13.Проблема знаковості і системності мови ф.Де Сосюра.

Соссюр обгрунтував знаковий характер мови. Вчення про мову як систему знаків, які виражають поняття, посідає важливе місце в лінгвістичному вченні Соссюра. Він вважає мову системою знаків, “в якій істотним є лише поєднання значення й акустичного образу, причому обидва ці компоненти знака однаковою мірою психічні”. Мовний знак, за Соссюром, - це протиставлена двобічна психічна сутність: означення ( акустичний образ) й означуване ( поняття). Мовні знаки – це реальності, які знаходяться в мозку людини. Центральним знаком у механізмі мови є слово. Соссюр пропонує створити нову науку про знаки взагалі - семіологію. Лінгвістика “як наука про особливі знаки” буде частиною семіології, її найважливішим розділом, оскільки мова – це найскладніша й найпоширеніша семіологічна система”.Соссюр зазначає характерні ознаки мовного знака. Це передусім довільність знака, тобто довільність,умовність зв’язку означення з означуваним. Проте, з іншого боку, цей знак є обов’язковим для мовного колективу, який ним користується, він соціально обумовлений. Довільність знака зовсім не виключає його мотивованості, оскільки більшість слів у загальній системі мови мотивована.Принцип довільності знака породжує антиномію мінливість-немінливість знака. Немінливість мовних знаків характеризується тим, що люди вживають їх так, як встановлено традицією. У процесі історичного розвитку відношення між означенням й означуваним у знакові можуть змінюватись, тобто може змінитися звуковий склад слова, його значення або те й інше разом, що тісно пов’язано з принципом безперервності мовного розвитку.

Важливим для системного й знакового розуміння мови було наголошування Соссюром на значимості відмінностей у знаку й мові. Через те, що мовний знак – психічне явище, для нього важливі не матеріальні відмінності, а фінкціональні властивості. На його думку, у слові важливий не звук як такий, а ті звукові відмінності, які дозволяють відрізняти це слово від інших, “бо тільки ці звукові відмінності значимі”. У зв’язку з цим Соссюр розуміє фонему як сукупність розрізнювальних ознак, що потім було визнано Паризьким лінгвістичним гуртком.

Безпосередні учні Соссюра й ті мовознавці, на творчість яких він вплинув, не утворюють єдності, оскільки багато положень його концепції суперечливі й припускають неоднозначне тлумачення. Послідовники Соссюра представлені наче трьома потоками. Перший потік утворюють Ш.Баллі, А.Сеше, С.О.Карцевський ( так звана Женевська школа), які дотримувались концепції свого вчителя й розвивали його погляди. Більша група мовознавців, які утворюють другий потік ( А.Мейє, Ж.Вандрієс, Е.Бенвеніст, А.Соммерфельт тощо), сприйняла соціологічні ідеї Соссюра, поєднавши їх з принципами порівняльно-історичного мовознавства. Останній потік включає багато мовознавців різних відгалужень структуралізму.

Однією з головних заслуг Ф.де Соссюра перед лінгвістикою вважають обгрунтування ним системного характеру мови. Трохи раніше, ніж Соссюр, Б.де Куртене, роботи якого Соссюр високо цінував, запропонував розуміння системи мови як сукупності, частини якої пов’язані між собою різними відношеннями. У Соссюра система мови базується на протиставленні її членів. Розглядаючи мову як систему математично точну,він користувався для позначення компонентів системи математичним терміном “член”,вважаючи, що всі відношення в мові можуть бути виражені в математичних формулах. Мова як система характеризується двома особливостями: усі члени системи перебувають у рівновазі;система є замкнутою. Система мови формується на підставі встановлення тотожностей і розбіжностей між її членами, тобто елементами системи. Соссюр наголошує на статичності як найважливішій ознаці мовної системи, хоча її не розглядає як цілком нерухомий стан системи.

Визначальними в системі є два типи відношень між її елементами – синтагматичні й асоціативні, заслуга у відкритті яких належить, на думку деяких дослідників, М. В.Крушевському. Синтагматичні відношення базуються на двох та більшій кількості членів відношення, “ однаковою мірою наявних в актуальній послідовності”. Синтагматичні відношення підпорядковуються принципу лінійності. Через дію цього принципу мовні одиниці “вишикуються” в лінію, де кожна одиниця утворює сполуку з сусідніми одиницями. Лінійні сполуки одиниць мови Соссюр називає синтагмами. Другий тип відношень він позначає як асоціативні, вони “поєднюють члени цього відношення у віртуальний мнемонічний ряд”. В асоціативні відношення Соссюр включає не лише морфологічні, але й смислові зв’язки між словами. На думку Соссюра, сукупність синтагматичних і асоціативних відношень “утворює мову й визначає її функціонування”. Мова представляє собою сукупність взаємопов’язаних елементів, де кожний член системи пов’язаний з іншими членами як у просторі ( синтагматичні відношення), так і у свідомості (асоціативні відношення).