконаної роботи, зміни пріоритетів у наданні медичної допомоги (зі стаціонарної допомоги на амбулаторно-поліклінічну) і високу якість медичних послуг та їх відповідності соціальним гарантіям страхового поліса, вільного вибору лікаря і лікувально-профілактичного закладу пацієнтом, боротьби за пацієнта та ін.

Тому система страхової медицини вимагає нових форм управління закладами охорони здоров’я та організації роботи лікаря.

При розгляді співвідношення між первинною амбулаторно-поліклінічною і стаціонарною допомогою віддаються безумовні переваги первинній ланці і в її особі, лікарю загальної практики (сімейному лікарю).