2. Поняття товару та предмету договору купівлі-продажу (майнових прав, прав вимог)

Предмет договору купівлі-продажу є істотною умовою (найменування товару та кількість). Предмет цього договору – це товар, що може бути на праві власності, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. Але не кожний товар є предметом договору купівлі-продажу.

Товар – це будь-який предмет цивільного обороту, призначений власником для відчуження, що є продуктом людської діяльності, має споживну вартість (тобто, задовольняє потреби людини) та мінову вартість (служить для обміну або продажу).

Товаром може бути:

• вироблена продукція, призначена для продажу (товарні запаси);

• продукція, товари, що будуть створені (придбані, набуті) продавцем у майбутньому;

• окрема індивідуально визначена річ (контейнер з товаром, будівля, пара взуття тощо), призначена до продажу;

• іноземна валюта;

• складова частина майна суб’єктів (наприклад, половина квартири);

• майнові права, певна сукупність прав та обов’язків (частка у статутному капіталі, товарний знак, підприємство як єдиний майновий комплекс тощо);

• документи, що підтверджують зобов'язання та права (зокрема, розписки, цінні папери);

• право вимоги (не особистого характеру);

• результати виконаних робіт (наприклад, пошитий спецодяг, квартири у збудованому будинку);

• результати послуг, як, правило, що мають матеріальний носій (наприклад, інформація, що продається);

• об’єкти інтелектуальної власності та інше майно.

• Але не кожний товар є предметом договору купівлі-продажу. Результати послуг та робіт є предметом відповідних договорів про надання послуг та виконання робіт, об’єкти інтелектуальної власності є предметом ліцензійного договору, договору комерційної концесії, договору на виконання науково-технічних робіт тощо. Але всі вони мають ознаки товару, тому що можуть бути відчужуваними, мають споживчу та мінову вартість. Тому поняття «товар» є ширшим поняття «предмет договору купівлі-продажу».

Майнові права як предмет договору купівлі-продажу одночасно є речовими правами, неспоживною річчю (ст. 190 ЦК), тобто є всім тим, що розуміється як благо, яке може бути відчуженим, має правовий режим речі, прирівнюється за правовим регулюванням до речі, є квазі-річчю (нібито-річчю), оформлюється документами, що підтверджують права на річ, причому предметом договору може бути або річ, коли до покупця переходить право власності на неї, або майнове право на річ як право вимоги, але не може бути одночасно те й інше. Наприклад, орендодавець може продати (обміняти) своє майнове право на отримання орендної плати за певний період, також орендодавець може продати річ, що знаходиться в оренді, та отримати плату – вартість речі, але не може одночасно продати майнове право на отримання орендної плати та ще отримати вартість речі внаслідок її продажу.

При купівлі-продажу майнових прав фактично передається не річ, не абстрактне право, а документи, символи, що підтверджують право власності на річ, ці документи-докази виконують функцію речей. Така фікція у цивільному праві надає документам, що підтверджують майнове право на річ, правовий режим речі, та ці документи як двійники, символи речей, стають предметом купівлі-продажу, їх можна оцінити грошима, вони є товаром, що продається, при цьому набувач цієї квазі-речі може у майбутньому шляхом вимоги до продавця, на підставі документів, отримати річ-орігінал, оскільки ця річ при укладенні цього договору знаходиться не за місцем укладення договору або існує інша неможливість її передання. Право власності та несення ризиків у покупця виникає не з моменту отримання квазі-речі, а самої речі-оригіналу. Продаж квазі-речі, а саме речових прав, закріплених документами, має економічну природу кредитування, оскільки сама річ не передана, а гроші отримані. Окрім того, покупець квазі-речі набуває право продати її третім особам, таким чином може відбутися уступлення права вимоги. Речові права можуть бути предметом продажу, якщо продавець фактично володіє цією річчю або створить (купить, набуде) її у майбутньому. Так, продавець в офісі може продати товар, що знаходиться на складі, при цьому продавець отримує гроші та передає складську квитанцію, що є доказом речових прав покупця. При купівлі-продажу бездокументарних цінних паперів здійснюються певні записи на бухгалтерських рахунках. Однак при продажі товару неможна одночасно передавати товар та майнові права на нього, підтверджені документом, що надає право вимагати цей товар.

Право вимоги або зобов’язальні права є предметом продажу покупцю, якщо річ знаходиться у третій особі (боржника продавця) та продавець має право вимагати цю річ у боржника, причому сам продавець виконав свої обов’язки перед боржником. Предметом цього договору буде квазі-річ (символ, документ), що дає право вступати у договірне правовідношення замість кредитора. Цей новий кредитор є правонаступником попереднього, набуває всі його права за договором, може вимагати виконання умов договору від боржника. Так, продавець може продати річ, яка знаходиться у третій особі, у свого боржника. Ця особа отримала гроші за річ, але річ не передала. Продаж права вимоги означає перехід прав кредитора на покупця (цесію). Як правило, якщо при продажі майнових речових прав передається документ на товар, що надає право вимагати цей товар у майбутньому від продавця, то при продажі права вимоги передається документ на товар, що дає право вимагати цей товар не у продавця, а у третій особи, яка є боржником продавця. Як виняток, при продажі речових майнових прав покупець може вимагати річ у майбутньому не у продавця, а у іншій особи, в якої річ знаходиться на збереженні, у перевезенні (наприклад, при продажі коносаменту, складської квитанції).

Права вимоги як товар є правом, що виникає із зобов’язань, коли кредитор виконав свій обов’язок за зобов’язанням. Якщо боржник не виконав свій обов’язок, це майнове зобов’язальне право кредитора є одночасно його майновим речовим правом в абсолютних відносинах, об’єктом його цивільних прав, складовою його майна, об’єктом стягнення, спадкування тощо.

Майнові речові права як товар – це право кредитора, який виконав свій обов’язок за зобов’язанням, та є учасником абсолютних відносин, але як власник речі він ще не здійснив свої майнові права на цю річ, причому ці права не припинилися та він має можливість самостійно вступити у зобов’язальні відносини зі своїм боржником та вимагати виконання його обов'язку або за відплатним чи безоплатним договором передати своє майнове право іншій особі, крім випадків, встановлених законом.

Майнові права або право вимоги може бути предметом купівлі нефінансовою установою, якщо вартість цього права не змінюється. Якщо ж майнове право купує фінансова установа за меншу суму, а потім вимагає у боржника суму, зазначену у документах – то ці відносини регулюються договором факторингу.

Право вимоги може бути товаром, якщо не є особистим зобов’язанням та безперешкодно може здійснитись заміна сторін. Якщо одна із сторін зобов'язання виконала свій обов'язок, а інша – ні, то кредитор може продати своє право вимоги до боржника іншій особі. Наприклад, покупець оплатив товар, але не забрав його у продавця, тоді покупець може продати своє право вимоги до продавця щодо передання товару третій особі шляхом уступки (продажу) права вимоги.