15. Українські скульптори

Іван Георгій Пінзель — галицький скульптор середини18 століття, представник пізнього бароко і рококо. Зачинатель Львівської школи скульпторів.

Походив з Чехії (про це свідчить схожість його творів на твори митців празької школи). Прибув до Польщі в кінці 1740-х на запрошення Бернарда Меретина для виконання різьбарських робіт в проектованих архітектором на замовлення Миколи Василя Потоцького будівлях. В кінці 1750-х Меретин замовив Пінзелю виконання оздоблювальних робіт в костелі у Годовиці, які він не зміг виконати через передчасну смерть архітектора (крім казальниці - спрощеної репліки амвону в костелі Городенки). Виконав у 1759-61 роках монументальні статуї святих Атанасія, Леона, кінну статую святого Юра, за що отримав близько 37000 золотих (величезна тоді сума). Перед смертю Меретин доручив йому виконання 2-х балконових консолей з чоловічими торсами в ринковій кам'яниці №40, перебудованій під резиденцію львівського єпископа УГКЦ Леона Шептицького, яка 1761 була під дахом. 1761 М.В.Потоцький офірував 10000 золотих для виконання різьбарських робіт в новому Домініканському костелі Львова, за виконання робіт взявся Пінзель. Вони передбачали виконання 2-х бічних вівтарів у каплицях на поперечній осі храму (до наших днів не збереглись, вціліли приналежні фігури святих Миколая, Юзефа , Августина, Домініка, виконані перед консекрацією храму 1764 року. Пінзель виконав статую Матері Божої з дитятком в орторіумі кляшторному за великим вівтарем. З 1764 тривали роботи із зовнішньої декорації костелу.Поява Пінзеля сприяла розвитку талантів Томаша Гуттера, Конрада Кутченрайтера, Єжи Маркварта, Христіана Сейнера, Себастьяна Фесінгера, спримувало їх творчість в напрямку розквітлого рококо. Варстат Пінзеля, який провадився, найправдоподібніше, в Бучачі, сприяв появі (крім Антона Штиля, Фабіяна Фесінгера, Яна Непомуцена Бехерта) таких чільних майстрів молодшої генерації львівської різьбарської школи на чолі з Антоном Осинським, Іваном та Матвієм Полейовськими, Іваном Оброцьким, Франциском Олендзьким.,

Олекса́ндр Порфи́рович Архи́пенко (*18 травня (30 травня) 1887, Київ — †25 лютого 1964, Нью-Йорк) — український та американськийскульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об’єднання Митців Українців в Америці (ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури.Роботи Архипенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Одним з перших Архипенко використовувати експресивні можливості «нульової», наскрізної форми — такою є пустота між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1915 рокуБільшості його композицій властиваманера кубізму, конструктивізму та абстракціонізму.Творчість Архипенка мала великий вплив на розвиток модерністського мистецтва, у тому числі архітектури та дизайну в країнах Європи та Америки. Твори Архипенка перевернули світові уявлення початку XX ст. про скульптуру. Саме Архипенко вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, вводячи у композиції скло, дерево, метал, целлулоїд. Пластика, рух, проявлена конструкція і конструктивність, ліричність — основні якості його творів, які були високо оцінені сучасниками — Г. Аполлінером, П. Пікассо, Ф. Леже, М. Дюшаном, Р. і С. Делоне, А. Родченко, П. Ковжуном, послідовниками і дослідниками.Його твори визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції (Медрано); «Танок», «Анжеліка», бюсти Т. Шевченка, І. Франка.Ряд творів, зокрема «Танок», серії жіночих скульптурних портретів, скульптурні портрети князя Володимира Святого, Т. Шевченка, І. Франка, виконано в реалістичній манері.Реалістичні тенденції знайшли вияв у серії пластичних жіночих торсів (1916, 1922) та портретів (Т. Шевченка, 1923, 1933; І. Франка, 1925; диригентів В. Менгельберга, 1925; В. Фуртвенглера, 1927).Твори Архипенка зберігаються в багатьох музеях світу, а також у Національному художньому музеї України, Національному музеї у Львові. Твори О. Архипенка мають за честь експонувати найпрестижніші музеї та галереї світу: Центр Помпіду в Парижі, музей Modern Art та галерея Соломона, Гугенгайма в Нью-Йорку, музеї Стокгольма, Берліна, Тель-Авіва, Москви…Ім'я О. Архипенка посідає гідне місце в шерензі Митців ХХ століття: Матісс, Пікассо, Брак, Лєже, Малевич. Його вважали вчителем майстри світової скульптури: Манцу, Джакометті, Мур, Колдер, Кавалерідзе.В пам'ять про О. Архипенка в Києві встановлено пам'ятний знак «Повернення Архипенка» у вигляді копії одного з його жіночих образів. Знак знаходиться у відкритому атріумі бізнес-центру «Київ-Донбас» (вул. Пушкінська, 42, біля пл. Л. Толстого).Понад півстоліття ім'я Архипенка офіційним мистецтвознавством замовчувалося в Україні так само, як імена К.Малевича, Б.Кандинського, О.Екстер, Д.Бурлюка, М.Бойчука. Їхні образи існували в переказах старшого покоління художників. Вони були не лише міфом про свободу, але й активно впливали на формування нової художньої думки в мистецькому андеграунді за радянських часів, а особливо в пострадянське десятиліття

16. Основною рисою скіфського мистецтва в Північному Причорномор'ї було поєднання східних елементів з класичними грецькими, які сюди йшли з грецької метрополії і місцевих грецьких колоній. Це дало єдине в своєму роді витончене мистецтво. Безліч предметів скіфського мистецтва знайдено в могилах, зокрема в Південній Україні та на Кубані; вони були не тільки імпортовані з Греції, але й витворювані на місці грецькими та, безсумнівно, також скіфськими майстрами. Особливо високого розвитку досягло ювелірство, що своїм артизмом і багатством часто перевищувало подібні твори самої Греції.

Шедевр ювелірного мистецтва світового значення, золота нагрудна прикраса скіфського царя вагою 1140 г і діаметром понад 30 см. Знайдена в 1971 році при розкопках кургана Товста Могила (Дніпропетровська обл.

Пектора́ль (з лат. пектус - груди) - шийна прикраса, що закривала груди, часом і плечі. Очевидно, походить від частини бойового обладунку, що захищав верхню частину грудей, плечі та горло. Найвідоміший приклад - скіфська пектораль із кургану Товста могила, виявлена у 1971 р. Мозолевським Б. Зберігається у Музеї історичних коштовностей України у Києві і належить до Історичного фонду дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння України.

17. У краю курганного насипу встановлювалися жертовники, які за своєю конструкцією були різної форми і розмірів. Вони поділялися на вівтарі-моноліти, вівтарі-кладки і комбіновані (моноліт з кладкою). У курганах з жертовниками вчені обов'язково знаходили сліди тризни: осколки амфор, кістки і черепи тварин, зустрічалися і вогнища. Залишки тризни розташовувалися звичайно в безпосередній близькості від жертовника, рідше - на ньому самому або під ним. Відбувалося це, мабуть, тому, що жертівники деякий час залишалися відкритими і насипом перекривалися в останню чергу.

Більшість скіфських курганів було розграбовано ще в давнину, але не тільки ... Так, наприклад, багаті Келермеса-ські кургани в 1903 році були розкопані не фахівцями, а одним шукачем скарбів - певним техніком Д.Г. Шульцем. Він розкопав в Прикубання чотири насипу, в яких знайшов багато дорогих речей - убори й озброєння похованих. Згодом, однак, вчені теж знайшли тут прекрасне срібне дзеркало, фарбоване з тильного боку гравіюванням й обкладене тонким золотим листом, на якому відтиснуті чудові малюнки.