Індустріалізація народного господарства у 1920-х — 1930-х рр.
Індустріалізація УРСР 1920-1930-х рр. — форсований процес будівництва промислових підприємств важкої і легкої промисловості на території Української РСР з кінця 1920-х років до 1941 р.
Причини індустріалізації Української РСР :
Відхід від Нової економічної політики
Загальна індустріалізація СРСР;
Курс на «прискорене соціалістичне будівництво»
Сталінський курс «великого перелому»
З кінця 1920-х років до 1941 р. в Україні були побудовані сотні нових промислових підприємств. Головні підприємства отримували комплектуючі і обслуговували всю територію СРСР.
В кінці першої п'ятирічки в Українській РСР підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8 % продукції, республіканського — 20,3 %, місцевого — 9,9 %. З середини 1930-х років все більше виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення ВПК.
Кардинально змінилося співвідношення між промисловістю і сільським господарством в структурі економіки Української РСР. Різко скоротилися всі види приватної власності. Ліквідовувалися іноземні концесії.
у 1940 році рівень промислового виробництва збільшився в 7 разів в порівнянні з 1913 р.;
за обсягами виробництва важкої промисловості Україна обігнала низку розвинених європейських країн: друге місце в Європі з випуску машин (після Великобританії) і друге місце з виплавки чавуну (після Німеччини);
Україна з аграрної країни перетворилася на індустріально-аграрну. Було ліквідовано безробіття, з'явилися тисячі нових робочих місць.
123.Колективізація сільського господарства у 1920-ті - 1930 - ті рр. Колективіза́ція — створення великих колективних господарств на основі селянських дворів. Передбачалося, що результатом колективізації стане ріст виробництва сільськогосподарської продукції на 150%. Колективізація мала охопити майже всі селянські господарства, відтак, ліквідувавши «шкідливий буржуазний вплив» приватної власності. Фактично, метою було перетворення всієї робочої сили села, а також міста, на робітників державних підприємств. Це дозволяло встановити повний економічний контроль влади над громадянами, поширити її політичне панування на економічно самостійне до цього селянство, тобто на практиці реалізувати ідею диктатури влади над усією країною, де селяни складали більш ніж 85% населення. Було відомо, що реалізація плану зустріне певний опір, особливо з боку селян, яких мали позбавити землі, проте партійне керівництво приймало його як належне, мовляв «не розбивши яєць, не підсмажиш яєшні». Найрадикальніше колективізація відбувалася у сільській місцевості, де вона нагадувала війну режиму проти селянства. Історики називають колективізацію однією з причин Голодомору 1932–1933 років в Україні. Більшовики доводили, що рано чи пізно колективне сільське господарство має замінити дрібні селянські господарства. Однак, переконати селян погодитися з таким поглядом буде непросто й довго, особливо після тих поступок, що їх заНЕПу отримали селяни. Реакція селян на створення в 1920-х роках колгоспів та радгоспів була малообнадійливою — до них вступило лише 3% усіх сільськогосподарських робітників СРСР. Тому, опрацьовуючи перший п'ятирічний план, більшовики розраховували, що в кращому разі вони зможуть колективізувати 20% селянських дворів (для України це завдання виражалося в 30%). Зосередивши увагу на індустріалізації, радянське керівництво, в очевидь, вирішило не брати на себе величезний тягар, пов'язаний із докорінним перетворенням сільського господарства.
124.Голодомор 1932 — 1933 рр.
Голодомо́р 1932–1933 років — акт геноциду українського народу, здійснений керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках, шляхом організації штучного масового голоду, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Викликаний свідомими і цілеспрямованими заходами вищого керівництва Радянського Союзу і Української СРР на чолі зі Сталіним, розрахованими на придушення українського національно-визвольного руху і фізичного знищення частини українських селян. Спланована конфіскація врожаю зернових та усіх інших продуктів харчування у селян представниками радянської влади впродовж Голодомору 1932-33 років безпосередньо призвела до вбивства селян голодом у мільйонних масштабах, при цьому радянська влада мала значні запаси зерна в резервах та здійснювала його експорт за кордон під час Голодомору, забороняла та блокувала виїзд голодуючих поза межі України, відмовлялася приймати допомогу для голодуючих з-за кордону. Попри те, що дії представників сталінської влади, що спричинили смерть людей голодом, кваліфікувалися згідно з нормами тогочасного радянського кримінального законодавства як вбивство, причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися та ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання при тому, що навіть найвище керівництво СРСР, включаючи Сталіна, знало про факти загибелі людей від голоду. Впродовж десятиліть масове вбивство людей штучним голодом не лише навмисно замовчувалося радянською владою, але й взагалі заборонялося про нього будь-де згадувати.
