Тема 3. Григорій Косинка (Стрілець). Новела «в житах».

Фрагменти автобіографії письменника:

Я з роду чумацького, але батькові моєму дове­лося вже чумакувати з торбою по наймах... Зу­божів славний рід чумака Павла Стрільця - прадіда мого.

Року 1899-го, 17 листопада старого стилю, в селі Щербанівці на Київщині, у Наталки й Михай­ла Стрільців знайшлася перша дитина: Я.

Батьки мої жили вбого, бо мало землі мали - 1/8 десятини, батько, як пам'ятаю, по весні щоро­ку ходив на заробітки - косар був добрий... Пізньої ж осені, повернувшись із заробітків додо­му, батько щороку йшов працювати до цукро­варні. Заробітки його, як робітника-чорнороба, були мізерні: батько все мріяв виїхати десь на Амур, на землі вільні.

Змалку - така вже доля всіх селянських дітей - я пас влітку скот, а взимку ходив до земської школи - в сусіднє село Красне... Краснянська школа - мій перший університет.

Року 1908 року, коли не пізніше, батьки спро­дали господарство - хату й землю, - і всі ми руши­ли на той далекий та суворий Амур - виїздили бу­ли з України навіки.

Байкал, повноводна Зея, ліси несходимі, ко­рейці, китайці і хата наша березова під стіною віковічного бору - все це до дрібниць зафіксува­ла моя пам'ять...

Мати й батько, пам'ятаю, мазали ту березову хату, щоб на зиму перейти вже до своєї-таки хати. Мати поклали вальок глини на призьбу та й захо­дилися плакати так гірко й страшно, як ніколи до того не плакали: - їдьмо додому, я не хочу, щоб мої діти пропадали десь... Не треба мені твоєї вольної землі, не хочу... Яке тут життя?

І пізньої осені, коли на Амурі шумить тайга та йдуть рясні дощі, ми повернулися на Україну. До­дому ми приїхали, мов ті старці з убогого ярмар­ку. Батько запік себе в найми, мати шитвом поча­ли заробляти паляниці, а я пішов по весні полоти буряки - двоє літ зряду полов.

У вільний час я дуже любив читати книжки, отож завжди надокучав батькові, щоб купили мені в Києві яку-небудь книжку. Батько, бувало, привозили на цілий злотий книжок тих - Шерлок Холмс, Нат Пінкертон, Бова Королевич - багато всякого мотлоху... Я не читав їх, а буквально пив, - путньої ж книжки не можна було дістати, - та й не знав, чи є де такі книжки... Село моє вбоге й дике; школи не було в моєму селі.

Пам'ятаю, привіз раз батько дивну книжку - «Конотопську відьму» Грицька Квітки; я сміявся з прізвища автора - Грицько Квітка, чому не Півонія, не Деревій, а просто - Квітка? «Коно­топська відьма» - перша книжка українською мо­вою писана, що потрапила мені до рук; Квітчина повість мене дуже вразила й здивувала: є, вихо­дить, люди, що пишуть по-простому, по-мужицькому, а про те, що це книжка українського пись­менника, я й не подумав, де там, я довго ще після «Конотопської відьми» не знав - «хто ми та чиї ми діти»...

Року 1913-го батько одвели мене до сусідньо­го села Трипілля у волость...

Довго пам'ятаю, вони просили волосного пи­саря, щоб той узяв мене за «мальчика» - копії службові переписувати. Волость залишив я року 1914-го. Платив мені тоді писар п'ять карбованців на місяць - ледве-ледве на харчі вистачало, а тре­ба ж було зодягнутися, взутися...

Я вирішив їхали на гробики до Кита. Я гам чистив черевики, а коли прийшли одвідати мене батько, я, пам'ятаю, розплакався з жалю: хіба таки не можна знайти щось краще, аніж черевики?.. Сидиш на розі, неначе старець який під Лаврою.

За порадою одного студента почав ретельно одвідувати так звані вечірні гімназіальні курси,- склав пізніше іспити за шість класів гімназії.

Року 1920-го я вступив до Київського інститу­ту народної освіти, дійшов до третього курсу, але закінчити інститут мені не пощастило, головним чином через матеріальну скруту...

Писати почав я року 1919-го, коли газета «Бо­ротьба» видрукувала перше моє оповідання «На буряки», писав я свої твори легко: за два-три ве­чори, не маючи жодного уявлення про техніку прози, стиль, - все це прийшло до мене пізніше.

Мої вчителі - Винниченко, Стефаник, Кнут Гамсун, Васильченко.

Мрію написати колись бодай одну повість та десятків зо два оповідань, написати їх так, щоб авторові не соромно було говорити в імені ук­раїнської літератури, не соромно носити почесне ім'я письменника: цього імені, на мою думку, я ще не заслужив...

Про подальшу долю Косинки студенти дізна­ються з підручника. Перебіг життєвих подій запишуть у формі плану. Викладач коротко роз­повість про літературну спадщину Косинки.

За життя письменник опублікував більше тридцяти творів, здебільшого оповідань і но­вел. У центрі уваги його творів - доля і внут­рішній світ селянина, життя і психологію якого Косинка знав і розумів так глибоко, як і Стефа­ник. Косинка бачив світ недосконалим, але по-своєму прекрасним. Він поклонявся людині такій, якою вона була, не ідеалізував її, також не нав'язував своїх поглядів, був гуманістом.

Аналізу новели «В житах» передуватиме кілька запитань:

• Чому Григорій Косинка був надзвичайно популярним у 20-30-ті роки?

• Чим «не догодив» письменник владі?

• Якою мірою у творчості Косинки відобра­зився його власний життєвий досвід?

• У чому проявляється гуманізм письменника?

.

• Пригадайте, що таке етюд. Чи можна вважа­ти «В житах» етюдом?

• Якби на основі цього твору Григорій Косин­ка задумав написати інший, великим, якими могли б бути сюжетні лінії? Па основі чого ви зробили свої висновки? (Наприкінці твору автор устами свого героя обіцяє розповісти пізніше про Матвія Кшшчука, вбитого на городі Дзюби. Цікавою для читача була б історія дезертирства головного ге­роя. Мож на розвинути сюжетну лінію Корній - Уляна, розповісти про те, як і чому дівчина вийшла заміж за Дзюбу.)

• Проте «Н житах» не етюд і не повість чн ро­ман, а новела. Укажіть жанрові ознаки новели.

• Якби Григорій Косинка добирав до твору епіграф, на якому б він зупинився? Обґрунтуйте. Укажіть авторів, яким належні ь слова,

Лови летючу мить життя.

Хоч яке це життя і трудне, і сумне,

Дай щоб старість і смерть оминули мене.

Все минає, але любов після всього зостається.

Щастя - момент. Далі вже буденщина...

Що наше життя?Як яблуневий цвіт...

• Мабуть, найбільше підходять для епіграфа слова «Лови летючу мить життя». Які ж «дріб ниці» побачило око письменника? Як удалося йому спіймати невловиму мить життя, а його героєві скористатися нею? Щоб відповісти на запитання, вчитаємося в текст.

• Отже, головний герой - Корній Дізік. Хто він зараз? Які має політичні симпатії? Чому дезертирував? (На всі запитання немає чіткої відповіді. Звичайно, написана новела в дусі часу, і Дізік не може забути жахливої картини розправу на городі комуніста; у героя непереможне бажання вистрі­лити в багача Дзюбу, але. він пам'ятає наказ отамана Гострого. Втім Косинка залишається вірним собі: його твір позаідеологічний, принаймні автора менше всього цікавить політика.)

• До служби у війську Дізік був селянином. Чи залишився він ним у душі? Доведіть це на прикладі таких рядків:

«Одкрасувалися - наливаються, через тиждень-другий - копи, а зараз догорають; у мене по­чали дзвонити коси, серпи, а важкий колос схилявся до землі...»

«Хіба можна до служби Божої хоч рісочку до ро­та брати?»

«Бо мені не звикать до одноманітного ритму хлібів, і степ для мене знайомий...»

• Яким ще постає перед нами Корній? Складіть цитатну характеристику героя, дібравши до кожної із цих рис характеру відповідні рядки з новели:

Ліричність натури.

Пристосованість до життя, обережність.

Сміливість.

Здатність до співчуття.

Здатність на велике почуття.

Любов до життя.

• «Я, Корній Дізік, п'яний сьогодні в житах». Що висловлює цими словами герой твору?

• Чому він щасливий у цю мить?

• Чи може це щастя тривати довго?

З допомогою викладача студенти зроблять ви­сновок, що Григорій Косинка показує митті вість людського щастя на тлі суворих реалій дійсності. Герой відчуває одночасно гармонію і дисгармонію зі світом і самим собою. Гар­монія – це та сама мить щастя, дисгармонія у тому, що воно швидкоплинне, а дійсність не сприяє оптимізму.

• Які ж саме моменти, факти є причиною гар­монії та дисгармонії?

Гармонія (мигь щастя)	Дисгармонія (життя)
Чудовий ранок	Небезпека бути поміче­ним; вечорами холодно
Рідна стихія	Налиті колосом ниви ко­ситимуть інші
Знайомі місця	У селі вороги
Кохана людина поруч	Уляна - дружина іншого

• У якому творі українського письменника ми бачили подібний мотив - шукання гармонії, втра­ченої внаслідок життєвих обставин? («Inteimezzo» М.Коцюбинського.)

• Що ще спільного між цими творами? (Це імпресіоністичні новели, велику роль відіграють ху­дожні деталі; надзвичайно образна мова.)

Отже, зупинена мить - це імпресіонізм. «В житах» - імпресіоністична новела, адже пись­менник передає мінливі враження героя та його відчуття; загальна картина складається з фрагментів-мозаїнок. «Я» автора й героя зливають­ся воєдино. Неповні речення допомагають пе­редати плин думок і почуттів. Душа героя співзвучна з тим, що відбувається навколо. Кожній барві відповідає певний відтінок на­строю Корнія. Імпресіоністичний пейзаж Ко­синки - це поєднання кольору, звуку й запаху.

Отож на відміну від багатьох інших творів Григорія Косинки, новела «В житах» пройнята духом вітаїзму. Історія дезертира Корнія - «апофеоз гармонійної, щасливої злитості прекрасної у своїх почуттях людини з чудовою навколиш­ньою природою» (В.Лігеєва). Слова Олексан­дра Олеся «лови летючу мить життя» близькі Григорієві Косинці та його героєві. Ця мить щастя між нелегким дезертирським життям сприймається як авторський ідеал у пошуках порушеної світової гармонії.