31. Портретний живопис в Україні в другій половині XVIII - першої половини XIX ст. Д.Левицький, в.Боровиковський.

У XVIII столітті в живопису починає переважати реалістичний напрямок. Героєм мистецтва, носієм суспільного та естетичного ідеалів стає живою і мисляча людина. У цей час формуються нові жанри живопису: історичний, пейзажний, побутової. Різноманітність і повнота жанрової структури отримали розвиток в останні десятиліття XVIII ст. Живопис широко поширюється: збагачуються царські зборів, складаються фамільні колекції в столицях, провінційних містах і садибах. Одержують суспільне визнання амплуа живописця, поета, артиста. З цим же часом зв'язуються перші художні виставки та продаж творів, роль професійної думки з питань мистецтва, перші естетичні трактати.

Україна є батьківщиною видатних художників-портретистів кінця XVIII - початку XIX ст.: Д.Левицького, В.Боровиковського. Розвиток українського образотворчого мистецтва першої половини XIX століття пов`язаний з іменами художників В.Тропініна, К.Павлова, Тараса Шевченка - основоположника нового реалістичного мистецтва.

Відзначимо творчість Володимира Лукича Боровиковського (1757-1825), який був третім з провідних майстрів портрета другої половини вісімнадцятого століття. Його полотна виділяються підкресленою ліричністю, споглядальністю, увагою до світу особистих переживань людини. Він написав такі картини, як "Катерина II на прогулянці в Царськосільському парку" (1794, ГТГ) і "Портрет Д. А. Державін" (181З, ГТГ), як вітчизняний варіант англійського "портрета - прогулянки". Сентименталізмом пройняті жіночі образи художника - портрети М.І. Лопухиной (1797), Е.А. Наришкіної (1799), Є.Г. Тьомкін (1798, все в ГТГ). У композиції полотен велику роль художник відводив пейзажу.

На портретну живопис вісімнадцятого століття значний вплив зробив сучасник Ф.С. Рокотова Дмитро Григорович Левицький (1735-1822). Творчість Левицького демонструє, що Україна остаточно увійшла в європейський коло. Просвітницькі ідеали гідності, розуму і природності, актуальні для західного культурного свідомості, досить для нього значущі. За мальовничому майстерності його портрети не поступаються роботам кращих французьких і англійських сучасників. Ніхто так соковито і осязательно не пише матеріальний світ, захоплюючись його коштовністю і різноманітністю: блиском бронзи, вагою і переливами тканин.

В 1770 році прийшов справжній успіх - за "Портрет А.Ф. Кокорінова" (1769), показаний на виставці Академії мистецтв, не навчався в ній художник отримав звання академіка, а ще через рік був запрошений вести портретний клас.

Левицький писав портрети так, як того вимагали естетичні та етичні норми епохи. Моделі неодмінно повинні були бути представлені в наівиігришном світлі. Вони не приховують, що позують художникові. Звідси їх гордовита постава, умовні жести, поблажливі погляди. Портретованих зображувалися зазвичай в розкішній одязі, парадних мундирах, в зірках і орденських стрічках.

Левицький оспівує чесноти "освіченої монархині" в композиції "Портрет Катерини II в храмі богині Правосуддя" (1783). Ранній - умовно скажемо, бароковий - Левицький ще "багатослівний". Для розповіді про людину йому потрібні "говорять" атрибути, дидактичні жести, освоєний речами простір. Серед портретів такого роду особливо цікавий "Портрет П.А. Демидова" (1773)

Дуже цікавою видається серія з семи портретів "смольнянок" (1772-1776) - випускниць Смольного інституту (Інституту шляхетних дівчат), які відзначилися у випускних спектаклях. Левицький написав ці 7 творів таким чином, що вони сприймаються як єдине ціле. Портретна і історичний живопис XVIII століття була пронизана ідеями громадянськості, патріотичним пафосом, почуттям громадського обов'язку. Ці ідеї знайдуть подальший розвиток у мистецтві наступного століття.