2. Наслідки, які має дана проблема для довкілля та соціуму
Однією з важливих проблем сучасної України є проблема бездоглядних дітей. З раннього дитинства вони перебувають під впливом несприятливого соціального оточення, що позначається на їхньому розвитку.
Протягом 2012р. в притулках для дітей перебувало більше 7 тис. дітей, у тому числі з вулиці в притулки поміщено у 2009р. - 5 707 дітей, у 2010р. – 4 840 дітей, у 2011 – 3724 дитини. В середньому на виявлену безпритульну дитину припадає чотири бездоглядні дитини.
До причин існування «дітей-вулиці» необхідно віднести: соціально-економічну та політичну нестабільність; відсутність скоординованих дій міністерств, відомств, установ та організацій, що відповідають за стан роботи з дітьми; негативний вплив соціального середовища на особистість дитини; недоліки в організації навчально-виховного процесу з загальноосвітніх навчальних закладах; зниження виховної функції сім’ї, незадовільне матеріальне становище більшості родин; відхилення у фізичному та психічному розвитку дітей. Більше половини випадків перебування дітей на вулиці обумовлені недоліками сімейного виховання. Саме проблема виховання дітей у сім’ї, асоціальна поведінка батьків та бідність стають найбільш суттєвими факторами переходу дитини у стан бездоглядності, а згодом – і безпритульності.
Коли діти опиняються на вулиці, секс і наркотики стають частиною їх повсякденного життя. Майже всі діти вулиці мають статеве життя, а більшість має багато партнерів, як серед однолітків так і в результаті торгівлі сексуальними послугами. Для багатьох «дітей вулиці» вживання наркотиків, включаючи вдихання пари клею, споживання алкоголю і саморобних наркотиків, є способом вирішення проблем, легким засобом відійти від суворої повсякденної дійсності – голоду, жахливих умов життя, сексуального насильства й сексуальної експлуатації, страху і самоти. Серед поширених видів заробітку є жебрацтво, крадіжки, миття машин, перепродаж речей, збирання й реалізація металобрухту, заняття проституцією.
Сьогодні дитяча бездоглядність являє собою не тільки соціальну чи психолого-педагогічну проблему, вона дедалі більше набуває криміногенного значення. При цьому небезпека бездоглядності неповнолітніх проявляється двояко: з одного боку, вона значно ускладнює процес соціалізації дитини, засвоєння життєвих правил, норм та цінностей. Перебування дитини в цьому стані негативно позначається на стані її здоров’я й розвитку, стає причиною девіантної поведінки. А з іншого боку, наслідком є зростання дитячої злочинності, поширення таких соціальних явищ, як торгівля дітьми, їх сексуальна експлуатація, поширення дитячої порнографії, захворювань, що передаються статевим шляхом. Життя і здоров’я таких дітей постійно перебуває під загрозою, а збільшення їх чисельності створює проблеми для суспільства.
3. Дослідження даної проблеми
Права дитини в Україні на даний час реалізуються в умовах економічних та соціальних суперечностей, нестабільності, що негативно позначається на розв’язання проблем захисту дітей. Наприкінці XX ст. становище дітей значно погіршилося, з’явилася тенденція до збільшення кількості соціальних сиріт. Хоча причини, з яких діти позбавляються батьківського піклування та виховання, досить різні, проте наслідок один – дитина позбавляється конституційного права на сімейне виховання та батьківське піклування.
У розвитку цього негативного соціального явища в Україні можна виділити три періоди. Це початок століття, коли внаслідок першої світової війни та революції дитяча безпритульність набрала загрозливих форм. Це 40-50 роки, коли на вулиці знову залишились мільйони дітей, чиї батьки загинули в роки Великої Вітчизняної війни, або померли від ран після війни. І третій період триває з початку – 90 років, коли у зв’язку із трансформаційними змінами, що стались в Україні, дитяча бездоглядність а з нею і безпритульність знову набули масового характеру.
Основними причинами бездоглядності, а відтак і потрапляння дітей на
вулицю є: матеріальна неспроможність сім’ї утримувати дітей,жорстокі форми виховання дітей у таких сім’ях, часті побиття, психологічні знущання;наростання психологічної кризи між дітьми та батьками у звичайних сім’ях аж до втечі дітей з дому; криза сімейних цінностей, відокремлення подружнього життя від батьківства,неспроможність сім’ї виконувати виховні функції, внаслідок чого зростає кількість дітей, позбавлених батьківського піклування, які потребують влаштування.
Проживання безпритульних і бездоглядних дітей поза сім’єю, у підвальних приміщеннях, на вокзалах, ринках, переходах, в антисанітарних умовах спричиняє загрозливу ситуацію для їх здоров’я, а збільшення їх чисельності становить певну загрозу для суспільства. Неповнолітні, позбавлені батьківського піклування, поповнюють їх лави.
Законодавчу базу щодо вирішення в Україні проблем дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, складають положення Конституції України, Сімейного кодексу України, Житлового, Цивільного, Кримінального, Адміністративного кодексів України, а також норми Законів України "Про освіту", "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та "Про охорону дитинства". Останніми роками прийнято низку Указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а саме:
Більшість населення України і уявлення не має про особисті права дітей, Конвенцію ООН про права дитини, інші міжнародні документи цієї спеціалізації,тому дуже легко порушити права дітей, бо історично склалося, що ці права завжди порушувались, до дітей не ставилися як до самостійної особистості. На жаль, дуже багато дорослих не вважають за потрібне і зараз визнавати ці права, бо бояться великої відповідальності, а також звикли до старих канонів виховання.
Тому, враховуючи сучасну ситуацію із безпритульними і бездоглядними “дітьми вулиці”, слід невідкладно і терміново впроваджувати в життя програми із забігання виходу дітей на вулицю та повернення “дітей вулиці” в їхні родини. Від ставлення держави до дітей, до їхніх прав, розуміння їхніх потреб, проблем, інтересів залежить доля кожної дитини і розвиток суспільства в цілому.
Слід пам’ятати, що дитинство є найважливішим, самобутнім і неповторним періодом у становленні особистості. Саме в дитинстві закладаються фундаментальні якості особистості, які в майбутньому забезпечують її психологічну стійкість, позитивні моральні орієнтації, життєздатність, цілеспрямованість. Ці духовно-моральні основи не з’являються спонтанно, вони потребують позитивного соціального оточення, родинних зв’язків, позитивних прикладів і любові батьків.