3.4. Методи організації виробництва

Метод організації виробництва — це певний спосіб виконання ви­робничого процесу, який передбачає сукупність відповідних заходів та прийомів його реалізації. Для методу організації виробництва особливо важливими є взаємозв’язок послідовності виконання операцій техноло­гічного процесу з порядком розміщення обладнання і ступінь неперервності виробничого процесу. Розрізняють три методи організації виробництва: 1) непотоковий (одиничний); 2) потоковий; 3) автоматизований. Непотоковому виробництву властиві такі ознаки: 1) на робочих місцях обробляються різні за конструкцією і техноло­гією виготовлення предмети праці, тому що їх кількість є невели­кою й недостатньою для нормального завантаження устаткування; 2) робочі місця розміщуються за однотипними технологічними гру­пами без певного зв’язку з послідовністю виконання операцій; 3) предмети праці переміщуються в процесі обробки за складними маршрутами, що викликає великі перерви між операціями. Технологічне обладнання, в основному, є універсальним, хоча при обробці особливо складних за конструкцією та великих за розмірами де­талей, може застосовуватись інше обладнання. Непотоковий метод застосовується переважно в одиничному і серій­ному виробництвах. Залежно від номенклатури виробів і їх кількості не­потоковий метод може мати різні модифікації: 1) за умов одиничного виробництва він здійснюється переважно у формі одиночно-технологічного методу, коли окремі предмети праці проходять обробку одиницями або невеликими партіями, які не повторюються; 2) у серійному виробництві він набирає форми партіонно-технологічного або предметно-групового методу. Партіонно-технологічний метод характеризується тим, що предме­ти праці проходять обробку партіями, які періодично повторюються. Величина партії предметів, що обробляються, впливає на ефектив­ність виробництва. Тому дуже важливо визначити величину оптимальної партії. Оптимальною є така партія предметів, коли загальні витрати на її виготовлення будуть мінімальними. Предметно-груповий метод полягає в тому, що вся сукупність пред­метів праці розподіляється на технологічно подібні групи. Обробка пред­метів кожної групи здійснюється за приблизно однаковою технологією і потребує однакового устаткування. Це дає змогу створювати для оброб­ки предметів групи предметно спеціалізовані дільниці, підвищувати рі­вень механізації та автоматизації виробництва. Кількість устаткування в не потоковому виробництві обчислюється окремо для кожної групи однотипних, технологічно взаємопов’язаних верстатів:

де КМ — кількість верстатів (машин) у технологічній групі;

п — кількість найменувань предметів, які обробляються на дано­му устаткуванні;

— кількість предметів і-го найменування, які обробляються за розрахунковий період;

— норма часу на обробку і-го предмета, год;

— плановий фонд часу роботи одиниці устаткування за розра­хунковий період, год; — коефіцієнт виконання норм часу.

Потокове виробництво — високоефективний метод організації ви­робничого процесу, який передбачає обробку предметів праці за встанов­леним найкоротшим маршрутом з фіксованим часом.

Головною ознакою потокового виробництва є стійка номенклатура випуску однорідної продукції. У потоковому виробництві найповніше ви­ражені основні принципи високоефективної організації виробничого процесу і, передусім, принципи прямоточності, неперервності. Потокові методи застосовуються в умовах виготовлення значних обсягів продукції протягом тривалого часу переважно у масовому та великосерійному ви­робництвах.

Потокове виробництво є вищою формою реалізації масового вироб­ництва із наступними характерними особливостями:

• розподіл технологічного процесу на певні операції та закріплен­ня їх за конкретними робочими місцями;

• точно визначена тривалість (синхронність) операцій;

• розміщення робочих місць у послідовності технологічного проце­су виготовлення виробу (предметний принцип розміщення);

• оснащення ліній здебільшого транспортними пристроями (транс­портерами, пневмотранспортними засобами, промисловими ро­ботами, маніпуляторами тощо), які призначені для передавання виробів від одного робочого місця до іншого, а також для регулю­вання ритму потокової лінії.

Основною структурною ланкою потокового виробництва є потокова лінія — технологічно та організаційно відокремлена група робочих місць, на яких виготовляється один або декілька подібних типорозмірів виробів. Потокові лінії бувають різними, тому їх класифікують за певними ознаками: 1. За кількістю найменувань виготовлених на них виробів: однопредметні (постійно-потокові); багатопредметні (багатопотокові). 2. За характером руху виробів за операціями: неперервно-потокові; перервно-потокові. 3. За способом підтримки ритму: із регламентованим ритмом; із вільним ритмом. 4. За видом застосування транспортних засобів: конвеєрні; неконвеєрні. 5. За характером руху конвеєра: неперервної дії; періодичної дії. 6. За місцем виконання операцій: на конвеєрі; на спеціально обладнаних робочих місцях. Для ефективної роботи підприємства вибирається певний різновид потокової лінії та обчислюються основні її параметри: такт, темп, ритм, кількість робочих місць, швидкість руху конвеєра та довжина робочих зон. Такт потокової лінії — це інтервал часу, за який із лінії сходять ви­роби, що пересуваються послідовно один за одним, тобто це інтервал ча­су, через який періодично відбувається випуск певної продукції:

де r — такт потокової лінії, хв;

— ефективний фонд часу роботи потокової лінії в плановому періоді, хв;

— план випуску деталей за даний період часу у натурально­му вимірі.

Величина, обернена до такту, називається темпом потокової лінії і обчислюється за формулою:

Темп потокової лінії, що виражає кількість продукції яка зійде з потокової лінії (конвеєра) за одну годину її роботи, визначається за формулою:

Якщо предмети праці передаються не поштучно, а транспортними партіями ( ), то вони сходять із лінії за інтервал часу, що називається ритмом лінії, який визначається за формулою:

де R — ритм лінії, хв.

Кількість робочих місць обчислюється для кожної операції за фор­мулою:

де — розрахункова кількість робочих місць на і-й операції.

Швидкість руху конвеєра залежить від його такту й відстані між ви­робами (або центрами двох суміжних робочих місць):

де V — швидкість руху конвеєра, м/хв;

l — відстань між центрами двох суміжних робочих місць (виро­бами на конвеєрі), м.

На робочому конвеєрі з безперервним рухом при виконанні операції робітник пересувається за ходом конвеєра в межах відведеної йому робо­чої зони. Після закінчення операції робітник повертається до початку зо­ни і виконує операцію над наступним виробом, який на цей момент підій­шов до робочої зони. Довжина робочої зони обчислюється за формулою:

де РЗ — довжина робочої зони на і-й операції, м.

Потокове виробництво має деякі недоліки, а саме:

• монотонність та одноманітність праці;

• чутливість до можливих відхилень у постачанні, оснащенні та документації, що може спричинити зупинення конвеєра.

Для розв’язання вказаних проблем потокового виробництва було створено автоматичні потокові лінії.

Автоматичні потокові лінії — це сукупність машин, які автоматич­но, без участі людини, виконують задані технологічні операції, вклю­чаючи транспортування, контроль якості тощо.

Отже, автоматизація виробництва — процес, за якого всі або пере­важна частина операцій, що потребують фізичних зусиль робітника, пере­даються машинам і відбуваються без його безпосередньої участі. За робіт­ником залишається тільки функція налагодження, нагляду та контролю.