52.Розвиток і виховання.

Проблема розвитку та виховання особистостіналежить до найактуальніших соціальних аспектів суспільного життя і завжди потребує глибокого наукового обгрунтування психологічної сутності чинників цього процесу.

Виховання є головним чинником формування особистості дитини, завдяки якому реалізується програма її соціалізації, розвиваються природні задатки і здібності.

Розвиток особистості — це складний процес, в якому рівні розвитку постійно змінюються. Розвиток пізнавальних психічних процесів, емоцій і почуттів, волі, потреб, інтересів, ідеалів і переконань, свідомості та самосвідомості, здібностей, темпераменту та характеру, вмінь, навичок і звичок перебуває у складній міжетапній взаємодії. Вищі рівні зароджуються на попередніх етапах, але й особливості попередніх вікових етапів виявляються на наступних етапах. Щоб сприяти своєчасному зародженню та успішному розвитку прогресивного, нового у дитини на всіх етапах формування її як особистості, треба знати вікові особливості фізичного та духовного розвитку дитини.

53.Діяльність як чинник розвитку особистості.

Діяльність — спосіб буття людини у світі, її здатність вносити в дійсність зміни.

Основними компонентами діяльності є:

1) суб'єкт з його потребами;

2) мета, відповідно до якої предмет перетворюється на об'єкт, на який спрямовано діяльність;

3) засіб реалізації мети;

4) результат діяльності.

54.Зарубіжні теорії розвитку особистості.

Вони представлені в зарубіжній педагогіці такими основними напрямами: біологічним, соціологічним, біосоціальним.

Біологічний напрям розвивали М.Монтессорі, К.Лоренц, Е.Фромм та ін. Вони стверджують, що моральні якості людини біологічно зумовлені. Підставою для висновків, згідно з якими люди народжуються добрими або злими, агресивними або лагідними, чесними або брехливими, слугують дані, отримані під час поведінки людини й тварини. Уважається, що якщо інстинкти у людей і тварин успадковуються, то таке успадкування відбувається за аналогією до тварин. Такий підхід, наприклад, дав право німецькому психологу Еріху Фромму стверджувати, що характер дитини - це "зліпок" із характеру батьків, який розвивається "у відповідь" на їхній характер.

Останнім часом, як уже згадувалося, на користь успадкованої зумовленості моральності людини та її соціальної поведінки відкрито висловлюється низка відомих учених сучасності (М.М.Амосов, П.К.Лнохіи, В.П.Ефроімсон, П.В.Симонов та ін.).

55. Предмет психології та її завдання.

Психологія — одна з наук про людину. Об’єктом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини — психіка. Складність психіки як явища зумовлена тим, що вона є вищим продуктом біологічного та суспільного розвитку живих істот. Складним є і функціональний бік психіки. Вона є засобом орієнтування організму в навколишньому світі й регулятором поведінки в динамічних умовах середовища. Психічна активність людини спрямовується на різні об’єкти.

Особливості, якими характеризується психіка.

Рефлекторна природа психіки.

Відображувальна діяльність людини засадово зумовлена рефлекторною діяльністю мозку. Фундатором вчення про рефлекторну природу психікиє видатний російський фізіолог І. Сєченов (1829–1905). Вчення І. Сєченова про рефлекторну природу психіки розвинув І. Павлов (1849–1936) у своєму вченні про вищу нервову діяльність. Теорія рефлекторної діяльності спирається на три основні принципи наукового дослідження: • детермінізму, тобто поштовху, причини будь-якої дії, її ефекту; • аналізу та синтезу, тобто розкладання цілого на частини і потім складання нового цілого з елементів; • структурності та пристосування динаміки до структури.

Три основні принципи наукового дослідження.

Вчення І. Сєченова про рефлекторну природу психіки розвинув І. Павлов (1849–1936) у своєму вченні про вищу нервову діяльність. Теорія рефлекторної діяльності спирається на три основні принципи наукового дослідження: • детермінізму, тобто поштовху, причини будь-якої дії, її ефекту; • аналізу та синтезу, тобто розкладання цілого на частини і потім складання нового цілого з елементів; • структурності та пристосування динаміки до структури.

Рефлекс. Безумовні рефлекси.

Безумовні рефлекси спричинені безумовними подразненнями, тобто такими, які, діючи на відповідні рецептори — смаковий, дотиковий та інші, викликають відповідні реакції організму. Безумовні рефлекси не зникають і весь час діють при нормальному стані організму. Складна система безумовних рефлексів становить діяльність, яку називають інстинктивною. Безумовні рефлекси не можуть задовольнити потреб вищих організмів, що живуть у складних умовах. Вони могли б забезпечити потреби організму лише при абсолютній постійності зовнішнього середовища. Але оскільки зовнішнє середовище повсякчас змінюється, то пристосування до нього за допомогою одних лише безумовних рефлексів неможливе. Необхідно доповнити їх тимчасовими зв’язками, які утворюються у тварин та людини у процесі життя.

Основні процеси нервової діяльності.

Основним принципом роботи великих півкуль головного мозку, як довів І. Павлов, є утворення тимчасових нервових зв’язків, або умовних рефлексів. Виконуючи дослідження, він помітив, що за певних умов у тварин виникають рефлекси і за відсутності безумовних подразників (наприклад, іноді слина у собаки починає виділятися при появі людини, яка його годує, хоча в цей момент їжі собаці не дають). Рефлекси в цьому разі виникають під впливом подразників, які І. Павлов назвав умовними. Він показав, що коли на тварину одночасно діють два подразники: один — безумовний, наприклад їжа, і другий — умовний, який сам по собі не викликає рефлексу, наприклад дзвінок, то у головному мозку виникають два збудження — від їжі і від дзвінка. Через те що вони діють одночасно, між збудженими нервовими центрами утворюється замикання, тобто встановлюється нервовий зв’язок. Унаслідок цього зв’язку умовний подразник починає викликати рефлекторну реакцію, як і безумовний. Зі зміною умов життя змінюються рефлекси. Вони зникають, тобто гальмуються, якщо умовний подразник не підкріплювати безумовним, і поновлюються, якщо умовний подразник знову підкріпити безумовним.

Позитивна й негативна індукція.

Розрізняють позитивну і негативну індукції. За умови позитивної індукції гальмування певної ділянки кори спричинює збудження інших її ділянок. Діяльність організму в таких випадках відбувається в напрямі цього збудження, посилюється увага до змісту діяльності. При негативній індукції збудження певної ділянки кори викликає гальмування тих її ділянок, які були раніше активними.

Негативна індукція відбувається при відволіканні уваги від головної діяльності й зосередженні на випадкових подразненнях, які гальмують збудження, спричинене головним подразненням.

Психіка й свідомість.

Відображення дійсності в мозку людини може відбуватися на різних рівнях. Вищий рівень психічного відображення, який властивий тільки людині, називається свідомістю.

Свідомість є вищою, інтегральною формою психіки, результатом формування людини в процесі трудової діяльності за постійного спілкування (за допомогою мови) з іншими людьми. Вона є властивістю особистості, що забезпечує цілеспрямований характер людської діяльності і регулює всю поведінку і всі дії людини.

У структурі свідомості виділяють чотири основних характеристики:

1. Здатність акумулювати знання про навколишній світ за допомогою основних психічних процесів: відчуття, сприймання, пам'яті, мислення, уяви.

2. Здатність поділяти світ на Я і не-Я, а також пізнавати Я. Людина — єдина жива істота, яка здатна до самопізнання.

3. Формування цілей діяльності. При цьому оцінюються різні мотиви, приймаються рішення, контролюється та коригується виконання дій.

4. Включення до складу свідомості ставлень, які виявляються в почуттях, що є індикаторами міжособистісних стосунків.

Формування і вияв цих характеристик неможливі без існування мови.

Основні галузі психологічних знань.

Сучасна психологія - це розгалужена система наукових галузей, пов'язаних з різними сферами практичної діяльності людини. Нині налічується близько 50 психологічних дисциплін: психологія праці, спорту, медична, юридична, військова психологія, психологія аномального розвитку, соціальна психологія тощо. За своєю суттю це самостійні науки, але всі вони ґрунтуються на загальній психології, яка вивчає загальні закономірності виникнення, функціонування і розвитку психіки.

Деякі галузеві науки стануть у пригоді медичним працівникам. На окремих із них ми коротко зупинимось.

Основну систему психологічної науки становлять історія психології та загальна психологія. Загальна психологія є теоретичною базовою наукою, результати дослідження якої використовуються прикладними дисциплінами, а останні, у свою чергу, збагачують її. Серед завдань загальної психології центральне місце посідає розробка методологічних основ, теорії і методик вивчення психологічних явищ.

Психологія праці вивчає психологічні закономірності формування конкретних форм трудової діяльності людини і ставлення її до праці, у тому числі медичної. Ця наука має кілька розділів, які, хоч і тісно пов'язані між собою, є самостійними.

Зв’язок психології з іншими науками.

Зв'язок психології з іншими науками обопільний: в одних випадках психологія використовує досягнення інших наук для розв'язання своїх проблем, в інших - різні науки використовують психологічні знання для пояснення або розв'язання своїх питань. Від того, яке місце відводиться психології в системі наук, багато в чому залежить і розуміння можливостей використання психологічних знань в інших галузях суспільного виробництва: духовного і матеріального. І навпаки, розуміння того, якою мірою психологія може використовувати здобутки інших наук, сприяє проведенню психологічних досліджень.

Одна з перших класифікацій наук створена Платоном. Класифікація надавала схему всіх наукових знань тієї епохи, що збігається із структурою самої психології - структурою пізнавальних здібностей людини.

1. Діалектика - розум, виступає як мистецтво міркування.

2. Фізика - почуттєве пізнання, сприймання.

3. Етика - воля і прагнення.

Основні напрями в сучасній психології.

Інтроспективна психологія охоплює низку напрямів. Спільним у них є те, що всі вони використовують основний метод вивчення психіки - самоспостереження, тобто спостереження людини за власною свідомістю.

Одним із напрямів інтроспективної психології є вчення про "внутрішній досвід", з позиції якого психічні явища пізнають принципово іншим способом, ніж матеріальні (Дж. Локк (1632-1704), Р. Декарт (1596-1650) та ін.). Інтроспективну психологію слід розглядати як важливий етап у розвитку науки. Зрештою, майже всі сучасні психологи вважають свідомість сукупністю феноменів, частину яких можна вивчати за допомогою самоспостереження, тобто інтроспекції (від лат. introspectare - дивлюся всередину).

Асоціативна психологія бере свій початок від стародавньої філософії. У межах цього напряму психічні явища пояснювали переважно за допомогою поняття про асоціації. Ще Аристотель висловив думку, що психічні явища поєднуються за суттю, подібністю та контрастністю. Цей напрям у психології існував досить довго. Пізніші дослідження спонукали відмовитися від його абсолютизації, особливо щодо мислення, психологічного обґрунтування навчання та ін. Так, було доведено, що побудоване на асоціативній теорії навчання дає репродуктивні знання. Але положення представників асоціативної психології плідно використовують у сучасній психології, наприклад, для пояснення деяких механізмів пам'яті у психоаналізі, шизоаналізі.

Дехто з представників асоціативної психології дотримувався теорії "елементаризму", згідно з якою свідомість складається з простих елементів (відчуття, згадування тощо), а ці елементи об'єднуються за законами асоціацій.

Основні вимоги до методів психології.

Психологія як наука має певні предмет і методи вивчення психічних явищ.  Психологія висуває до методів дослідження психічних явищ певні вимоги: - психічні явища потрібно вивчати в їх розвитку, взаємозв’язку та взаємозалежності; - метод психологічного дослідження має бути адекватним предметові дослідження, розкривати істотні, а не випадкові, другорядні особливості досліджуваного психологічного процесу, стану чи властивості.

Основним принципом психологічного дослідження є його об’єктивність. Методами, які забезпечують об’єктивність розкриття досліджуваного психічного явища, є спостереження, експериментальне дослідження, аналіз продуктів діяльності (навчальної, трудової, спортивної), бесіда, інтерв’ю та ін.

Основні методи психології. Спостереження, експеримент.

постереження полягає в навмисному, систематичному і цілеспрямованому сприйнятті поведінки людини. Об’єктивне психологічне спостереження спрямоване не на зовнішні дії об’єкта а на їх психологічний зміст; для наукового спостереження характерні не просто фіксація фактів, а їх пояснення і інтерпретація. Спостереження може проводитися як в природних умовах життя людини, так і в спеціально організованому експериментальному середовищі. Завдяки експерименту у психології з’явилася можливість для подолання суб’єктивності в пізнанні її предмета, з введенням методу експериментального дослідження вона стала розвиватися як самостійна наука. У випадку експерименту дослідник втручається в ситуацію. Він може створити певні умови для експерименту або оточити випробуваного спеціальною апаратурою. А може включати випробуваного в діяльність непомітно для нього самого.

Додаткові методи у психологічному дослідженні.

Завдяки експерименту у психології з’явилася можливість для подолання суб’єктивності в пізнанні її предмета, з введенням методу експериментального дослідження вона стала розвиватися як самостійна наука. У випадку експерименту дослідник втручається в ситуацію. Він може створити певні умови для експерименту або оточити випробуваного спеціальною апаратурою. А може включати випробуваного в діяльність непомітно для нього самого.

Виникнення й розвиток психіки.

Стадії розвитку психіки організмів у філогенезі

1.Елементарна сенсорна психіка— (від лат. sensus — відчуття) чут­ливість організму до окремих біологічно нейтральних подразників середо­вища, її основу становить діяльність, яка поєднує ці подразники з біологіч­но значущими властивостями предметів довкілля.

2.Перцептивна психі­ка (від лат. Perception — сприймання, впізнавання) — чутливість тварини до предметів довкілля. Цій стадії відповідає діяльність, яка складається з операцій — способів, спрямованих не лише на властивості предметів, а й на умови, в яких ці предмети перебувають.

3.Свідомість -дії, що не мають прямого біологіч­ного смислу

Розвиток механізмів психічної діяльності.

Матеріальним субстратом психіки є нервова система та її периферійні органи - рецептори. Ці механізми психіки є результатом тривалого процесу взаємодії живих організмів з їх середовищем.

Виходячи з цього можна визначити і склад механізмів психіки людини, А саме:  відображення – проектування - опредметнення 

Психічне відображення характери-зується системою функцій як регулятора діяльності людини.

Процес проектування - сукупність і послідовність розумових чи психомоторних дій, в наслідок яких створюються образи, схеми чи знакові системи - теорії будови матеріальних предметів чи дій машин, споруд, їх вузлів, а також власних дій, що ведуть до розв’язання теоретичних чи практичних завдань.

Опредметнення. Опредметнення – елемент свідомої і доцільної діяльності людини.

Розвиток психіки на різних етапах еволюції тваринного світу.З виникненням під впливом умов життя нервової системи, ос­новною властивістю якої є чутливість до впливів навколишнього середовища, виникло психічне відображення, яке щодалі усклад­нювалось через ускладнення умов життя, що спричинилося до ускладнення будови організму.Розрізняють такі основні стадії розвитку психіки тварин:елементарна сенсорна психіка;перцептивна психіка;інтелект.