Висновки

Проведене в даній роботі дослідження дає підстави стверджувати, що інститут права приватної власності на землю відіграє сьогодні значну роль для розвитку цивільних і господарських відносин в Україні. Вказане підтверджує необхідність повного переходу аграрного сектору до ринкових відносин, запорукою чого є постійне закріплення та вдосконалення на нормативному рівні відносин власності.

На даний час відносини власності на землю займають самостійне місце в аграрному, земельному та цивільному праві і відокремлені в спеціальні правові інститути. При цьому, вони мають загальну структуру, включаючи в себе суб'єкта господарювання, об'єкт правового регулювання, з приводу якого виникають відносини власності на землю, а також всі економічні та правові категорії володіння, користування та розпорядження цими об'єктами.

Основи правового регулювання права приватної власності на землю в Україні сьогодні закладені в таких нормативних актах, як: Земельний кодекс України, Цивільний кодекс України.

До суб'єктів права приватної власності на землю вони відносять окремих громадян, сільськогосподарські кооперативи, фермерські господарства, особисті господарства.

Основними ж об'єктами розглянутих відносин сьогодні виступають земельні ділянки та земельні паї (наділи).

Необхідно зазначити, що сьогодні серед категорії земельних та цивільних відносин власності особливе значення має визначення статусу земель та порядку їх відчуження.

Фахівці вважають, що одним з основних резервів росту ефективності сільськогосподарського виробництва є саме раціональне використання головного засобу виробництва - землі. Тому капітальні вкладення в сільське господарство в першу чергу повинні бути використані на заходи щодо збереження земель, підвищення родючості грунтів, що обумовить зростання продуктивності землеробства і, зокрема, створення стійкої кормової бази тваринництва.

На сучасному етапі розвитку українського законодавства в сфері приватної власності, можна виділити як позитивні, так і негативні риси.

Так, в результаті проведеного дослідження можна дійти висновку, що до позитивних моментів, які виникли в зв'язку з прийняттям нового Земельного Кодексу, слід віднести перемогу земельно-правової концепції відносин земельної власності й інших, пов'язаних з ними, та їх правова регламентація Земельним, а не Цивільним кодексом, яка дає можливість глибше враховувати особливості земель як об'єкта правових відносин права приватної власності.

Таким чином, на сьогоднішній час земельні відносини в Україні регулюються чинними законодавчими актами, згідно з якими запроваджена така рівноправна форма власності на землю, як приватна. Саме на приватній формі власності і грунтується діяльність селянських (фермерських) господарств як самостійної юридичної одиниці. Розвиток саме цих господарств на даний час повинен стимулюватись вільною конкуренцією на ринку з державними і кооперативними підприємствами, бо його основними завданнями, як відомо, є: виробництво, переробка і збут сільськогосподарської продукції; розвиток підсобної діяльності для раціонального використання природних і трудових ресурсів, земельних угідь, поліпшення їх родючості; участь працею або коштами в соціальному розвитку села, де розташоване фермерське господарство [17].

Заслуговують на особливу подальшу підтримку окремі конкретні положення Земельного кодексу України стосовно змісту інституту права власності на землі. Передусім це стосується пріоритетного становища громадян як суб'єктів права власності на землю (хоча воно і не досить чітко виражено). Правильною є позиція нового Кодексу стосовно об'єкта права власності в формі земельної ділянки (ст. 79), хоча її поняття могло б бути повнішим.

На даний час Земельним кодексом України введена спільна власність на землю (ст. 86), як часткова (ст. 87), так і сумісна (ст. 89), що за конкретних умов сучасного господарювання (особливо на землях сільськогосподарського призначення) є доцільним.

Не зважаючи на певні позитивні моменти, є й недоліки. Таким недоліком Земельного кодексу України є те, що стаття 90 ЗК закріплює права власників земельних ділянок без поділу на суб'єкти цього права (без виділення громадян).

В той же час, у зв”язку з певною неузгодженістю норм Земельного та Цмвільного кодексів виникають значні проблеми під час успадкування землі, що, в першу чергу, пов”язане із реєстраційними процедурами.

Продовжують виникати і земельні спори, про значну чисельність яких говорить проаналізована судова практика.

Все вказане робить актуальним подальше дослідження питань, пов’язаних з правовою регламентацією відносин власності і, зокрема, права власності на землю, що є ключовим для розвитку цих спеціальних інститутів цивільного, земельного та аграрного права.