4.6. Механізм ціноутворення на підприємстві

Ціна – це грошовий вираз вартості виготовленої продукції (товару, робіт, послуг). Ціна як економічна категорія поєднує в собі: 1) грошове вираження вартості товару; 2) суму грошових коштів, що сплачується покупцем і одержується продавцем за одиницю товару (готової продукції, робіт, послуг); 3) прийом непрямого вимірювання величини затраченої суспільно необхідної праці; 4) кількісне співвідношення попиту і пропозиції. Кругообіг ресурсів на підприємстві закінчується процесом реалізації готової продукції (робіт, послуг) та їх відшкодуванням коштами покупців. Встановити ціну товару на ринку складно, тому що на неї впливає ве­лика кількість факторів: тип ринку, еластичність споживчого попиту, об­сяг і динаміка попиту, економічні можливості покупців, витрати виробниц­тва, ціна на аналогічні товари конкурентів, державне регулювання цін. Ціна одночасно відображає споживчі властивості (корисність) товару, купівельну спроможність грошової одиниці, ступінь рідкісності товару, силу конкуренції і державного контролю, економічну поведінку ринко­вих суб’єктів та інші суб’єктивні моменти.

Ціна виконує ряд функцій, а саме:

1. Планово-облікову — забезпечує оцінку майна, облік результатів господарювання та їх прогнозування.

2. Стимулюючу — сприяє мотивації раціональному використанню обмежених ресурсів, науково-технічному прогресу, оновленню асортименту продукції.

3. Розподільчу — дає змогу розподілити доходи в суспільстві.

4. Регулюючу — здійснює збалансування між окремими виробниц­твами, попитом і пропозицією.

Ціноутворення — це процес обґрунтування, затвердження та пере­гляду цін і тарифів, визначення їх рівня, співвідношення та структури. Політика ціноутворення в Україні спрямована на забезпечення:

• рівних економічних умов і стимулів для розвитку всіх форм власності, економічної самостійності підприємств, організацій і адміністративно-територіальних регіонів;

• збалансованого ринку засобів виробництва, товарів і послуг;

• протидії монопольним тенденціям виробників продукції, товарів і послуг;

• об’єктивних співвідношень у цінах на промислову і сільськогос­подарську продукцію, що забезпечує еквівалентність обміну;

• розширення сфери застосування вільних цін;

• підвищення якості продукції;

• соціальних гарантій у першу чергу для низькооплачуваних і ма­лозабезпечених громадян, включаючи систему компенсаційних виплат у зв’язку із зростанням цін і тарифів;

• створення необхідних економічних гарантій для виробників; орієнтації цін внутрішнього ринку на рівень світового ринку.

У народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи.

Вільні ціни — це реальний грошовий вимір вартості товару для підпри­ємства, який визначається продавцями і покупцями в процесі домовлено­сті між ними. У вільних цінах враховуються витрати на виготовлення про­дукції. (робіт, послуг) і прибуток без обмеження рівня рентабельності.

Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих. по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом вста­новлення:

• державних фіксованих цін (тарифів);

• граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від дер­жавних фіксованих цін і тарифів.

Регульовані ціни формуються за принципами вільного ціноутворен­ня за умови їх певного державного регулювання на окремі види продук­ції (роботи, послуги) шляхом обмеження рівня рентабельності.

Фіксовані ціни встановлюються державою на ресурси, які мають визначальне значення для населення, а також на продукцію підприємств монополістів. Ці ціни на певний період часу незмінні, суворо фіксовані. Фіксована ціна може покривати витрати підприємства на виготовлення продукції (робіт, послуг) підприємства або бути нижчою за них. За умо­ви, якщо фіксована ціна не покриває витрат підприємства, держава мо­же надавати таким підприємствам дотацію.

У разі надмірного зростання цін, раніше виведених із під державно­го контролю, допускається тимчасове повернення до державного регу­лювання цін і тарифів

Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які мають визначальний вплив на загальний рівень і динамі­ку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджене на підприємствах, що посідають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Зміна державних фіксованих та регульованих цін і тарифів може здійснюватись у зв’язку із зміною умов виробництва і реалізації продук­ції, що не залежать від господарської діяльності підприємств.

При здійсненні експортних та імпортних операцій безпосередньо або через зовнішньоторговельного посередника в розрахунках із зарубіжни­ми партнерами застосовуються контрактні (зовнішньоторговельні) ці­ни, що формуються відповідно до цін і умов світового ринку. У сучасних економічних умовах ціна реалізації продукції визнача­ється згідно з Методичними рекомендаціями з формування собіварто­сті продукції (робіт, послуг) на підприємстві, затвердженими наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 р. №47. Вона включає: виробничу собівартість, визнані адміністративні витрати, витрати на збут, прибуток і податок на додану вартість:

Ц = ВС + АВ + ВЗ + П + ПДВ,

де Ц — ціна;

ВС — виробнича собівартість продукції (робіт, послуг);

АВ — визнані адміністративні витрати;

ВЗ — витрати на збут продукції;

П — сума прибутку;

ПДВ — сума податку на додану вартість.

Якщо підприємство виробляє високорентабельні та монопольні това­ри (продукцію, роботи, послуги) і сплачує акцизний збір, то ціна прода­жу визначається за формулою:

Ц = ВС + АВ + ВЗ + П + АЗ + ПДВ,

де АЗ — сума акцизного збору.