9. Культура вербального і невербального спілкування викладача вищої школи

Спілкування – це процес обміну інформацією, ідеями, почуттями. Він містить у собі не тільки сказані або записані слова, але й мову тіла, стиль говоріння, фізичне оточення, тобто все, що доповнює повідомлення, мета якого - обмін інформацією, ідеями, почуттями.

Навчальний процес неможливий без спілкування або, іншими словами, без процесу обміну інформацією. Безпосереднє місце в цьому процесі належить викладачу, який, виходячи з поточних потреб, щодня спілкується зі своїми студентами, звертаючись до них і спостерігаючи їхню

реакцію або одержуючи їхні відповіді. Схематично це можна зобразити в такий спосіб. [1-2]

Чотири фази процесу обміну інформацією

• Повідомлення

• Зона взаємного впливу

• Зворотний зв'язок кодування

• Відправникі інформації декодування

• Одержувачіі інформації

Як видно зі схеми, процес спілкування складається із чотирьох фаз. Відправник повідомлення спочатку надає(кодує) повідомленню форму, яка,як він сподівається, буде зрозумілою одержувачеві, і передає своє повідомлення. Передане повідомлення декодується одержувачем, який свою реакцію кодує у форму повідомлення й передає її. Часто реакція є невербальною й використовується для того, щоб дати зрозуміти, що повідомлення було зрозуміле або незрозуміле. Потім одержувач відсилає свою закодовану реакцію відправникові (процес зворотного зв'язку), який її декодує й реагує на це посилання.

Вербальне спілкування.

Викладач для того, щоб повідомити інформацію. Але часто процес засвоєння інформації залежить не тільки від того, що виговорите, але й від того, як виговорите, тобто мовне повідомлення складається з вербальноїй голосової складових. Вербальна складова – це власне вимовлені викладачем слова й їхнє значення, аголосова складова включає такі змінні величини, як твердість голосу, модуляція голосу, тон, темп, тембр і гучність. Вербальне навчання залежить від того значення, яке вкладається у вимовні слова, а значення ці залежать від життєвого досвіду, через який студент пропускає ці слова. Тому, незважаючи намовленнє від омовленості й формальні визначення,викладач має переконатися, що його вербальна вказівка (настанови, доручення) відповідає життєвому досвіду його студентів, тобто що студенти знають і можуть.Іноді до змінних величин вербального компоненту, які так чи інакше впливають на сприйняття повідомлення, відносять:

• організація – добре організована вербальна інформація запам'ятовується краще. Інформація, подана на початку або наприкінці повідомлення, утримується в пам'яті краще;

• яскравість мови – вербальне повідомлення, вимовлене не зі звичайною інтонацією, запам'ятовується краще;

• конкретність – чим конкретнішим є повідомлення, тим воно краще запам'ятовується.

Усі ці особливості вербального повідомлення мають одну мету: привернути увагу студентів і інтенсифікувати навчальний процес.

Голосова складова. Людський голос дає життя словам. Змінюючи гучність голосу, тембр, інтонацію, швидкість говоріння, можна не тільки розставити наголоси в повідомленні, але й змінити значення слів. Наприклад, такі повідомлення, як «Ідіть сюди», «Сідайте», можуть мати різні значення залежно від сили голосу, тембру й інтонації. Хоча не кожний має сильний, голосний голос, взаємодіючи зі студентами, викладачі мають вчитися виділяти голос у потрібні моменти. Важливо, щоб викладач умів змінювати силу голосу таким чином, щоб його почули всі студенти. Тон, тембр та інтонація також впливають на передане повідомлення. Інтонація може додати словам особливої серйозності або ваги, умотивованість, наприклад, коли ви передаєте такі повідомлення: говорю серйозно». «Сідайте!» або «Я втрачаю всяке терпіння із цією групою!» Гучність, тембр, інтонація можуть також передавати додаткові емоції. Гучний голос, швидка мова й нерівномірна висота звуку передають збудження або захоплення, а повільне й монотонне мовлення свідчить про відсутність інтересу. Радість, сильне бажання, гнів, подив, страх, невдоволення й нерішучість можна виразити через зміни у голосі. Уміння користуватися голосом дуже допомагає викладачеві підтримувати в студентів інтерес до виконуваного завдання, створювати позитивний настрій в аудиторії, підтримувати увагу студентів. Щоб переконатися,

наскільки важлива голосова складова, поспостерігайте (послухайте) розмови людей, наприклад, учасників ток-шоу на телебаченні. Зверніть увагу на вербальну складову (слова) і голосову складову (манера, з якою розмовляють учасники, що вони повідомляють:збудження, інтерес, страх і т.д.). Зверніть увагу на те, чи завжди ці дві складові збігаються. [5]

Невербальне спілкування.

Не будь-яке повідомлення можна почути. Особливий інтерес для викладачів має невербальне спілкування, яке, за оцінкою деяких дослідників,становить більш 80% від загального спілкування. Ми часто посилаємо повідомлення за допомогою поз, поглядів, як ми стоїмо, рухаємося, манери говоріння, через наш одяг. Ці невербальні повідомлення можуть підсилити, змінити або навіть вступити в протиріччя з нашим вербальним повідомленням, наприклад, коли відсутня, байдужа

посмішка супроводжує звичайне вітання «Привіт. Радий бачити тебе». Нерідко саме невербальна частина спілкування виявляється більш важливою, ніж вербальна. Часто дії говорять голосніше, ніж слова. Невербальне спілкування може бути випадковим або ж воно може бути запланованим, навмисним. У кожному разі невербальні знаки впливають на одержання повідомлення й ставлення до нього. Іноді ми не тільки відзначаємо ці знаки, але й по них судимо про ситуацію. І вчителі і

студенти часто, не бажаючи того,проявляють своє ставлення й почуття один до одного цими невербальними знаками. Тому ви мусимо пам'ятати про свої невербальні сигнали й про те, який вплив вони можуть мати на студентів. Розглянемо деякі невербальні сигнали.

- Міміка. Друге місце в процесі повідомлення внутрішніх почуттів після слів належить обличчю. Вирази обличчя можна легко спостерігати або ж вони можуть бути швидкоплинними, усвідомленими й ненавмисними. У кожному разі вони можуть дуже сильно впливати на сказане. Ті вирази обличчя, які легко читаються, звичайно носять навмисний характер. Вони можуть передавати повідомлення (наприклад, посмішка свідчить про задоволення) або приховувати наші дійсні почуття (наприклад, безпристрасне обличчя може приховувати невдоволення, досаду); складки начолі свідчать про глибоку задумливість; підняті брови виражають подив або несподіванку; глузлива посмішка може виражати гнів, а виступаюче уперед підборіддя свідчить про рішучість.

- Мова тіла - це невербальні засоби комунікації, що включають жести, пози й інші невербальні знаки, що і є досить розповсюдженим способом невербального спілкування. За допомогою жестів можна описати в повітрі якусь модель; кивком голови можна підсилити свою згоду або незгоду з тим, про що говорить співрозмовник; різкий стукіт крейдою по дошці або ногою по підлозі допомагає привернути увагу. Кожен із цих рухів повідомляє якусь інформацію. Але намагайтеся не зловживати жестами. Надмірна кількість жестів при говорінні відволікає увагу й заважає

зрозуміти, що ж є найважливішим у повідомленні, оскільки слухач в основному стежить за жестами. Ваша постава, те, як ви тримаєтеся, також передає інформацію. Вільна постава, невимушеність поведінки свідчать про силу, відкритість і дружелюбність.

- Мова простору й руху. Те, як ви використовуєте простір і створюєте навчальну атмосферу, так само можна використовувати для передачі повідомлення. До важливих факторів, що створюють середовище навчання, відноситься й те, де і як ви рухаєтесь в межах навчального простору і як ви розставили всі предмети в просторі. Навчальне середовище носить територіальний характер. Стіл викладача створює територію викладача, а парта або навіть місце кожного студента – це територія

кожного окремого студента. Рух учителя в цьому просторі або допомагає, або перешкоджає процесу спілкування. Рух викладача убік студента свідчить про його інтерес до студента й навпаки. А це у свою чергу або веде до завершення процесу спілкування, або сприяє його продовженню. Організація середовища навчання, тобто, як виглядає навчальна аудиторія - неохайно або красиво, створює настрій і сприяє спілкуванню між студентами.

- Мова часу. Важливим є й уміння викладача використовувати час заняття. Якщо темі заняття приділяється мало часу, то створюється враження, що тема ця не дуже важлива або ж нецікава викладачу. І студенти дуже швидко починають це розуміти. Паузи – це ще один спосіб використання навчального часу для підтримки процесу спілкування. Пауза в мові перед або відразу після якогось повідомлення вказує на важливість того, про що йде мова. Пауза

свідчить,що зараз сказане щось важливе або що останній пункт був важливий і студентам необхідно про нього подумати.

- Мова голосу. Як уже говорилося, ми часто посилаємо голосові повідомлення, І більшу роль при цьому відіграє інтонація. Інтонація часом ледь помітно розкриває багато чого промовця, наприклад, про його приховані упередження, сильні емоції й переконання, і навіть часто повідомляє таку інформацію про мовця, як його соціально-економічне оточення, рівень освіти й навіть про місце народження. Висловлення «Важливе не те, що ми говоримо, а те, як ми говоримо» цілком обґрунтоване. Якщо викладач, звертаючись до студента,виголошує «Дуже добре!» з інтонацією, що підвищується, це свідчить про те, що він дійсно так вважає. Монотонно, без емоційно вимовлене «Дуже добре!» насправді свідчить, що все не так уже й добре.

Таким чином, на основі аналізу психолого-педагогічної літератури, виходячи з гуманістичного підходу до розуміння вербального й невербального спілкування, можна виділити їхні характерні ознаки: голосова складова, міміка, мова тіла, мова простору і руху, мова голосу тощо. Можна стверджувати, що цей процес має дві сторони: одна теоретична, через засвоєння знань студентами на заняттях; інша – практична, коли студенти самостійно як професій фахівці беруть участь в організації своєї діяльності.

Спілкування – це постійно триваючий процес обміну ідеями й почуттями і часто він залежить від того, як учасники цього процесу «грають свою роль».