32.Поняття податкової системи. Види податкiв, зборiв та інших обов’язкових платежів в Україні.

Поняття податкової системи не є винятково категорією податкового права.

При визначенні податкової системи важливо розмежувати два підходи до її розуміння. З одного боку, податкова система - це сукупність податків, зборів, платежів, яка виступає як механізм визначених, законодавчо закріплених важелів акумуляції доходів держави. У цьому разі вона може збігатися із системою податків, зборів, платежів, і акцент треба робити на матеріальній ознаці податкової системи, що забезпечує механізм дії податків.

Однак податкова система охоплює і досить широкий спектр процесуальних відносин щодо встановлення, зміни, скасування податків, зборів, обов’язкових платежів, забезпечення їх сплати, організації контролю і встановлення відповідальності за порушення податкового законодавства. Це ніби тіньова, проте не менш важлива частина податкової системи.

Отже, в широкому розумінні податкова система є сукупністю законодавчо закріплених у державі податків, зборів і платежів; принципів, форм і методів їх установлення чи зміни, скасування; дій, що забезпечують їх сплату, контроль і відповідальність за порушення податкового законодавства.

Сукупність обов’язкових платежів податкового характеру можна класифікувати за кількома підставами:

1. За компетенцією органу, що вводить у дію податковий платіж на відповідній території:

— загальнодержавні — податки і збори, які установлюються Верховною Радою України, вводяться в дію винятково законами і діють на всій території держави;

- місцеві - податки і збори, перелік яких установлює Верховна Рада України і які вводяться в дію нормативними правовими актами представницьких органів місцевого самоврядування, діють на території відповідних територіальних утворень.

2. За каналом надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять у бюджети різних рівнів, на підставі чого можна поділити їх на закріплені й регулюючі. Специфіка такого поділу податків визначається змістом бюджетної системи України. Можна дещо деталізувати цю групу податків, поділивши їх на: державні, що цілком надходять до Державного бюджету; місцеві, що цілком надходять до місцевого бюджету; пропорційні, що розподіляються між бюджетами у певній пропорції;

3. За платниками:

A. Податки з юридичних осіб (податок на прибуток і т.д.);

Б. Податки з фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб, і т. д.);

B. Змішані - коли платниками можуть бути і юридичні, і фізичні особи (податок із власників транспортних засобів, земельні податки і т. ін.). Змішані податки можна поділити на такі, що визначаються:

- наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

- діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).

4. За формою оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) - стягуються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування, враховуються в ціну товару і сплачуються виробником чи власником. Прямі податки, у свою чергу, поділяють на:

- особисті - сплачуються платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника;

реальні (від англ. real - майно) - сплачуються з майна, в основі якого лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід1, Б. Непрямі (на споживання) - стягуються в процесі витрат матеріальних благ, визначаються розміром споживання, у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем. За непрямого оподаткування формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній є реальним платником. Саме критерій збігу юридичного і фактичного платника є одним з основних при поділі податків на прямі й непрямі: за прямого оподаткування - юридичний і фактичний платники збігаються, за непрямого - ні.

Ще одну важливу обставину варто враховувати, поділяючи податки на прямі і непрямі, — їх участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладаються в ціну на стадії виробництва (у виробника), то непрямі—тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни виробництва товару2.

5. За способом справляння:

А. Часткові (кількісні) - установлюють розмір податку для кожного платника окремо, враховують майновий стан платника і його можливості щодо сплати. Загальний розмір податку формується як сума платежів окремих платників.

Б. Розкладкові (репартіаційні) — нараховуються на цілу корпорацію платників, які самостійно остаточно розподіляють між собою податковий тягар. Історично це перша форма стягування податків, що проходила кілька етапів: 1) встановлення загальної суми потреби держави в доходах; 2) розподіл цієї суми між територіальними одиницями; 3) розподіл її між платниками.

6. За характером використання:

А, Загального призначення -використовувані на загальні цілі, без конкретизації заходів чи витрат, на які їх витрачають (фактично це і є дійсні податки).

Б. Цільові - що зараховуються до цільових фондів і призначені для цільового використання. Зазвичай одним із основних ознак податків є нецільовий характер, проте цільові платежі мають низку позитивних моментів: психологічний; ув’язування витрат і доходів від визначених видів діяльності; певна незалежність конкретного державного органу1.

7. За періодичністю справляння:

А. Разові — їх справляють один раз протягом визначеного часу (найчастіше - податкового періоду) при виконанні певних дій (податок із власників транспортних засобів; податок з майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування). Здебільшого ці податки мають характер зборів.

Б. Систематичні (регулярні) - стягуються регулярно, через певні проміжки часу і протягом усього періоду володіння чи діяльності платника (щомісячно, щоквартально).

Співвідношення податку та збору.

Розмежування податків, зборів, платежів - це не винятково теоретична проблема, а значною мірою проблема практики. По-перше, податки - це насамперед безумовні і нецільові платежі, після їх надходження до бюджетів неможливо простежити використання цих коштів, та й не потрібно. Щодо зборів картина інша: ці надходження потрібні для фінансування певних заходів, мають чітке цільове призначення. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів (може навіть іти мова про самостійний склад правопорушення).

По-друге, податки надходять переважно до бюджетів, тоді як збори можуть формувати цільові фонди (в тому числі й позабюджетні). Тому, якщо потрібно закріпити виключно стабільні надходження до бюджетів нецільового характеру, - це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв’язок між податковими надходженнями і джерелами, з яких вони спрямовуються, — це збори.

По-третє, якщо встановлення, зміна та скасування податків і всіх елементів їх правового механізму є винятковою компетенцією органів державної влади, то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенцію виконавчих органів.

Отже, збори і мита, на відміну від загальних податкових платежів, мають індивідуальний характер, їм завжди властиві спеціальна мета і спеціальні інтереси’.

Раніше основним критерієм розмежування мита і збору було надходження коштів: якщо в бюджет - мито, якщо на користь організації - збір. Нині акценти дещо змістилися: збір — платіж за володіння особливим правом; мито - плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій.