9. Книжна культура у давньоруській державі.

Літературні та археологічні джерела засвідчують існування у східних слов’ян писемності ще до прийняття християнства. Болгарський письменник Храбр у праці «О письменах» говорить про два види письма – примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки), та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох слов’янських звуків. Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов’ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово воно витіснило стару писемність. Пам’ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах – пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.

Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії. Тут складено літописний звід 1037 р., написано і виголошено «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, сформовано основи першого збірника законів Київської Русі «Руська Правда», пам'ятки світської літератури («Слово о полку Ігоревім»), створено «Ізборник» Святослава» 1076 р., написано у 1056–1057 рр. відоме «Остромирове Євангеліє». Тут містилася книгозбірня Ярослава Мудрого, переписувалися книги. Освітнім і художнім центром був також і Печерський монастир, у якому знаходились художня і книгописна майстерні. У його стінах була створена визначна пам’ятка історії Київської Русі «Повість минулих літ» та ін.

Руська Правда – перший юридичний документ. Головний зміст “Руської Правди” складається з норм карного і цивільного права. До норм карного права відносяться артикули про такі злочини, як убивство, татьба (крадіжка), підпалювання, нанесення ран. До норм права цивільного відносяться постанови про спадщину, опік, про відсотки. Чимало в “Руській Правді” є норм характеру процесуального: «заповідь на торгах», про «звід у городі», про «звід по землях, коням», про «роту», про «податки» та ін. Найстаршою книгою, писаною алфавітом, занесеним з Болгарії, що збереглася до цього часу, є так зване Остромирове Євангеліє. «Остромирове Євангеліє» містить євангельські читання для неділі і свят. Рукопис особливо цікавий тим, що в його кінці переписувач детально розповів про обставини виготовлення і про час роботи.

Ще однією характерною рисою тогочасної літератури Київської Русі були короткі зведення життєвих правил -- «Прологи» та такі ж щомісячні зведення -- «Мінеї». Світський характер мали збірники «золотих думок», запозичених з різних джерел, -- так звані «Бджоли», а також почасти перекладні повіті «Варлаама і Йосафата», «Александрія», «Індійське царство», «Троянська війна» та ін.

10. Архітектура Київської Русі (візантичний, візантійсько-романський, готичний стилі).

Довгий час як головний будівельний матеріал використовувалася деревина, що була в достатку доступна. У центрі поселень знаходилися «гради», які служили для захисту від ворогів, проведення племінних зборів і культових обрядів. Більшість споруд у слов'янських «градах» споруджувалася зі зрубів -- колод, укладених в чотирикутні вінці.

З прийняттям християнства почалося спорудження храмів, які являють собою самостійну давньоруську переробку візантійських зразків. На центральній площі древнього Києва звели церкву Успіння Богородиці. Церква була прозвана Десятинною. Майстри Візантії зуміли надихнути канонічні форми реальністю, живими ознаками часу, емоційно наситити зображення. Найбільше поширення на Русі отримало хрестово-купольне планування соборів. Така композиція храму базувалася на християнській символіці, підкреслюючи її призначення. Відповідно до цієї системи склепіння з центральним куполом спиралися на чотири стовпи, утворюючи хрестоподібну композицію. Кутові частини покривалися також купольними склепіннями. Зі східного боку, в вівтарній частині, до храму прибудовувалися апсиди - напівкруглі виступи, покриті половиною купольного або зімкненого склепіння. Внутрішні стовпи ділили простір храму на нефи (міжрядні простори).

Особливого значення надавалося куполу, який, з точки зору богослов'я, виконував не тільки естетичну, але й культову функцію. Його призначення концентрувати духовну енергію людей, «молитовне горіння» і направляти в небо. Згідно з візантійською традицією куполи покривали свинцевими, позолоченими або забарвленими в зелений колір листами.

Втіленням головних архітектурних досягнень Русі став Софійський собор у Києві, який зберігся до наших днів, але в дуже перебудованому вигляді. У своєму первинному вигляді собор являв собою п'ятинефну хрестокупольну будівлю з тринадцятьма куполами (символ Христа і дванадцяти апостолів). Всі п'ять нефів на сході закінчувалися апсидами, а в центральній апсиді розташовувався вівтар. Дванадцять малих куполів сходинками підіймалися до великого центрального купола. Зовні до будівлі з трьох боків примикала арочна галерея, що загалом створювало пірамідальну композицію. Київський Софійський собор став зразком при будівництві соборів у Новгороді та Полоцьку.

Пам'ятником архітектури світового значення є й ансамбль Києво-Печерської лаври. На межі XI--XII століттях недалеко від храму Святої Софії був споруджений собор, присвячений архангелу Михаїлу, який увійшов в історію під назвою Золотоверхий.

Найкраще архітектура XI--XIII століття збереглася у «стольному граді» Сіверської землі -- Чернігові, мальовничо розташованому на березі Десни. У головному Спасо-Преображенському соборі можна побачити риси, близькі до західноєвропейського романського стилю: масивність об'єму, вузькі вікна, кругла сходова вежа. Подальша переробка візантійської системи знайшла своє вираження в однокупольній церкві Параскеви П'ятниці.

Галицько-Волинське князівство, яке знаходилося на крайньому заході, мало тісні культурні зв'язки з Угорщиною, Чехією і Балканами, сприймало, освоювало і переробляло елементи готичної архітектури цих країн. Тут активно розвивається замкова архітектура, отримує поширення такий варіант церковної споруди, як кругла в плані ротонда. На жаль, багата архітектура цієї землі практично не збереглася. Загалом у мистецтві Київської Русі, як і в мистецтві Західної Європи, архітектурі належало провідне місце. Живопис, різьблення по каменю, художнє лиття перебували у залежності від архітектурно-художнього задуму.