Тема 30. Здійснення спадкових прав та обов’язків

1. Права заповідача, заповідальні розпорядження та обмеження його прав

2. Здійснення права на спадкування. Спадкова трансмісія

3. Виконання заповіту

4. Оформлення права на спадщину

5. Спадковий договір

1. Права заповідача, заповідальні розпорядження та обмеження його прав Права заповідача:

• Призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників відносин.

• Позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом або осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині.

• Доводити до відома спадкоємців або інших осіб відомості, що стосуються заповіту.

• Охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належать у майбутньому.

• Скласти заповіт усієї спадщини або її частини.

• Зробити у заповіті заповідальний відказ (легат) та покладення на спадкоємців інших обов'язків, наприклад, передати книги у міську бібліотеку.

Заповідач має право визначити обсяг спадщини і заповідати спадкоємцям усі свої права та обов'язки або їх частину. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, то до його спадкоємців переходять й обов'язки пропорційно правам.

Заповідач має право надати такі заповідальні розпорядження:

• Підпризначення спадкоємця застосовується заповідачем на випадок, якщо спадкоємець за заповітом не може або не хоче прийняти спадок (помер, усунений від права на спадкування, не може виконати умов заповіту тощо).

• Заповідальний відказ (легат, відмова) – це заповідальне розпорядження щодо покладення обов’язків на спадкоємців здійснити будь-яку дію на користь однієї чи кількох осіб (відказоодержувачів), які набувають права вимагати його виконання. Предметом заповідального відказу може бути майнові права або речі, що передаються відказоодержувачу у власність або за іншим речовим правом, та які входять або не входять до складу спадщини. Відказоодержувач (легатарій) має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини за умови прийняття ним спадщини, у межах вартості спадкового майна за вирахуванням боргів спадкодавця.

• Покладання – заповідач зобов'язує спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру.

• Встановлення сервітуту – це розпорядження заповідача спадкоємцю надати відказоотримувачеві право довічного користування земельною ділянкою, іншими природними ресурсами або іншим нерухомим майном, наприклад, на спадкоємця, до якого переходить майно, заповідач має право покласти обов’язок надати іншій особі право користування кімнатою у житловому будинку.

• Призначення виконавця заповіту здійснюється для забезпечення виконання своєї волі.

2. Здійснення права на спадкування. Спадкова трансмісія

Спадкоємець має право виявити свою волю щодо спадкування у строк шість місяців з часу відкриття спадщини (подати заяву у нотаріальну контору про прийняти або відмову від спадщини), однак не може ставити умови, застереження (ст. 1268, 1270, 1273 ЦК). Відмова може бути без адресна або на користь іншого спадкоємця незалежно від черги (ст. 1273, 1274 ЦК).

Воля може бути виявлена дією, якщо спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та не відмовився у зазначений строк (ч. 3 ст. 1273 ЦК). Щодо осіб з обмеженою або не повною дієздатністю, то діє презумпція, що вони прийняли спадщину, (крім випадків відмови від неї у встановленому порядку за ініціативою, згодою чи з дозволу певних осіб) (ч. 4 ст. 1268, ч.2-4 ст. 1273 ЦК).

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо спадкоємець не подав заяву про прийняття спадщини, то вважається, що він спадщину не прийняв. Заяву у нотаріальну контору про пропуск строків про прийняття спадщини можна подати за згодою спадкоємців, які прийняли спадщину або звернутися з позовом до суду для визначення додаткового строку.

Спадкова трансмісія – це такий порядок закликання до спадкування, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, то право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов’язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців протягом строку, що залишився. Якщо цей строк менший як 3 місяці, то він подовжується до 3 місяців (ст. 1276 ЦК). Спадкову трансмісію, коли спадкоємець помирає після відкриття спадщини, однак до її прийняття, тобто був живий на момент смерті спадкодавця, треба відмежовувати від спадкування за правом представлення, коли спадкоємець помирає до відкриття спадщини. При спадковій трансмісії, якщо спадкоємець був живий на момент смерті спадкодавця, то його частка, яку він отримав би, якщо пізніше не помер, переходить до його спадкоємців за законом та заповітом, тобто діє фікція, нібито він прийняв спадок. При спадкуванні за правом представлення, коли спадкоємець помирає до відкриття спадщини, його спадкову частку передають конкретно вказаним у законі особам – не його родичам, а родичам спадкодавця.