2. Тлумачення й застосування колізійних норм
1. Нашому законодавству відомі як однобічні, так і двосторонні колізійні норми. Однобічна колізійна норма вказує лише на застосування вітчизняного закону. Наприклад, спадкування будов й іншого нерухомого майна, що перебуває в Україні, а також прав на це майно визначається по українському праву.
Двосторонні колізійні норми вказують на межі застосування як вітчизняного, так й іноземного права. Прикладом двосторонньої колізійної норми може служити інше правило: "Відносини по спадкуванню визначаються по праву країни, де спадкоємець мав останнє постійне місце проживання".
Як і всякі інші цивільно-правові норми, колізійна норма може мати або імперативний (обов'язковий), або диспозитивний характер. В останньому випадку сторони можуть домовитися про інший принцип застосування права до відносин між ними. Диспозитивний характер мають всі колізійні норми, установлені відносно застосування права до прав й обов'язків сторін по таких зовнішньоекономічних угодах, як договори купівлі-продажу, майнового наймання, ліцензійний договір, договори зберігання, комісії, доручення, перевезення, транспортної експедиції, страхування, кредитний договір, договір дарування, договір поручительства, договір застави.
Такий же характер мають колізійні норми, що підлягають застосуванню до договорів про виробниче співробітництво, спеціалізацію й кооперування, виконанні будівельних, монтажних й інших робіт з капітального будівництва. Варто звернути увагу на те, що цей список не є вичерпним.
2. У процесі застосування колізійної норми виникає проблема кваліфікації юридичних понять, використовуваних у самому формулюванні колізійної норми (як обсягу, так і прив'язки). Ці поняття ("доміцилій", "форма угоди", "спонукуване й нерухоме майно" і т.д.) не збігаються по своєму змісті в праві різних держав. Наприклад, позовна давність розглядається у Франції, як й у переважній більшості інших держав, як поняття цивільного права, а у Великобританії, США й Фінляндії - як поняття процесуального права.
Якщо французький суд кваліфікує давнина не по власному праву, а по англійському праву (у випадку, коли до угоди підлягає застосуванню англійське право), то застосувати англійські правила про строк давнини він не зможе, оскільки суд взагалі не застосовує іноземні процесуальні закони. Пануюча доктрина західних держав виходить із того, що кваліфікація юридичних понять повинна проводитися за законом суду до того, як вирішена проблема вибору закону, тобто до того, як застосована колізійна норма. Але якщо на основі колізійної норми повинен застосовуватися іноземний закон, те всяка подальша кваліфікація можлива лише на основі тієї правової системи, до якої відсилає колізійна норма. Однак це правило дуже часто порушувалося, особливо в тих випадках, коли буржуазний суд повинен був застосовувати право соціалістичних держав. Варто підкреслити, що у всіх випадках, коли колізійна норма права іноземної держави відсилає до нашого закону, суд або інший орган цієї держави повинен застосовувати український закон так, як він застосовується в Україні.
Наша доктрина міжнародного приватного права виходить зі значення загальних правових понять при регулюванні відносин із суб'єктами права інших правових систем.
Усяка колізійна норма спрямована на визнання дії невизначеного кола іноземних правових систем і виниклих під їхньою дією суб'єктивних прав. Тому ця норма, мабуть, може бути виражена лише за допомогою термінів і понять, які є по своєму змісті загальними для відповідних правових систем. Інакше кажучи, поняття й терміни в колізійної нормі по змісту можуть не збігатися з однойменними поняттями у внутрішнім праві даної країни.
Коли в колізійної нормі нашого закону застосовуються такі поняття, як "власність", "цивільна правоздатність", ці поняття по своєму змісті можуть і не збігатися з однойменними поняттями нашого матеріального права. Тому сфера дії колізійної норми (її обсяг) повинна бути виражена за допомогою "узагальнених" юридичних понять - загальних для різних правових систем. Що ж стосується кваліфікації колізійних прив'язок, те тут положення інше: повна точність вказівок про застосування права може бути забезпечена лише шляхом застосування кваліфікації прив'язки за законом суду, тобто шляхом використання тих же понять, які по відповідних правових інститутах утримуються у внутрішньому цивільному (сімейному, трудовому) праві даної країни. Такий загальний підхід нашої доктрини до кваліфікації юридичних понять. Однак варто звернути увагу на те, що у відношенні колізійної прив'язки в окремих, конкретних випадках сам закон дає визначення понять, застосовуваних у колізійної нормі.
У практиці міжнародної торгівлі більші труднощі виникають через різне розуміння того, що є місцем висновку контракту. В англійському праві це місце визначається по місцю відправлення акцепту ("теорія поштової скриньки"), а в більшості інших країн - по місцю одержання акцепту
У нашому законодавстві ці труднощі усунуті завдяки відсилання до законів місця здійснення звичайної угоди. Фактично прямо застосована кваліфікація прив'язки за законом суду. Якщо говорити про вторинну кваліфікацію, тобто про кваліфікації після того, як уже застосована колізійна норма, те така подальша кваліфікація повинна здійснюватися на основі тієї правової системи, до якої ця колізійна норма відсилає. Стосовно до позовної давності з такого принципу виходила довголітня практика Зовнішньоторговельної арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті СРСР.
3. Одне із самих складних питань застосування колізійних норм - це питання про зворотне відсилання. Виникла ця проблема в міжнародних відносинах у зв'язку з рядом судових справ, що розглядалися ще наприкінці минулого століття. Зупинимося на одному з них.
Англійський підданий, що проживав постійно в Бельгії, склав заповіт, по якому заповів досить велику суму якимсь особам. Заповіт складався їм власноручно й ніде не було завірено. Спадкоємці померлі заперечили його дійсність. Справа в тому, що заповіт був складений за правилами англійського закону, але порушувало правила законодавства Бельгії - країни, де проживав цей англійський підданий. В англійському колізійному праві говориться, що заповіт повинне складатися за законами країни місця знаходження особи. Таким чином, англійське право відсилає до бельгійського. Якщо застосувати бельгійське право, то потрібно визнати, що заповіт недійсний.
Однак у бельгійському праві є не тільки матеріально-правові норми, але й колізійні норми. Останні виходять із принципу закону громадянства. Таким чином, саме бельгійське право як би відмовляється від рішення цього питання, відсилаючи до англійського права. Англійське ж право знову відсилає до бельгійського.
Як розуміти відсилання до іноземного закону? Якщо неї розуміти як відсилання тільки до норм матеріального права, то це означає незастосування доктрини зворотного відсилання. Якщо ж її розуміти як відсилання до права іноземної держави в цілому, то це означає прийняття даної доктрини.
Законодавча практика й доктрина іноземних держав не дають однозначної відповіді на питання про застосовність зворотного відсилання й відсилання до права третьої країни. Закон про міжнародне приватне право Польщі визнає обоє цих видів відсилань. Закон про міжнародне приватне право Угорщини визнає відсилання до свого права. Закон ФРН не визнає відсилання в області договірного права, але визнає в інших випадках. Зізнається зворотне відсилання за законами про міжнародне приватне право Австрії й Швейцарії. Доктрина зворотного відсилання не прийнята в Римській конвенції 1980 року про право, застосовному до договірних зобов'язань. У ст. 15 цієї конвенції, що носить заголовок "Виключення зворотного відсилання й подальшого відсилання", передбачається наступне: "Під правом держави, що підлягає застосуванню відповідно до дійсної угоди, розуміються діючі в цій державі правові норми, за винятком норм міжнародного приватного права".
По цьому питанню в нашій юридичній літературі були висловлені наступні міркування. Проблема зворотного відсилання - це одна із проблем застосування іноземного права, оскільки воно повинне застосовуватися в чинність дії колізійних норм. Іноземне право застосовується в Україні у всіх випадках, коли колізійні норми відсилають до іноземного права. Якщо український закон відсилає до іноземного закону, а іноземний закон сам відмовляється від регулювання яких-небудь відносин, немає підстав не застосовувати в цьому випадку український закон.
Це положення про можливості прийняття зворотного відсилання було сформульовано в літературі по міжнародному приватному праву в самому загальному виді. Разом з тим у чинному законодавстві питання про зворотне відсилання вирішений не повністю.
Що ж стосується застосування права до зовнішньоторговельних операцій, то на практиці було виражено негативне відношення до застосування зворотного відсилання.
При розгляді Зовнішньоторговельною арбітражною комісією позову англійської фірми "Ромулус філмс лтд" до "Совекспорт-фільм" виникло наступне запитання: договір про прокат радянського фільму "Спляча красуня" був укладений у Лондоні, і, отже, відповідно до колізійної норми до нього повинне було застосовуватися англійське право. Однак відповідач, посилаючись на англійські колізійні норми, доводив, що вони відсилають, у свою чергу, до радянського права. Арбітраж відкинув цей довід відповідача, указавши у своєму рішенні, зокрема, що випливає:
"Як би не вирішувалося це питання по англійському колізійному праву, прийняття зворотного відсилання у всякому разі залежить від радянського колізійного права", а останнє відповідно до пануючої доктрини й практикою не застосовує "зворотного відсилання при дозволі споровши по зовнішньоторговельних операціях, за винятком випадків, передбачених в ув'язнених СРСР міжнародних договорах".
Питання про зворотне відсилання одержав негативне рішення й при регулюванні зовнішньоторговельної поставки у відносинах між країнами - членами РЕВ. Це знайшло своє вираження в тім, що в Загальних умовах поставок РЕВ прямо передбачалося, що у відносинах сторін по поставках товарів по тим питанням, які не врегульовані контрактом або дійсними Загальними умовами, застосовується "матеріальне право країни продавця", тобто, іншими словами, зворотне відсилання виключалося.
Негативне відношення до застосування зворотного відсилання одержало в Україні законодавче закріплення в Законі про міжнародний комерційний арбітраж. Відповідно до цього Закону третейський суд повинен дозволяти суперечки відповідно до таких норм права, які сторони обрали в якості застосовних до суті суперечки. "Будь-яка вказівка на право або систему права якої-небудь держави, - говориться в Законі, - повинне тлумачитися як що безпосередньо відсилає до матеріального права цієї держави, а не до його колізійних норм".
4. У Законі України про міжнародне приватне право передбачається можливість застосування як зворотного відсилання, так і відсилання до права третьої країни. У той же час у проекті передбачається, що правила не застосовуються, по-перше, у випадку, коли іноземне право застосовується на підставі угоди сторін, і, по-друге, у випадку, коли угода сторін дає підставу вважати, що вони мали на увазі підкорити свої відносини тому іноземному праву, що підлягає застосуванню відповідно до положень Закону України про міжнародне приватне право.