4. Невротичні психогенні реакції

        

У бiльшостi хворих, якi звернулись за медичною допомогою i пiсля обстеження дiзнались, що у них є небезпечне для здоров’я, продовження професiйної дiяльностi або для життя захворювання, яке обов’язково вимагає вiдповiдного, нерiдко тривалого лiкування, розвиваються ситуацiйнi психогеннi невротичнi реакцiї. Останнi практично завжди розвиваються у хворих з iшемiчною хворобою серця, туберкульозом, сифiлiсом, ВIЧ-iнфекцiєю, прогресуючою хронiчною нирковою недостатнiстю, цукровим дiабетом, ускладненими формами виразкової хвороби шлунка i дванадцяти палої кишки, онкологiчними хворобами тощо.

В подiбних випадках рiзке погiршення психiчного i загального стану хворого наступає тодi, коли він отримає вiд медика iнформацiю про наявнiсть серйозного захворювання i усвiдомить можливi негативнi наслiдки його (у малоумних та дементних хворих, i гiпертимних психопатiв цi реакцiї практично не зустрiчаються, тому що такi хворi адекватно не усвiдомлюють свій стан.

Яскравим прикладом психогенної ситуацiйної реакцiї є сифiлiтична неврастенiя. Людина, яка почуває себе практично здоровою, звертається до лiкаря дерматовенеролога з приводу висипки на шкiрi. Пiсля обстеження вона дiзнається, що причиною висипки є сифiлiс. Усвiдомлення цього факту призводить до погiршення загального стану, розвитку астенiзацiї нервової системи, полiморфних розладiв соматичного стану i дисфункцiї вегетативної нервової системи (загальна слабкiсть, головний бiль, головокружiння, болi в ділянці серця, серцебиття, нестiйкiсть артерiального тиску, порушення сну, апетиту, втрата ваги, болi в шлунку i кишкiвнику, проноси, гiпергiдроз, тремор пальцiв витягнутих рук тощо).

Думки хворого концентруються навколо захворювання i його можливих наслiдкiв. Настрiй приймає депресивнi i iпохондричнi риси. Вольовi якостi здебiльшого знижуються, iнколи з’являються психопатоподiбнi риси характеру. Деякi хворi "з горя" запивають, виявляють реакцiю панiки або iстерiї.

Практично у всiх хворих, якi обстежуються або приймають лiкування, розвиваються рiзнi прояви неврозу тривожного очiкування. Вони з тривогою очiкують результатiв його. Частина їх починає читати доступну лiтературу, присвячену наявнiй хворобi. У багатьох з них розвивається своєрiдна амбiвалентнiсть у сприйманнi iнформацiї щодо свого захворювання. Вони формально сприймають квалiфiковану iнформацiю медиків i, в той же час, користуються внутрiшньолiкарняними слухами, особливо розповiддями "бувших" хворих, якi часто лiкуються з приводу загострень аналогiчного захворювання. Бiльшiсть хворих з подiбною патологiєю успiшно вилiковуються, але пацiєнт, який поступив у лiкувальний заклад їх не бачить, бо вони вже виписані iз стацiонару. А частина хворих з прогредiєнтним протiканням хвороби i частими загостреннями "осiдають" в лiкарнi на тривалi термiни i створюють негативний психологiчний клiмат в планi прямого або опосередкованого навiювання неефективностi лiкування.

Хворi з вираженими тривожно-помисловими рисами характеру практично завжди вивчають iнструкцiї, якi стосуються дiї призначених лiкiв. Вналiдок своєрiдної вибiрковостi сприймання обумовленої тривогою, вони надто емоцiйно сприймають данi щодо можливих побiчних дiй i ускладнень (якi в дiйсностi зустрiчаються дуже рiдко), чим знижують потенцiйну ефективнiсть медикамента, або навiть самонавiювання негативні наслiдки його загострення.

У бiльшостi хворих виникає тривога за своє майбутнє: чи вистачить грошей для купiвлi необхiдних медикаментiв?; чи зможе вiн пiсля виписки з лiкарнi приступити до роботи?; чи не позбудеться вiн роботи внаслiдок скорочення?; чи не загрожує йому iнвалiднiсть?; як iдуть справи у сiм’ї ? тощо.

Практично завжди тривожнi переживання посилюються перед неприємними втручаннями медичного характеру (операцiї, болючi перев’язки, ендоскопiчнi дослiдження, зондування тощо). Якщо хворому призначене зондування дванадцятипалої кишки вiн практично завжди напередоднi отримує негативну iнформацiю щодо суб’єктивного переживання цiєї процедури вiд iнших хворих з вiдповiдним досвiдом. Його думки i переживання концентруються навколо майбутнiх "тортур". Хворий напередоднi погано спить, вдень з тривогою чекає процедуру зондування. Вона затримується, а хворий суб’єктивно переживає в уявi ще неiснуючi неприємнi вiдчуття. Тому хворому про подiбного роду втручання краще не говорити напередоднi (буде краще спати), а якщо хворий вже повідомлений про це, то необхідно зробити неприємну процедуру якнайранiше, щоб він кiлька годин не мучив себе уявними "муками".

Ситуацiйнi реакцiї i психогеннi тривожнi стани проходять пiсля успiшного вилiкування основного захворювання, розрiшення ситуацiї, яка викликає тривогу, абоу тих випадках, коли хворий переоцiнить свiй стан, змириться з наявнiстю хронiчного патологiчного процесу чи калiцтва, переключить свої помисли та енергiю на адекватне лiкування i реабiлiтацiю.

Виключенням є приступи надмiрної тривоги i страху, якi практично завжди виникають при гострих нападах серцевого болю обумовлених стенокардiєю, або iнфарктом мiокарда. В цих випадках страх за своє життя "звужує" самоусвiдомлення хворим свого стану до рiвня страху смертi. Скiльки б разів не повторювався серцевий напад, стiльки ж разів хворий буде суб’єктивно "помирати".