Розділ 2. Наука

2.1. Що таке наука?

Є багато визначень такого унікального явища, як наука, але з її труднощами й багатогранністю, якесь одне, універсальне визначення навряд чи можливо. І все-таки завжди досить чітко простежується виділення двох підходів до розуміння науки, коли її трактують у широкому чи вузькому значенні.

У широкому (збірному) сенсі - це вся сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і теоретична систематизація об'єктивного знання дійсності. Тут поняття «наука», «вчений» не конкретизуються і розуміються як загальні, збірні поняття. Якраз у такому контексті нерідко вживаються поняття «наука» стосовно філософії , а філософів називають вченими, що загалом правомірно. Для позначення ж конкретних наукових дисциплін, таких, наприклад, як фізика, хімія, біологія, історія, математика та інших., поняттю «наука» надається вузький і отже, суворіший сенс. Тут наука точно визначена, а вчений постає як вузький фахівець, носій конкретного знання. Як зміст тієї чи іншої науки, і отримані нею результати єдині всім культурам і народам та жодним чином не залежить від позиції, погляду чи світоглядних установок окремого ученого. Вони передаються як сукупна, перевірена часом та практикою сума знань, яку треба засвоїти, щоб у цій галузі рухатися далі.

Наука - сфера дослідницької діяльності, спрямована на виробництво нових знань. Отже, наука – одне з форм суспільної свідомості. Але вона зовсім не обмежується лише до точних наук. Наука сприймається як цілісна система, куди входять історично рухливі співвідношення частин: природознавства і суспільствознавства, філософії природознавства, методу і теорії, теоретичних і прикладних досліджень. Наука – необхідна наслідок суспільної праці, оскільки вона виникає за відділенням розумової праці від фізичної, з перетворенням пізнавальної діяльність у специфічний рід занять особливої, спочатку дуже нечисленної групи людей.

На відміну від видів діяльності, наслідки яких у принципі бувають відомі заздалегідь, наукова діяльність дає прирощення нового знання, т.б. її результат принципово нетрадиційний. Саме тому наука постає як сила, постійно революцірнуюча решта видів діяльності. Від художнього способу освоєння дійсності, носієм якого є мистецтво, науку відрізняє прагнення логічного, максимально узагальненого знання. Часто мистецтво називають «мислення в образах», а науку «мислення з поняттями». Наука, орієнтована на критерії розуму, за своєю суттю була й залишається протилежною релігії, в основі якої лежить віра у надприродні явища.

2.2. Розвиток науки.

Більш як двохтисячорічна історія науки чітко виявляє ряд загальних закономірностей і тенденцій її розвитку. Обсяг наукової діяльності подвоювався приблизно кожні 10-15 років до 17 століття, що позначається у пришвидшенні зростання кількості наукових відкриттів і наукової інформації, і навіть числа людей, зайнятих в Науці. У результаті число сьогодення науковців світу й науковців становить понад 90% від загальної кількості вчених за історію науки.

Процес розвитку науки знаходить свій вираз у зростанні суми накопичуваних позитивних знань, адже воно зачіпає також усю структуру науки. На кожному історичному етапі наукове пізнання використовує певну сукупність пізнавальних форм – фундаментальних категорій і понять, методів, принципів, і схем пояснення, тобто те, що визначають поняттям стилю мислення. Наприклад, для античного мислення характерно спостереження як основний спосіб отримання знання. Наука нової доби спирається на експеримент і панування аналітичного підходу, подає мислення для пошуку найпростіших, далі нерозкладних елементів першоелементів досліджуваної реальності. Сучасну науку характеризує прагнення цілісного і багатостороннього охвату досліджуваних об'єктів. Кожна конкретна структура наукового мислення після свого затвердження відкриває дорогу до екстенсивного розвитку пізнання, для її поширення налаштувалася на нові сфери реальності. Проте, накопичення нового матеріалу, не надається до пояснення з урахуванням існуючих схем, змушує шукати нові, інтенсивні шляхи розвитку науки, що призводить раз у раз до наукових революцій, тобто радикальної зміни основних компонентів змістовної структури науки, до висування нових принципів пізнання, категорій і методів науки, чергування екстенсивних і революційних періодів характерне як для Науки загалом, так і для окремих її галузей.