3. Виконання заповіту

Виконання заповіту здійснюється, як правило, спадкоємцями.

Призначення виконавця заповіту – це покладання виконання заповідальних розпоряджень на призначених у заповіті спадкоємців або на особу, що не є спадкоємцем (на виконавця заповіту) за його письмовою згодою та за винагородою. Виконавцем може бути фізична особа з повною дієздатністю або юридична особа. Виконавець може бути призначений заповідачем у заповіті, спадкоємцями, нотаріусом, судом, він діє на підставі документу, наданого нотаріусом, його дії контролюють інші спадкоємці, яким він звітує. Спадкоємці можуть пред'явити позов про оскарження його дій або про усунення його від виконання, якщо він не може забезпечити виконання волі заповідача та порушує закон та інтереси спадкоємців (ст. 1286 - 1289 ЦК), при цьому строк позовної давності діє один рік (ст. 1293 ЦК). Виконавець заповіту має право відмовитися від здійснення своїх повноважень з відшкодуванням збитків, пов'язаних з відмовою (ст. 1295 ЦК).

Виконавець заповіту призначається у таких випадках:

• для захисту інтересів спадкоємців за законом, за заповітом, заінтересованих осіб;

• коли це доцільно для виконання умов заповіту, яке не можливо забезпечити без участі сторонньої особи (складні стосунки у родині);

• для гарантії виконання волі заповідача.

Виконавець зобов'язаний вжити заходів щодо:

• виконання норм закону;

• охорони та управління спадщиною;

• повідомлення про відкриття спадщини спадкоємців, відказоодержувачів, кредиторів;

• одержання частки спадщини кожним із спадкоємців відповідно заповіту;

• одержання частки спадщини особами, які мають право на обов'язкову частку у спадщині;

• забезпечення виконання спадкоємцями дій, до яких вони були зобов'язані заповітом (ст. 1290 ЦК).

4. Оформлення права на спадщину

Після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ст.1296 ЦК). Відповідно до ЗУ «Про нотаріат» оформлення права на спадщину здійснюється тільки в нотаріальному порядку. Але таке оформлення потрібно не завжди, а лише в тих випадках, коли це вважається обов’язковим та доцільним, наприклад, недоцільно оформлювати таке свідоцтво на одяг спадкодавця, предмети домашнього вжитку, хоча за вимогою спадкоємця нотаріуси зобов’язані здійснити оформлення. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно та зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, та саме з моменту цієї реєстрації у спадкоємця виникає право власності, зокрема право розпоряджатися цим майном, оскільки право користування спадковим майном виникло у нього з моменту відкриття спадщини. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців. Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини. Така сама норма стосується дитини, зачатої за життя спадкодавця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом. До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення (наприклад, для сплати боргу за похорони).