18. Особливості розвитку філософії Нового часу (хvii-хviii ст.) в Європі. Проблема методу пізнання: емпіризм та раціоналізм

1) Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв’язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального й соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи й щастя.2) Іншою особливістю розвитку філософії Нового часу було те, що в цей час складалися два протилежні напрями в теорії пізнання – емпіризм і раціоналізм. Емпіризм (від грец. «досвід») напрям у теорії пізнання, що визнає чуттєвий досвід джерелом знань і стверджує, що все знання ґрунтується на досвіді. Раціоналізм (від лат. rationalis – розум) наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність розуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм уважали математику, а головними характерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність і суттєвість. Принцип раціоналізму поділяють чи підтримують як матеріалісти (Спіноза), так і ідеалісти (Лейбніц). Основним представником раціоналізму є дуаліст Декарт.Головне своє завдання філософія Нового часу вбачала в розробці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології.У Новий час матеріалізм виник спершу в Англії. Його представниками були Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк та ін. Матеріалізм цього часу –спирався на великі відкриття природничих наук. Розвиток буржуазного укладу, нових продуктивних сил зумовив значний прогрес механіки, математики, медицини, експериментальної біології. Новий лад вимагав нових конкретних знань, тому бурхливий розвиток наук об’єктивно підвів до вивчення світу в його конкретності. Цей спосіб мислення сприяв розквіту конкретних наук, нагромадженню емпіричного матеріалу. Матеріалізм XVIII ст. мав переважно метафізичний характер. Це була ознака тогочасної філософії.Френсіс Бекон –він сформулював поняття матерії, що перебуває в русі, під яким він розумів активну внутрішню силу й назвав дев’ятнадцять різновидів руху. Ф. Бекон обґрунтував у теорії пізнання принцип емпіризму, глибоко дослідив характер індуктивного методу наукового пізнання. Бекон визначив систему «ідолів», тобто видимих і невидимих перешкод у процесі пізнання істини. Бекон називав їх «ідолами», або «привидами» (примарами), і виокремив чотири групи таких ідолів:1) «привиди роду», пов’язані з недосконалістю самого людського розуму 2) «привиди печери» – спотворення, що мають своїм джерелом індивідуальні особливості (вади) розуму індивідів 3) «привиди площі» – породжуються спілкуванням людей, процес якого нав’язує індивідам ті чи ті помилкові, але такі, що вже стали звичними, уявлення;4) «привиди театру» – породжуються сліпою вірою людей в авторитети, старовинні традиції.наукову істину. Рене Декарт (1596–1650) –засновник раціоналізму. Декарт перший розробив дуалістичне філософське вчення. Він побудував свою філософську систему на основі визнання одночасно самостійного існування свідомості та матерії, душі й тіла. Атрибутом духовної субстанції вчений уважав мислення, а матеріальної – протяжність. Людину він розглядав як механічне поєднання цих двох субстанцій. Дуалізм субстанцій не давав змоги вирішити проблему пізнання світу, тому Декарт увів третю субстанцію – Бога, яка зумовлювала їх єдність і можливість пізнання довколишнього світу.Єдино правильним методом пізнання Декарт вважав дедукцію тобто виявлення конкретних істин із загальних посилань-принципів, які вічно та апріорно існують у розумі. Декарт розробляв учення «вроджених ідей»( ідею Бога, аксіоми математики та інші ідеї.), які, на його думку, приховані в глибині інтелекту й можуть бути усвідомлені лише інтуїтивно.. Згідно з поглядом Спінози, світ – скінченна природа, матеріальна субстанція (від лат. «сутність», «основа»), яку він ще називає Богом. Велике значення мало вчення пантеїзму Б. Спінози. Згідно з ним Бог не існує окремо від природи, а розчиняється в ній. З цього випливає, що пізнання світу йде не через пізнання Бога, а через пізнання самої природи. Джон Локк зробив спробу поглибити й далі конкретизувати емпіричну методологію. Основна заслуга Локка в філософії полягає в тому, що він обґрунтував учення про чуттєве походження знання й дав на цій основі критику теорії «вроджених ідей» Декарта. Суб’єктивнн-ідеалістичну концепцію розвивав і Девід Юм Він стверджував, що людина не може вийти за межі своїх відчуттів і встановити, що лежить в основі речей – дух чи матерія. Гносеологічні основи агностицизму Юма – абсолютизація психічних явищ людини. Згідно з Юмом, наука зводиться до спостереження та опису психічних фактів. Філософія Юма є не лише суб’єктивно-ідеалістичною, а й агностичною.