26. Еутаназія: правовий та моральний аспект.

Еутанвазія – навмисне прискорення смерті або умертвіння невиліковного хворого з метою припинення його страждань.

Декларація про еутаназію (прийнята Всесвітньою медичною асамблеєю) визначає,що еутаназія, виконана навіть на прохання самого пацієнта або проханням його родичів, є неетичною. У нормативно-правовій базі деяких країн є норми, які дозволяють здійснення пасивної еутаназії (Нідерланди,Північна територія Австралії, втат Орегон США). В Україні законодавче положення щодо еутаназії сформульовано в Законі України «Основи законодавства України про охорону здоровя» ст..52. (Медичні працівники зобов’язані надавати медичну допомогу у повному обсязі хворому, який знаходиться в критичному для життя стані. Активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються в тому випадку, коли стан людини визначається як незворотня смерть. Медичним працівникам забороняється здійснення еутаназії з метою припинення страждань хворого.)

Ч.4 ст.281 Цк – заборона еутаназії.

27. Лікарська таємниця: поняття, правовий супровід та відповідальність медичного працівника.

Під лікарською таємницею розуміють відомості про хворого двоякого роду:

1. отримані від хворого або в процесі лікування;

2. ті, що лікар не повинен повідомляти хворому(наприклад,назву хвороби, несприятливий прогноз).

Основні об’єкти лікарської таємниці: відомості про стан здоровя пацієнта (наявність у особи психічного розладу, лікування у психіатричному закладі), відомості про хворобу, діагноз, відомості одержані при медичному обстеженні, відомості про огляд та його результати, відомості про методи лікування, про інтимну і сімейну сторони життя пацієнта.(ст..40 «Основ законодавства України про охорону здоровя».) ст..145 ККУ «Незаконне розголошення лікарської таємниці» - суб’єктом злочину є медичні працівники та інші особи, у тому числі службові, яким відповідна інформація стала відома у зв’язку з виконанням професійних або службових обов’язків.

Ст..39-1 «Основ законодавства України про охорону здоровя» - Право на таємницю про стан свого здоровя (Пацієнт має право на таємницю про стан свого здоровя, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також відомості, одержанні при його медичному обстеженні.)

Ст..39 «Основ законодавства України про охорону здоровя» - Обовязок надання медичної допомоги ( Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоровя або погіршити стан здоровя його батьків чи опікунів, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоровя пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремим медичними документами.)

28. Право людини на особисту недоторканість, свободу та гідність.

Гідність - це сукупність високих моральних, світоглядних, професійних якостей людини, які дають їй підстави для самоповаги, для усвідомлення своєї суспільної цінності.

Відповідно, змістом права на повагу до гідності людини є законодавче встановлена і гарантована державою сукупність норм, які надають кожній людині впевненість у своїй суспільній цінності, можливість усвідомлювати себе як особистість, поважати власні моральні принципи й етичні норми, наполягати на повазі до себе інших людей, державних органів та їх посадових і службових осіб, а також вимагати, щоби будь-які сумніви щодо її моральних якостей і етичних принципів були належним чином обґрунтовані.

Право на повагу до людської гідності встановлене ст. 28 Конституції України. Зазначене право не може бути обмежене навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Конституція України прямо забороняє:

-катування людини;

-жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність поводження з людиною;

-застосування покарань, які є жорстокими, нелюдськими або такими, що принижують гідність людини;

-медичні, наукові чи інші досліди щодо людини без її вільної згоди.

Ст. 29 КУ. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого.