56. Теорії аномії

Аномія - це стан суспільства, при якому наступають розкладання, дезінтеграція і розпад системи цінностей і норм, що гарантують громадський порядок. Необхідна умова виникнення аномії в суспільстві - розбіжність між потребами та інтересами частини його членів з одного боку і можливостями їх задоволення з іншого Слово "аномiя" буквально означає "вiдсутнiсть норм", "вiдсутнiсть нормативностi". Цим термiном Дюркгейм позначив ситуацiю, що складається для iндивiдiв та суспiльства, коли соцiальнi норми стають взаємно суперечливими, втрачають яснiсть або навiть взагалi зникають Дюркгейм звернув увагу, що такi ситуацiї складаються у часи криз та радикальних соцiальних змiн, (наприклад, при спадi дiлової активностi та невпиннiй iнфляцiї), коли люди втрачають впевненiсть в тому, що вiд них очікується, i коли їм важко формувати свої дiї в поняттях узгоджених норм. У такi часи старi норми у поточних умовах не видаються доречними, а норми, що тiльки виникають занадто двозначнi та ще не досить ясно сформульованi, щоб забезпечити зрозумiлi та ефективнi настанови для поведiнки. За цих обставин, вважав Дюркгейм, можна очікувати зростання масштабiв девіантної поведiнки.

Особливої концентрації аномія досягає в економічному житті

термін "аномія" для позначення одного з найважливіших факторів, що сприяють зростанню самогубств. Аномія - це стан, внаслідок руйнування системи суспільних норм і цінностей. Постійно відтворюється необхідна умова аномії - розбіжність між двома рядами соціально породжуваних явищ: потребами, інтересами і можливостями їх задоволення.

оберт Мертон у 1938 р. опублікував статтю під назвою „Соціальна структура та аномія», в якій доповнив вчення Е. Дюркгейма тезою про те, що причиною аномії може бути суперечність між цінностями, до яких прагне суспільство та можливостями окремих членів суспільства досягти їх за правилами, що встанов­лені в суспільстві. Це призводить до того, що особа, яка не має можливості отримати цілі блага за усталеними правилами, на­магається їх отримати без правил. Так, пропаганді загальноприйнятим в американському суспільстві цілям досягнення особистого успіху й добробуту протистоїть обмеженість доступу до соціально схвалених каналів здобуття освіти, професії, багатства, майна, статусу. Для нижчих прошарків залишається тільки один шлях до успіху порушення правових норм. Особливо це стосується молоді, коли вона після «ідеального» виховання, потрапляє в «доросле» життя й зазнає розчарування.

57. Теорії ярликів

Цю теорію розробляли такі вчені, як: Едвін Лімерт, Ерік Еріксон, Говард Бекер. її фундаментальним положенням є те, що жоден тип поведінки не є автоматично і внутрішньо девіаційним.

треба визначити, що такий чи інший тип поведінки є ненормальним. Адже різні суспільства і різні суспільні групи визначають як девіантні різні типи поведінки. Наприклад, в одних суспільствах (Україна, Польща, США) девіацією є вживання наркотиків, а нормою є вживання алкоголю, а в інших (Іран, Афганістан, Саудівська Аравія) — девіацією є вживання алкоголю, зате допускається вживання деяких наркотиків.

Іншим важливим положенням цієї теорії є твердження, що всі люди на своєму життєвому шляху час від часу припускаються вчинків, які окреслюються їхнім суспільством як девіантні, так звана первинна девіація. Проте не всі ці діяння трактуються суспільством однаково. Іноді первинна девіація залишається суспільством просто не поміченою, але буває й таке, що після проступку на людину "навішують ярлик", людину ніби "призначають" девіантом. Тоді ми маємо справу із "вторинною девіацією", коли індивід "приймає ярлик" і всі, включно з ним самим, починають сприймати його як девіанта. Наприклад, діти обірвали яблука у чужому саду; можна потрактувати це як дитячі пустощі, а можна "навісити" на цих дітей "ярлик" неповнолітніх злочинців.

У контексті теорії ярликів американський соціолог Ервін Гофман (1922—1982) розробив теорію стигматів (стигма — тавро, штамп). При першому сприйнятті виникає певне уявлення про людину, її оцінка. Це і є стигмат — те, що відрізняє певну людину від нас, і те, що ми у ній не сприймаємо. У ньому відображено різницю між оціночною і реальною ідентичністю, стереотипом і суттю. Є три види стигматів:

фізичні недоліки;

недоліки характеру — слабка воля, неприродні захоплення, примітивні переконання, психічні захворювання, алкоголізм та ін.;

расові, національні, релігійні, які переносяться на всіх членів цих соціальних груп.

Такі ярлики навішують, як правило, люди, які репрезентують сили закону та порядку або наділені повноваженнями накидати іншим точно визначені правила конвенційної моралі. Таким чином, ярлики, що позначають категорії девіації, є виявом структури влади в суспільстві. Загалом кажучи, правила, з погляду яких визначається девіація, формулюються багатими для бідних, чоловіками для жінок, людьми старшого віку для людей молодших та етнічними більшостями для етнічних меншин. Наприклад, чимало дітей забираються в сусідські садки і крадуть там фрукти або прогулюють уроки. В заможніших кварталах такі вчинки батьки, вчителі та поліція можуть розглядати як безневинні дитячі витівки. У бідних кварталах вони часто розглядаються як перші ознаки злочинних нахилів.

Теорія ярликів має велике значення, оскільки будується на припущенні, що жоден вчинок за своєю суттю не є злочинним. Визначення злочину формулюють можновладці, що видають закони, які потім тлумачаться поліцією, судами та виправними інституціями. Критики теорії ярликів іноді заперечують, що існують, мовляв, певні вчинки, заборонені фактично в усіх культурах, такі як убивство, зґвалтування й крадіжка. Цей аргумент, безперечно, слід відкинути; навіть у нашій культурі убивство людини не завжди розглядається як кримінальний злочин. Під час війни убивство ворога навіть схвалюється, і ще недавно британські закони не вважали за зґвалтування статевий акт, силоміць нав'язаний дружині її чоловіком.