- •Досократовські філософські школи: елейська, мілетська, ефеська. Принципи і сутність.
- •Давньоіндійська філософія: джайнізм, буддизм, лакаята. Особливості розвитку цих філософських напрямів.
- •Філософські школи у Давньому Китаї: конфуціанство, даосизм. Актуальність конфуціанства наприкінці хх ст.
- •Морально-етична проблематика у творчості Сократа, Демокрита, Платона, Аристотеля, Епікура.
- •Атомізм Демокрита та ідеалізм Платона як початок протистояння матеріалізму та ідеалізму.
- •Виникнення схоластичної філософії у Західній Європі, Візантії та мусульманському світі. Спільне і особливе.
- •Філософія доби патристики. Релігійний характер філософських пошуків. Сутність і характеристика філософії Аврелія Августина.
- •Основний зміст епохи Відродження і його відбиття у філософській думці. Гуманізм і проблема людської індивідуальності.
- •34. Свідомість людини як духовний спосіб орієнтації людини у реальності буття, що розвивається. Від поняття “душа” до філософської категорії “свідомість”.
- •35. Теоретичні підсумки і практичні результати матеріалістичної та ідеалістичної розробок проблеми свідомості.
- •33. Матерія і рух. Рух як взаємодія всього з усім. Простір і час як іманентні форми саморуху об’єктивної реальності.
- •36. Загальний зміст і форми пізнавальної діяльності. Перехід від незнання до знання й від нього – до нового знання як основний зміст пізнавальної діяльності.
- •37. Неподільність об’єкту й суб’єкту у пізнавальному процесі. Свідомість суб’єкта як діалектична єдність знання і пізнання.
- •38. Сенсуалізм, раціоналізм і практицизм як альтернативи науково-філософського розуміння сутності пізнавального процесу.
- •39. Принципи діалектики: загально зв’язку, розвитку, детермінізму, історизму.
- •40. Категорії діалектики: причини і наслідок, одиничне і загальне, необхідність і випадковість, сутність і явище, форма і зміст, можливість і дійсність, частина і ціле.
- •41. Основні закони діалектики: взаємного проникнення протилежностей, взаємного переходу кількості і якості, заперечення заперечення.
- •42. Різноманітність історичних форм діалектики та її філософських антиподів – софістики, еклектики, метафізики. Принципи історизму і прогресу.
- •43. Спосіб пізнавальної діяльності та його будова. Емпіричне, теоретичне, експериментальне дослідження і відповідні їм методи. Методи і методологія.
- •Чуйне відображення як діяльність. Раціональне пізнання. Єдність чуйного і раціонального у пізнанні.
- •Будова людського суспільства. Людина як головна продуктивна сила суспільства.
- •Потреби, інтереси і цілі людей як мотивації матеріального і духовного виробництва. Історичні форми спільності людей.
- •48. Розвиток суспільства як історія змін в економічній, соціальній, політичній, духовній та інших сферах життя суспільства. Критерії прогресивного розвитку суспільства.
- •49. Співвідношення стихійного і свідомого, об’єктивної закономірності і вільної діяльності людей у розвитку суспільства. Суб’єктивізм і волюнтаризм у суспільному розвитку.
- •55. Сенс життя людини. Самоцінність людського життя. Проблема людського щастя.
- •56. Сучасна ситуація у розвитку людини і людства. Криза сучасної цивілізації і шляхи її подолання.
- •57. Глобальні проблеми сучасності. Проблеми війни і миру у сучасних умовах. Земна цивілізація перед вибором перспектив розвитку людства.
- •58. Світогляд, його суспільно-історичний характер. Історичні типи світогляду, їх особливості.
- •59. Духовний досвід філософії в усвідомлення одвічних проблем життя і смерті, добра і зла, смислу людського буття, щастя і нещастя, цінності людського буття.
- •60. Людина перетворює світ. А може краще було б, якби вона його розуміла? Доведіть свою думку.
Морально-етична проблематика у творчості Сократа, Демокрита, Платона, Аристотеля, Епікура.
Сократ считал, что моральные законы существуют, и долг человека соотнести с ними свою систему ценностей. Сократ говорит, что мораль напрямую связана со знанием, он стал родоначальником этического рационализма.
Этика Демокрита, исходящая из той предпосылки, что природа и ее истина доступны для человеческого познания при надлежащих усилиях (воспитание, образование и т. п.), нацелена на совершенствование моральных качеств и общественно-политических форм жизни людей, на преодоление разрыва между искусственным и естественным. Демокрит в общем и целом проповедует этику примирения, согласования этих двух начал (в пользу природного начала, примата «истины» над «мнением»), но не их вражду и войну, как это потом станут делать некоторые софисты.
Платон основал системное этическое учение, опираясь на постулат, что душа человека пребывает до вселения в физическое тело в идеальном мире с высокими ценностями. Каждый человек рождается с душой, наделенной 3-мя свойствами - волей, чувствами и разумом, причем одно свойство, всегда бывает преобладающим. И если человек будет заниматься делом, соотносящимся с преобладающим свойством души, то он будет счастлив, а общество в целом идеально. По Платону обществу должна быть присуща также справедливость, когда его слои не вмешиваются в жизнь друг друга.
Впервые термин «этика» вводит Аристотель. В противовес Платону, он считал, что морально-этические качества человека формируются не в потустороннем мире, а под действием реальной общественной жизни. Достичь счастья можно, постигнув основные принципы этики. В каждом человеке есть неразумное и разумное составляющее, уравновешивает их разум и его развитие дает правильное направление этим составляющим. Этика по Аристотелю - это опыт общественной жизни.
Эпикур обосновал учение, направленное на самого человека. Главным в жизни он считал достижение счастья через телесные удовольствия, знание и мудрость. Все это, по мнению Эпикура, должно быть в человеке уравновешенно.
Атомізм Демокрита та ідеалізм Платона як початок протистояння матеріалізму та ідеалізму.
В историю философии Демокрит вошел как основоположник атомистики. Сущность его атомистического мировоззрения состоит в том, что бытие состоит из совокупности мельчайших, неделимых материальных частиц — атомов, которые находятся в пустоте. Все воспринимаемое органами чувств возникает из соединения атомов. Рождение и смерть обусловлены соединением атомов и их распадом. В качестве способа познания Демокрит признавал только умозрительное умозаключение.
Главным философским открытием Платона было открытие мира идей. У него слово “идея” – это “истина, суть вещей” и вместе с тем “идеал”, которому стремится уподобиться всякая вещь и которым руководствуется в своих действиях разумный человек. Идеи правят миром, учит Платон. По отношению к материальным вещам идеи выступают как образцы или матрицы, руководствуясь которыми Бог творит космос из бесформенной движущейся материи. Материя, со своей стороны, сопротивляется действиям Творца, поэтому вещи получаются такими неидеальными, несовершенными по сравнению с их чистыми идеями. Идеальное в философии – это не материальное. Мир идей существует изолированно от мира вещей и существует вечно. Это и есть объективный идеализм.
