4. Перші офіційні документи в галузі прав людини (хvіі – хvііі ст.).

Магна Карта або «Велика хартія вольностей» (1215) – перша неписана конституція Англії, не визначала прав будь-якої людини, а була тільки чимось на кшталт політичних і юридичних угод, що відповідали конкретній політичній ситуації. Набула легендарного, міфологічного значення тільки в контексті сучасних дебатів про права людини. Хартія обмежувала права монарха, захищала права на приватну власність, недоторканість та свободу особистості від абсолютизму. Обнародувана королем Іоаном Безземельним, Хартія мала на меті обмеження свавілля короля, надавала окремі привілеї лицарству, певним категоріям купців, верхівці вільного селянства та застерігала окремі права громадян (міщан) загалом. Поряд із привілеями феодалів, Карта закріпила основні, хоча й елементарні, права людини. Тут зокрема, говориться: «Жодна вільна людина не буде заарештована, або ув'язнена, або позбавлена володіння, або у будь-який (інший) спосіб знедолена… як за законним вироком рівних їй та за законом країни»

Напевне, коли англійський король Іоанн Безземельний ще в 1215 році підписував під тиском бунтівних баронів Велику хартію вольностей (Magna Charta libertatum), він і не здогадувався, що це стане могутнім поштовхом до утворення й розвитку органу, якому протягом усієї подальшої історії випаде честь відігравати роль рушійної сили в процесі розвитку не лише британської, а й усієї західної цивілізації. Саме Magna Charta, яка й по сьогодні є неодмінною складовою британської «конституції», заклала основи обмеженої монархії — форми державного правління, що з XVII ст. незмінно панує в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії⁵.

Першим документом, який окреслював права людини, можна вважати Дванадцять статей 1525 року. Ці статті були частиною вимог, які висували селяни до Швабської ліги під час Селянської війни в Німеччині.

Білль про права 1689 в Англії та відповідний шотландський Акт вимоги прав 1689 проголосили незаконними деякі репресивні дії уряду.

У XVIII ст. відбулися дві важливі революції — Американська в 1776 та Французька в 1789. Результатом цих революцій стало прийняття Декларації незалежності США та Декларації прав людини і громадянина. Обидва документи встановлювали певні юридичні права. Крім того, Віргінська декларація прав 1776 року затвердила у вигляді закону низку основних громадянських прав і свобод. Декларація незалежності США (автор – Томас Джеферсон (третій президент США) - не був прихильником ідеї визнання рівності жінок, темношкірих та корінних американців і сам мав рабів) проголосила, зокрема: «Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідбірними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя».

У XIX ст. найважливішою із правових проблем, пов'язаних і правами людини, стало питання ліквідації рабства. Рух аболіціоністів сприяв тому, що рабство було ліквідоване у Британії Актом про работоргівлю 1807 року та Актом про відміну рабства 1833 року. В США північні штати відмінили рабство в період між 1777 та 1804 роками, але південні штати міцно трималися за цей інститут. Дебати й конфлікти щодо поширення законодавства на нові території призвели до сецесії Півдня й громадянської війни. Після війни інститут рабства був ліквідований тринадцятою поправкою до Конституції США⁶ (чотирнадцята поправка проголосила повне громадянство та рівні права всіх людей, що народилися в США, а п'ятнадцята поправка гарантувала американцям африканського походження право голосу).