Конституція усрр 1925 року встановила такі суверенні правила:

• Право самостійно, без наступного затвердження органами Союзу РСР, приймати свою власну Конституцію, в якій враховані національні особливості і яка відповідає Конституції Союзу РСР в цілому. Відповідність Конституції УСРР і Конституції СРСР зумовлюється єдністю соціально-економічної, класової і політичної природи СРСР і всіх його складових частин — союзних республік. Це означає, що принципи, покладені в основу першої союзної Конституції, повністю відображені в Конституції УСРР 1925 року. Забезпечення відповідності Конституції УРСР Конституції СРСР належало до компетенції найвищих органів державної влади Союзу;

• Право на територіальне верховенство. Територія Української СРР не могла бути зміненою без її згоди (ст. 22 Конституції УСРР 1925 р.);

• Право на створення своїх власних органів державної влади і органів державного управління (була побудована на зразок системи, встановленої Конституцією Української СРР 1919 р.);

• Право прийому до громадянства Української СРР. В досоюзний період громадянство визначалося і регулювалося поточним законодавством. Конституція УСРР 1925 р. зафіксувала принцип єдності радянського громадянства і встановила, що громадяни Радянської України є громадянами Союзу РСР, а громадяни всіх інших радянських республік користуються на території України однаковими правами з громадянами УСРР;

• Право на обрання повноважних представників Української СРР до складу ради Національностей Центрального Виконавчого Комітету Союзу РСР. Цим правом УСРР користувалася на рівних основах з іншими союзними республіками, яке надавалось їм Конституцією СРСР 1924 року;

• Право здійснення законодавства і управління в межах компетенції, встановленої Конституцією СРСР і конституцією УСРР;

• Право ВУЦВК на здійснення законодавчої ініціативи у найвищих органах Союзу РСР.

Відповідно до Конституції СРСР, Конституція УСРР 1925 року визначила численне коло питань, з яких Українська СРСР здійснювала свою державну владу самостійно. Конституція Української СРР 1925 року залишила в силі всі ті гарантії свободи трудящих, які були встановлені Конституцією УСРР 1919 року.

118. Зелений клин та його доля у 1920 -1930-х рр.

Зеле́ний Клин (інша назва — Зелена Україна) — українська колонія в південній частині Далекого Сходу, у нижній частині ріки Амур і над Тихим океаном; площа близько 1 млн км². Після японсько-російської кампанії 1904-1905 рр. Москва заходилася гарячково переселяти на Далекий Схід українців, як кордон від "жовтої загрози". За кілька років на Далекий Схід було переселено понад 1,5 млн українців. Так з'явився знаменитий Зелений Клин — українське державне утворення на Далекому Сході, яке 1918 року вимагало від Росії визнання Зеленого Клину частиною України на основі самовизначення народу Найбільші міста: Хабаровськ, Владивосток, Комсомольськ-на-Амурі, Уссурійськ. Третя сесія Крайової ради відбулася в листопаді 1920 р. у Владивостоці. На ній обговорювалося питання про участь у виборах до Установчих Зборів Далекого Сходу. Сесія запропонувала вибори по національних куріях. Ця пропозиція не відповідала московським інтересам, тому була знехтувана в Читі, і Секретаріат відмовився від виборів. На цій самій сесії був обраний новий Секретаріат, який провадив українські справи до його арешту в листопаді 1922 р. більшовиками. До Секретаріату входили Юрій Мова, Дмитро Кисильов, Віталій Жук, Степан Прант, Андрій Криштофович та Г. Могилецький. Цей Секретаріат провадив підготовку до скликання V Українського далекосхідного з'їзду. Відбутись йому не судилося.