84.Права та обв’язки адвоката.

При здійсненні професійної діяльності адвокат має право:представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням у всіх органах, підприємствах, установах і організаціях, до компетенції яких входить вирішення відповідних питань;збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних, господарських, кримінальних справах і справах про адміністративні правопорушення, зокрема:запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою;ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для виконання доручення документами і матеріалами,за винятком тих, таємниця яких охороняється законом;отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань, опитувати громадян;застосовувати науково-технічні засоби відповідно до чинного законодавства;доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;бути присутнім при розгляді своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;виконувати інші дії, передбачені законодавством.При здійсненні своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно додержувати вимог чинного законодавства, використовувати всі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, та відмовитись від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.Адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, у випадках, коли він є родичем особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, будь-кого із складу суду, потерпілого, цивільного позивача, а також в інших випадках, передбачених статтею 61 Кримінально-процесуального кодексу України.

85. Кваліфікаційно-дисциплінарні ком.Адвокатури, їх повноваження

Для визначення рівня професійних знань осіб, які мають намір займатися адвокатською діяльністю, вирішення питань про дисциплінарну відповідальність адвокатів у Республіці Крим,областях, містах Києві та Севастополі утворюються строком на 3роки кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури. Ці комісії утворюються у складі двох палат - атестаційної та дисциплінарної.Формування кваліфікаційно-дисциплінарних комісій адвокатури та організаційне забезпечення їх діяльності покладається на Раду Міністрів Республіки Крим, обласні та Київську і Севастопольську міські Ради народних депутатів.Атестаційна палата утворюється у складі 11 членів, до неї входять 4 адвокати, 4 судді та по одному представнику від Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міської державної адміністрації, відділення Спілки адвокатів України.Рішення про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або про відмову у видачі свідоцтва приймається відкритим голосуванням більшістю голосів від загальної кількості членів палати. Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік.

Дисциплінарна палата утворюється у складі 9 членів, до неї входять 5 адвокатів, 2 судді, по одному представнику від управління юстиції Ради Міністрів Республіки Крим, обласної,Київської і Севастопольської міської державної адміністрації,відділення Спілки адвокатів України. Рішення про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності приймається відкритим голосуванням двома третинами голосів від загальної кількості членів палати.У роботі кваліфікаційно-дисциплінарної комісії з правом дорадчого голосу можуть брати участь вчені-юристи та народні депутати.Рішення про відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або на притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності можуть бути оскаржені до Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури.Порядок організації і діяльності кваліфікаційно-дисциплінарної комісії визначається Положенням про неї, яке затверджується Президентом України.

86.Адвокатське самоврядування в Україні

Принцип "самоврядування" означає найвищий ступінь демократії, за яким кожна спільнота користується правом самоорганізації, самоуправління, самовизначення і приймає на себе всі ризики і відповідальність за свої рішення та їхні наслідки.

Самоврядування в межах держави надається певним інституціям і спільнотам згідно з Конституцією та чинним законодавством. Самоврядування в ідеалі передбачає здійснення самовизначення та самоуправління в порядку і за правилами, встановленими самим суб'єктом самоуправління.

Адвокатське "самоврядування" не може претендувати на ідеальний варіант у цьому розумінні, оскільки грунтується на принципах виборності, гласності, обов'язковості для виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність, адвоката, сформульовану в ч. 1 ст. 43 Закону.

Брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування і бути обраними до їх складу можуть лише адвокати України.

Оскільки усе пізнається у порівнянні, не буде винятком з правил і метод оцінки досконалості, прогресивності цього Закону, його придатності для застосування саме на українському фунті.

Для початку цікаво розглянути положення VII розділу на фоні Закону "Про адвокатуру", за яким інститут адвокатури існував понад 20 років. У Законі, що відійшов у минуле, не знайшлося місця не тільки для цілого розділу, але й для окремої статті, де йшлося б про адвокатське самоврядування. І не дивно. Цей Закон був підписаний Президентом України Л.М. Кравчуком, який лише за рік до цієї події очолював ідеологічну службу Секретаріату ЦК КПУ У Верховній Раді було ненабагато краще. Поки революційні романтики з когорти В'ячеслава Чорновола раділи здобутій без крові незалежності та демократії, досвідчені комуністи вже будували під себе нову владу. їм було не до адвокатури.

За комуністичною ідеологією, ставлення до адвокатури було і залишалось - як до чогось вимушено терпимого. Головним суддею радянської системи, головним прокурором і адвокатом була партія, а все інше - камуфляж для світу.

Вже та обставина, що адвокатське самоврядування (поки що de-jure) виводиться за цим Законом з під будь-якої залежності від держави, дає надію, що адвокатура стане самостійною, а за умов повного та вмілого використання положень нового законодавства - і значущою силою у правозахисній і правоборній сфері.

Щоправда, не обійшлося і без ложки дьогтю. Новий Закон "Про безоплатну правову допомогу" ангіомі тобто ще до появи Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", заклав під незалежність адвокатури таку дещо не дуже демократичну організаційну новину: державні структури - Центри з надання безоплатної правової допомоги - будуть укладати з адвокатами угоди про надання вторинної безоплатної правової допомоги. Тобто реалізація самої ідеї безоплатної правової допомоги передбачає лише варіант безпосередньої участі адвокатури у цьому процесі. Іншого не передбачено. Добровільність адвокатури буде забезпечена викликом голови регіональної Ради адвокатів до виконкому чи держадміністрації, де давно засвоєними радянськими засобами роз'яснять соціальну важливість державного починання.

Вже сьогодні на шляху втілення в життя окремих положень цього Закону постала давно передбачувана проблема. Адвокати, представники незалежної за Законом професії, не дуже розуміють сенс співпраці з так званими. Центрами з надання безоплатної первинної правової допомоги. По-перше, нікому не хочеться вступати у фінансові відносини з державою. По-друге, кожен адвокат розуміє, що за нинішнього фінансового краху кошти на оплату праці адвоката далеко не на першому місці. І в більш стабільні часи гроші на подібні витрати ніколи не виділялися, а отже, працювати доведеться також безоплатно. По-третє, запропонована Кабінетом Міністрів схема оплати адвокатської праці коштом з бюджету приречена на серйозні прокурорські сумніви щодо законності їх витрат. А це означає постійні перевірки з боку КРУ і Прокуратури. По-четверте, адвокат набуває за договором нового, державного "партнера" з правами оцінювати його роботу з правом робити належні висновки.

Але ж усі ці "нюанси" були передбачені ще 5 років тому. Що б переконатися, достатньо звернутися до публікації Д. Фіолевського в журналі "Адвокат" за 2007 р. № 4 - "Сильна і незалежна адвокатура потрібна і людині, і владі".

Авторові довелося виступити проти ініціативи тодішнього міністра юстиції про створення державних консультаційних пунктів з надання населенню безоплатної правової допомоги. Тоді замах "з непридатними засобами" на державний бюджет вдалось відбити, тепер - ні.

Отже, це перше серйозне неузгодження і випробування влади на істинність проголошених принципів, створене зіткненням суперечливих вимог двох законів, які зародилися і творилися за однією авторською ініціативою.

Привертають до себе увагу засади, на яких ґрунтується адвокатське самоврядування. Це принципи виборності, гласності, обов'язковості виконання адвокатами рішень органів адвокатського самоврядування, підзвітності, заборони втручання органів адвокатського самоврядування у професійну діяльність адвоката.

Оскільки перші два принципи не потребують коментарів, зупинимось на інших, які ніколи раніше не проголошувалися, хоча і малися на увазі.