4. Підстави та умови виникнення деліктних зобов'язань

Підставою виникнення деліктного зобов’язання є неправомірний акт – правопорушення, тобто протиправне, винне завдання деліктоздатною особою шкоди майновій сфері фізичної або юридичної особи чи завдання моральної шкоди.

Умови настання деліктної відповідальності (склад цивільного правопорушення):

• Протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) особи – це порушення права, як в об’єктивному значенні, так й у суб’єктивному, це здійснення заборонених дій або утримання від здійснення наказів правової норми діяти певним чином, невиконання юридичних обов’язків. Право на відшкодування збитків має потерпіла особа навіть при виправдувальному вироку, відсутності складу злочину, недоведеності участі звинуваченого у скоєнні злочину тощо. Шкідливими, але не протиправними будуть дії рятівників, заподіяння шкоди зі згоди потерпілого у межах закону (донорство), здійснення права у межах закону (знищення власного майна, самозахист), дії у стані крайньої необхідності.

• Шкода – це шкідливий наслідок порушення суб’єктивних цивільних прав фізичної або юридичної особи-потерпілої, зменшення або знищення майнової сфери потерпілої, її майнових або особистих благ, що охороняються законом; шкода підлягає відшкодуванню в повному обсязі, тобто реальна шкода (втрачене, пошкоджене майно) та упущена вигода. Розмір відшкодування може бути зменшеним судом залежно від матеріального становища або збільшеним. Майнова шкода має економічну оцінку. Немайнова моральна шкода не має економічного змісту, визначається як моральні або фізичні страждання, заподіяні внаслідок порушення особистих немайнових прав.

• Причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, юридично значущі наслідки поведінки заподіювача. Цей зв'язок полягає в тому, що неправомірно завдана шкода відшкодовується особою, яка її завдала (ч.1 ст. 1166, с.1 ст. 1167 ЦК).

• Вина особи, яка заподіяла шкоду, що розуміється як невжиття особою об’єктивно можливих заходів для усунення або недопущення негативних результатів своїх дій з урахуванням об’єктивних обставин (випадку, непереборної сили тощо). У цивільному праві діє презумпція вини: особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Винятки з цього можуть випливати лише із закону, наприклад: відшкодування шкоди, завданої органами влади, посадовцями, відбувається незалежно від їх вини (ст. 1175 ЦК). Особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини) (ст. 1187 ЦК).

5. Правомірне завдання шкоди

Шкода, завдана правомірними діями є винятком із загального правила про відшкодування протиправно завданої шкоди. Правомірність дій або бездіяльності особи, яка завдала шкоду, визначається судом.

Спричинення шкоди вважається правомірним та відшкодовується у випадках, передбачених законом, у разі:

• здійснення прав та виконання обов’язків;

• згоди потерпілого на спричинення шкоди;

• у стані необхідної оборони;

• у стані крайньої необхідності.

Шкода, завдана при здійсненні прав та виконання обов’язків. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (ст. 12 ЦК). Здійснення деяких професійних обов’язків неможливо без завдання шкоди з метою запобігання ще більшої шкоди. Наприклад, пожежники уповноважені на завдання розумної шкоди при гасінні пожежі.

Згода потерпілого на спричинення шкоди. Якщо є згода потерпілої особи, наприклад, при донорстві, спортивних змаганнях, то немає вини у цивільно-правовому значенні, оскільки це приватні відносини, де не враховується суспільна небезпека, окрім випадків, встановлених законодавством, наприклад, є заборонені види спорту, спортивні прийоми, у той же час людина не може бути позбавлена життя, навіть за її проханням.

Шкода, завдана особою при здійсненні нею права на самозахист від протиправних посягань, у тому числі у стані необхідної оборони, не відшкодовується, якщо при цьому не були перевищені її межі. Якщо у разі здійснення особою права на самозахист вона завдала шкоди іншій особі, ця шкода має бути відшкодована особою, яка її завдала. Якщо такої шкоди завдано способами самозахисту, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства, вона відшкодовується особою, яка вчинила протиправну дію (ст. 1169 ЦК). За ст. 36 Кримінального кодексу необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом завдання тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання. Якщо шкода завдана за межами необхідної допомоги, то шкода від такої протиправної дії відшкодовується особою, яка її завдала.

Стан самозахисту людини є складовою стану крайньої необхідності.

Шкода вважається завданою особі у стані крайньої необхідності якщо:

• шкода пов’язана із вчиненням дій, спрямованих на усунення небезпеки (природного явища, тварин, дій або бездіяльності людей, технічної аварії тощо). Для порівняння – при необхідній обороні небезпека завжди виходить від неправомірних дій людини;

• небезпека загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи. Шкода може бути завдана як заподіювачу шкоди, так і третім особам. Для порівняння – при необхідній обороні шкода завдається лише особі, яка здійснює суспільно небезпечне посягання;

• цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами (крайня необхідність).

Така шкода відшкодовується особою, яка її завдала. Особа, яка відшкодувала шкоду, має право пред'явити зворотну вимогу до особи, в інтересах якої вона діяла. Враховуючи обставини, за яких було завдано шкоди у стані крайньої необхідності, суд може:

• покласти обов'язок її відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди,

• або зобов'язати кожного з них відшкодувати шкоду в певній частці,

• або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі (ст. 1171 ЦК).

У цієї нормі надано визначення стану крайньої необхідності як певної небезпеки, при цьому не вимагається, щоб завдана шкода за розміром не перевищувала шкоду відвернену, як у ст. 39 Кримінального кодексу, достатньо усунення небезпеки.

Висновок. Майнова шкода, що належить відшкодуванню – це будь-яке знецінення, зменшення блага, що охороняється законом, завдана особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи внаслідок неправомірних рішень, дій, чи бездіяльності. Мета цивільно-правової відповідальності за делікт – відновити порушений майновий стан потерпілого, компенсувати завдані збитки. Обсяг відшкодування – реальні, фактичні збитки та упущена вигода. Майнова відповідальність за шкоду спрямована не на особу правопорушника, а на його майно.

Якщо особа завдає нападнику шкоду у межах права на захист, то ця шкода не підлягає відшкодуванню, окрім випадків, передбачених законом. Якщо з метою усунення небезпеки особа у стані крайньої необхідності завдає шкоду як заподіювачу шкоди, так і третім особам, то така шкода відшкодовується особою, яка її завдала, при цьому суд може покласти відшкодування на особу, в інтересах якої діяла особа, яка завдала шкоди, або розподілити між ними відшкодування, або звільнити від відшкодування.