6.Трипільська культура

В III тисячолітті до н.е. на території Правобережної України, на теренових просторах від Дніпра до Дунаю була поширена культура, яка вперше була відкрита наприкінці XIX ст. археологом В. Хвойкою на середньому Дніпрі у районі м. Трипілля і відтоді ввійшла в науковий обіг під назвою трипільської.

Як показали розкопки, властивою особливістю селища трипільських часів було те, що житла в цьому селищі були розташовані по колу. Отже, середина селища становила вільну, незабудовану площу. Це був майдан, який слід припускати, був для розташування великої рогатої худоби. Доводиться гадати, що стадо заганялось на цей майдан і тут в колі (замкненому житлами) худоба знаходила собі безпеку і охорону від нападів диких тварин.

Житла - великі (до 4-5 м у ширину і до 15-20 м у довжину). Українська селянська хата - це піч з добудованим до печі простором, що охоплює піл (місце для спання), який прилягає до печі та стіл поставлений на площі, де порається господиня. Ця хата - однопокоєва або двопокоєва, розподілена сіньми. Також для трипільських часів мають місце хати багатопокоєв.

Трипільську хату будували з брусів, поставлених сторч і обмазаних ззовні, і зсередини грубим шаром глини. Ефектний різнокольоровий розпис золотавого відтінку з жовто-брунатних, червонуватих, рожево-чорних смуг справляє враження буйної й нестримної фантазії.

За "трипілля" народне мистецтво було більш декоративним, розрахованим на більші площі і дальші відстані. Воно було більш театральним, більш сценічним, не осібно-родинним, а так би мовити, загальнообов'язковим, всенародним.

Багатипокоєвість трипільського житла, його поділ на кілька покоїв, більший його розмір за новітню селянську хату, - усе це вказує, що трипільська хата була призначена для більшої родини, ніж "вузька" родина наших часів.

Хліборобство не було додатковою галуззю в системі господарства того часу, воно становило основу трипільського господарства, було його провідною ділянкою. З хліборобством було сполучене скотарство. Скотарство - великохудобне. Віл і корова визначали склад стада. Кістки коня не виявлені за часів трипілля. Віл, а не кінь є типовим для часів трипілля.

Худоба була спільною власністю цілої громади і стадо було громадським.

7. Культура скіфів(образотворче мистецтво, міфологія)

У мистецтві скіфів, що виникло на перехресті Заходу і Сходу, сформувався так званий «звіриний стиль», у якому домінували анімалістичні жанри – зображення реальних і фантастичних тварин: оленів, пантер, коней, грифонів. Вироби з коштовних металів, на яких нерідко зображено сцени з життя скіфів (побут, ритуали, полювання, бій), свідчать про вишуканий смак давніх майстрів. До всесвітньо відомих шедеврів скіфського золотарства, виконаних із віртуозною майстерністю, належать знаменита золота пектораль у формі місячного серпа з кургану Товста Могила, золотий гребінь з кургану Солоха, позолочена срібна амфора з кургану Чортомлик.

Скіфи кажуть, що їхній народ є наймолодший серед усіх народів, і ось як це сталося. Їхня країна була пустелею і перша людина, що там з'явилася, був такий, що називався Таргітаєм. Батьками цього Таргітая, як вони кажуть, були Зевс і дочка бога річки Борісфен. Від них походив Таргітай і у нього було троє синів: Ліпоксай, Арпоксай і молодший Колаксай. Коли вони були царями, з неба впали на скіфську землю зроблені з золота плуг, ярмо, сокира і чаша. Першим побачив їх старший і наблизився, щоб їх узяти, але все це золото, коли він підійшов туди, почало горіти. Він віддалився і тоді до них підійшов другий, але із золотом сталося те саме. Отже так своїм полум'ям прогнало їх золото. Проте, коли до нього наблизився третій, молодший, золото згасло і тоді він узяв його собі і пішов із ним додому. І старші брати, після того, що вони побачили, погодилися передати все царство молодшому.

Отже, як кажуть, від Ліпоксая походять ті скіфи, плем'я яких називається авхатами, від середнього брата, Арпоксая, ті, що називаються катіарами і траспіями і, нарешті, від молодшого брата походять ті, що називаються паралатами, а всі вони разом, як кажуть, називаються сколотами, а ця назва була ім'ям їхнього царя.

З божеств шанують скіфи тільки таких: Гестію вище всіх інших божеств, потім Зевса і Землю (причому Землю уявляють собі дружиною Зевса), далі - Аполлона, Афродіту Уранія, Геракла і Ареса. Ці божества шануються у всіх скіфів, а так звані царські скіфи приносять жертви ще й Посейдону. По-скіфському Гестія називається Табіті (Ταβιτί), Зевс - Папаєм (Παπατος), останнє, на мою думку, абсолютно правильно; Земля називається Апі (Απί), Аполлон - Гойтосир (Γοιτόσυρος, варіант Οιτόσυρος). Афродіта Уранія - Артімпасой (Αρτίμπασα), Посейдон - Фагімасадой (Θαγιμασάδας).

Виходячи з даного повідомлення Геродота ми можемо говорити про наступні богів скіфського пантеону:

Табіті - богиня домашнього вогнища, можливо - вогню у всіх його проявах. Була пов'язана з сакральним інститутом царської влади.

Папай - бог-батько, пов'язаний з небом.

Апі - богиня-мати, пов'язана із землею і водою.

Гойтосир - бог з неясними функціями. На думку В. І. Абаєва, відповідає іранському Вайу (і ведийскому Ваю).

Артімпаса - богиня з неясними функціями. Ймовірно, богиня родючості і покровителька брачащихся. Порівнюється з шанованою іранської богинею Арті.

Іранські імена двох богів Геродот не називає:

"Геракл" - ймовірно, мається на увазі Таргітай, прародитель скіфів, культурний герой.

"Арес" - бог війни, культ якого був поширений у скіфів і сарматів. Шанувався в вигляді меча.

Крім того, судячи за джерелами, скіфи шанували таких богів:

Фагімасада - бог моря і вод, шанувався царськими скіфами.

Маспалла - богиня місяця.

Якши - міфічні істоти (СР з якшамі в індуїзмі), виділяються, виходячи зі скіфського назви солоного джерела поблизу Гипаніса ( Південного Бугу) - * Yakām-pāyah букв. "Священні шляхи", "шляху якшей". Ймовірно, як і в індуїзмі, якши скіфів - це природні духи, духи вод.