3. Відповідальність сторін у зобов'язаннях зберігання

Якщо охоронець не виконає належним чином своїх обов'язків, допустить втрату майна, нестачу або його пошкодження, він несе відповідальність за це перед поклажодавцем.

Відповідальність охоронця за ЦК УРСР може бути повною і обмеженою. При повній відповідальності охоронець відшкодовує поклажодавцеві як прямі збитки, так і неодержані доходи, тобто відповідає за загальними правилами цивільного законодавства. Повна відповідальність може настати, якщо це передбачено законом або договором (ст. 419 ЦК УРСР). У всіх інших випадках настає обмежена відповідальність, на підставі якої за втрату та нестачу майна охоронець відповідає лише у розмірі вартості втраченого майна чи майна, якого не вистачає, а за пошкодження майна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість (ст. 419). Отже, внаслідок диспозитивного характеру даної статті у зазначених у ній розмірах охоронець відповідає в тих випадках, якщо за законом або договором на охоронця не покладено обов'язок відшкодувати збитки у вигляді неодержаних доходів [10, 134]. Якщо при здаванні майна на схов було зроблено оцінку цього майна, яку зазначено у договорі або іншому письмовому документі, виданому охоронцем, відповідальність охоронця обмежується сумою оцінки, коли не доведено, що дійсна вартість пошкодженого, втраченого майна або майна, якого не вистачає, перевищує цю суму.

Певною мірою суперечливо вирішено питання про розмір відповідальності зберігача в новому ЦК України, в ст. 969 якого закріплено правило про відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі на загальних підставах. Тобто це правило можна зрозуміти і так, що відшкодуванню підлягають як прямі (реальні) збитки (витрати, зроблені поклажодавцем, втрата або пошкодження майна), так і неодержані ним доходи. Однак зміст ст. 970 ЦК України свідчить про інше, оскільки згідно з нею збитки, завдані поклажодавцеві втратою або пошкодженням речі відшкодовуються зберігачем: у разі втрати та нестачі речей - у розмірі їх вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Таким чином, ця норма, як і відповідна норма ст. 419 ЦК УРСР, не передбачає відшкодування неодержаних доходів, які міг би одержати поклажодавець у разі належного зберігання майна.

Незважаючи на те, що під час приймання майна на схов і визначення його вартості за згодою сторін може бути занижено оцінку речей, закон дозволяє у разі їх втрати відшкодовувати збитки лише у розмірі оцінки, встановленої у договорі. У розмірі оголошеної вартості несуть відповідальність транспортні організації при втраті або пошкодженні речей, що здані до камери схову, якщо охоронець не доведе, що дійсна вартість майна нижча від суми оцінки. Якщо речі здано до камери схову цих організацій без оголошення їхньої вартості або до автоматичних камер схову, де оцінка не оголошується, охоронці відповідають у межах доведеної позивачем дійсної вартості речей.

За пошкодження майна охоронець відповідає у розмірі суми, на яку знизилася його вартість. Це правило має застосовуватися тоді, коли майно є в наявності, але пошкоджено, в зв'язку з чим знизилася його вартість. Характер пошкодження майна має бути таким, що можна поновити його вартість і використовувати за початковим призначенням після відповідного ремонту.

Під зниженням вартості пошкодженого майна розуміється зниження його вартості внаслідок погіршення властивостей, необхідності ремонту, зниження ефективності використання корисних якостей [13, 19-24]. Розмір суми, на яку знизилася вартість майна в результаті пошкодження, може визначатися за допомогою експертизи. Отже, якщо пошкоджене майно можна використовувати за початковим призначенням, хоч і зі зниженням вартості, стягненню підлягає сума оцінки. Якщо таке майно може бути використане за призначенням після необхідного ремонту, потрібно стягнути вартість цього ремонту. Крім того, за наявності відповідних умов можливе стягнення і суми, на яку знизилася вартість пошкодженого майна внаслідок втрати ним товарного вигляду. У таких випадках не можна стягувати з охоронця вартість майна, яку воно мало до пошкодження [14, 210].

Якщо у зв'язку з пошкодженням майна, за яке охоронець відповідає, якість майна знизилася настільки, що воно не може бути використано за початковим призначенням, поклажодавець має право від нього відмовитися. Охоронець зобов'язаний у такому разі відшкодувати дійсну вартість майна з урахуванням його зношення. Ступінь пошкодження майна та його придатність до подальшого використання визначають сторони, а у разі спору встановлюється висновком спеціальної інспекції або експертизи.

У законі немає вказівки щодо того, до якого моменту повинна визначатися вартість втраченого або пошкодженого майна - на день втрати або пошкодження майна, тобто на момент заподіяння шкоди, чи на день розгляду позову.

Судова практика виходить з того, що вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності - за дійсною вартістю майна на час розгляду справи [9]. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.

У тому разі, коли ціна на майно підвищилася після його втрати або пошкодження, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, слід обчислювати виходячи із цін, які існують на день розгляду спору і ухвалення рішення, на що справедливо вказується в літературі [12, 70-71]. Це пояснюється тим, що принцип повного відшкодування заподіяної шкоди полягає у поновленні попереднього майнового становища кредитора, забезпеченні можливості набути взамін втраченого нове майно.

Відповідальність за втрату або пошкодження майна несуть також зберігачі, які здійснюють зберігання не за договором схову, а на інших підставах. Відповідачами тут можуть бути лише готелі, мотелі, будинки відпочинку, санаторії, гуртожитки і тому подібні організації. Вони відповідають за збереження майна громадян, яке перебуває у відведених йому приміщеннях, хоч це майно і не було здано на зберігання цим організаціям, за винятком грошей і коштовностей (ст. 994 ЦК України). Розмір відповідальності цих організацій також визначається за правилами ст. 970 ЦК України.

За ЦК України професійний зберігач відповідає за втрату або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (ст. 969).

Отже, звичайну відповідальність нестимуть організації, для яких схов є додатковою функцією, а підвищену - лише організації, для яких схов є єдиною або однією з основних цілей професійної діяльності. Для звільнення охоронця від відповідальності за незбереження майна в результаті дії непереборної сили необхідно, щоб невиконання ним своїх обов'язків було в причинному зв'язку з такими діями, щоб дійсно ці явища (повінь, землетрус тощо) впливали на діяльність охоронця, завдаючи шкоду. Якщо охоронець міг і повинен був передбачити заподіяння шкоди майну, що зберігається, зокрема настанням повені, і запобігти шкідливим наслідкам доступними йому засобами, його посилання на непереборну силу у разі втрати або пошкодження майна буде необгрунтованим. Він має довести, що об'єктивно не міг відвернути дії непереборної сили, у зв'язку з чим і не зміг зберегти майно.

Умовами відповідальності професійних охоронців (зберігачів) є: наявність шкоди, причинного зв'язку між поведінкою охоронця і заподіяною шкодою, а також протиправність дій охоронця. Вина не є необхідною умовою відповідальності таких охоронців. Відповідальність інших охоронців (зберігачів) за незбереження майна настає за наявності загальних підстав за порушення зобов'язань [11, 198].

Відповідальність охоронця зменшується, якщо поклажодавець не забере майно у строк, обумовлений договором, а при схові майна без зазначення строку - у строк, визначений охоронцем. У такому разі охоронець звільняється від відповідальності за втрату, нестачу чи пошкодження невитребуваного майна. Охоронець у таких випадках відповідає лише за наявності з його боку умислу чи грубої необережності (ч. 2 ст. 418 ЦК УРСР, п. 3 ст. 969 ЦК України). Таким чином, після прострочення поклажодавця в отриманні майна знову відповідальність охоронця знижується. За несхоронність речей внаслідок простої необережності охоронець не відповідає. Це правило поширюється на випадки схову майна як організаціями, для яких схов є однією із цілей діяльності, так і підприємствами, що здійснюють схов у вигляді додаткової або допоміжної функції, а також громадянами.

Поклажодавець, як і охоронець, за невиконання своїх обов'язків щодо охоронця несе відповідальність за збитки, які виникли у зв'язку з цим. Закон не передбачає відповідальність поклажодавця незалежно від вини, тому слід виходити із загального правила про відповідальність лише за вину. Поклажодавець відповідає і за порушення обов'язку отримати майно по закінченню встановленого строку.

При ухиленні поклажодавця від отримання майна може бути здійснено його продаж у порядку, встановленому законом для охоронців-громадян та в порядку, встановленому статутом організації, яка є охоронцем (ст. 421 ЦК УРСР). У новому ЦК України така загальна норма відсутня. Однак за ст. 991 ЦК України камери схову зобов'язані зберігати не витребувану річ протягом трьох місяців, а зі спливом цього строку річ може бути продана у встановленому законом порядку.

Майно, здане на зберігання, може заподіяти шкоду охоронцеві своїми природними властивостями. Як правильно зазначав О. С. Іоффе, якщо охоронець знав або повинен був знати про шкідливі властивості речей і все ж прийняв їх на зберігання, то він має вжити необхідних заходів, щоб запобігти збиткам, за які не можна притягти до відповідальності особу, яка здала такі речі [26, 49-51].

4. Характеристика спеціальних видів зберігання

4.1. Зберігання речей у ломбарді

Ломбард є фінансовою установою, основним видом діяльності якої є видача фізичним особам відповідних грошових сум під заставу належного їм майна (заставні операції). Для гарантії виконання грошових зобов'язань фізич-ної особи перед ломбардом вона може передавати йому в заставу не тільки нерухомі, а й рухомі речі: ювелірні вироби, побутову техніку тощо. Такі речі переходять ломбарду в заклад (ч. 2 ст. 575 ЦК) і передаються йому (як заставодержателю) у володіння, тому для за-безпечення їх схоронності приміщення ломбарду повинне бути від-повідним чином обладнане. Це обумовлює можливість надання лом-бар- дами додаткової послуги по зберіганню рухомих речей, які не є предметом заставних операцій. Договір зберігання таких речей укла-дається у письмовій формі, яка полягає у видачі іменної квитанції. У її змісті обов'язково вказуються прізвище, ім'я та по батькові покла-жодавця, фіксуються індивідуальні ознаки речей, переданих на збе-рігання, визначається їх ціна, а також обумовлюється строк дії та інші умови договору. Додатковою гарантією забезпечення майнових інте-ресів поклажодавця є покладення на ломбард як зберігача обов'язку по страхуванню переданих на зберігання речей (ч. З ст. 967 ЦК). Речі, передані на зберігання, повинні бути застраховані ломбардом за влас-ний рахунок, виходячи з повної суми їх оцінки, яка визначається за домовленістю сторін.

Ломбард зобов'язаний зберігати передані на зберігання речі про-тягом визначеного законодавством строку. Якщо поклажодавець не забрав річ із ломбарду після спливу трьох місяців від дня закінчення строку договору зберігання, вона підлягає продажу в порядку, вста-новленому законом (ч. 1 ст. 968 ЦК). Такі речі, як правило, підляга-ють реалізації через комісійні магазини, а витрати покриваються за рахунок поклажодавця. Законодавче закріплення такої можливості ломбарду пояснюється тим, що площа належних йому приміщень, яка значно менша у порівнянні з товарним складом не дозволяє за-безпечувати зберігання невитребуваних своєчасно речей протягом більш тривалих строків. Із суми виторгу, одержаної від продажу речі, вираховуються плата за зберігання, а також відповідні витрати лом-барду. Залишок суми виторгу підлягає поверненню поклажодавцеві.[5;89]