4. Режим найбільшого сприяння й національний режим
1. Принцип найбільшого сприяння - один з основних принципів торговельних договорів, що укладають із іноземними державами. У чинність даного принципу іноземці користуються максимумом тих прав, які надані особам іншої держави. Цим порозумівається саме вираження "найбільше сприяння". Зазначений принцип полягає в тому, що іноземним юридичним і фізичним особам у торгівлі, мореплаванні або в інших областях надається такий же режим, який надається або буде надаватися в майбутньому юридичним і фізичним особам третьої країни. Той режим в області торгівлі, мореплавання, правового положення іноземних організацій, застосовуваний до однієї іноземної держави, з яким укладений торговельний договір, буде застосовуватися й до будь-якої іншої держави, з яким також укладений торговельний договір на основі принципу найбільшого сприяння. Таким чином, у чинність цього принципу створюються рівні умови для всіх іноземних держав й їхніх організацій і фірм відносно тих питань торгівлі, які передбачені торговельним договором.
Принцип найбільшого сприяння відрізняється від принципу недискримінації. Якщо в чинність принципу недискримінації кожна держава має право жадати від інших держав умов таких же, якими користуються всі держави, тобто загальних й однакових для всіх, то в чинність принципу найбільшого сприяння створюються найбільш привілейовані, сприятливі умови.
Принцип найбільшого сприяння завжди встановлюється в договірному порядку, а принцип недискримінації не має потреби в договірному оформленні. Це - загальне правило, що випливає з рівності держав. У той же час введення в торговельний договір застереження про найбільше сприяння перешкоджає проведенню дискримінаційних мір.
У минулому на Заході мали місце спроби обґрунтувати відмова від застосування принципу найбільшого сприяння у відносинах із соціалістичними країнами посиланнями на те, що цей принцип незастосовний у цьому випадку тому, що планування й система державної монополії зовнішньої торгівлі в цих країнах нібито приводять до обмежень у торгівлі із країнами Заходу.
Значення принципу найбільшого сприяння варто показати на прикладі радянсько-американських торгово-економічних відносин.
У період "холодної війни" в 1951 році уряд США односторонньо розірвало торговельну угоду між СРСР і США 1937 року, що містить цей принцип, увело режим дискримінації й установилася список товарів, заборонених до вивозу в Радянський Союз. Ці міри привели майже до повного припинення торгівлі між обома країнами.
18 жовтня 1972 р. між СРСР і США була підписана угода про торгівлю, що передбачало надання сторонами один одному режиму найбільшого сприяння в питаннях митного обкладання, зборів й інших формальностей при імпорті й експорті товарів. Застосування в торгівлі зі СРСР цього принципу могло б сприяти значному розширенню торговельних зв'язків між СРСР і США. Однак у результаті протидії не зацікавлених у торгівлі кіл угода не набутила чинності, що завдало шкоди насамперед інтересам самих США.
У грудні 1974 року в США минулому прийняті закони про торгівлю й про державне кредитування експорту. У цих законах надання Радянському Союзу режиму найбільшого сприяння було поставлено в залежність від політичних поступок з боку Радянського Союзу, що власне кажучи означало втручання у внутрішні справи СРСР. Природно, Радянський Союз не міг погодитися звістки свої торгово-економічні відносини зі США на такій основі.
Режим найбільшого сприяння й недискримінаційний режим були встановлені надалі у відносинах нашої країни зі США завдяки висновку 1 червня 1990 р. Угоди про торговельні відносини. Згідно ст. 1 цієї угоди, кожна сторона "без яких-небудь умов надасть товарам, що імпортуються з або експортуються на територію іншої сторони, режим не менш сприятливий, чим той, котрий наданий подібним до товарів, що відбувають із або експортуються на територію будь-якої третьої країни...".
Недискримінаційний режим надається відносно застосування кількісних обмежень і видачі ліцензій.
Застосування режиму найбільшого сприяння впливає на розвиток міжнародної торгівлі. Це було прямо визнане в Заключному акті Наради по безпеці й співробітництву в Європі.
Слід зазначити в цьому зв'язку, що з усіма країнами - членами Загального ринку Радянським Союзом був зроблений обмін листами, що підтверджували дію раніше укладених торговельних договорів й угод, що передбачали надання режиму найбільшого сприяння в торгівлі зі СРСР. Все це створило достатню договірно-правову базу для розвитку двостороннього торгово-економічного співробітництва СРСР із зазначеними країнами.
У радянській торгово-договірній практиці були деякі вилучення з режиму найбільшого сприяння. Вони виражалися в наданні пільг сусіднім зі СРСР країнам з метою полегшення прикордонної торгівлі.
Для сучасної договірної практики нашої держави характерні й деякі вилучення, що стосуються країн, що розвиваються, а також пов'язані із установленням особливих переваг у межах певних митних союзів. Як приклад можна привести торговельна угода з Індією від 10 грудня 1980 р. В угоді, зокрема, передбачалося, що режим найбільшого сприяння не буде стосуватися "переваг, які були надані або котрі можуть бути надані в майбутньому одним з Урядів сусіднім країнам з метою полегшення прикордонної торгівлі"; "переваг, які Індія надала або може надати в майбутньому однієї або декільком країнам, що розвиваються, у зв'язку з її участю в якій-небудь угоді по розвитку торгово-економічного співробітництва країн, що розвиваються,"; "пільг або переваг, що випливають із митного союзу й/або зони вільної торгівлі, членом яких є або може стати кожна із країн".
2. Від режиму найбільшого сприяння варто відрізняти національний режим. У чинність цього режиму іноземним громадянам й юридичним особам надається такий же режим, який надається вітчизняним громадянам й юридичним особам. Оскільки на іноземних фізичних й юридичних осіб поширюються ті права й переваги, якими в даній країні користуються місцеві фізичні і юридичні особи, всі вони ставляться в рівне положення. Відмінність національного режиму від режиму найбільшого сприяння полягає в тому, що в чинність останнього в рівне положення ставляться іноземні організації й іноземні громадяни між собою. Національний режим може застосовуватися й відносно господарської діяльності іноземних осіб, і відносно товарів іноземного виробництва.
Наша договірна практика, як відзначалося вище, у торговельних відносинах з іншими країнами виходить із принципу найбільшого сприяння й до застосування національного режиму в області торгівлі ставиться в загальному негативно. Національний режим застосовується в торговельних договорах в обмежених випадках, наприклад з деяких питань торговельного мореплавання. Крім того, надання національного режиму передбачається відносно вільного доступу іноземних юридичних осіб і громадян у суди. Національний режим застосовується в договорах про правову допомогу, соціальне забезпечення (судовий захист, надання трудових й інших прав на основі національного режиму). По окремих питаннях, наприклад відносно доступу в суди, національний режим передбачений у договорах про торговельне мореплавання.
Велике практичне значення придбало надання в Україні національного режиму іноземцям на основі багатосторонніх угод в області авторського права й прав на винаходи й товарні знаки.
3. При визначенні загального правового статусу іноземних громадян в Україні вирішальне значення має принцип національного режиму. Відповідно до Конституції України, особи, що не є громадянами України й законно перебувають на її території, користуються правами громадян України. Іноземцям надається національний режим, що означає надання їм в Україні таких же прав, що й українським громадянам, за деякими вилученнями, установленими в законодавстві. Таким чином, у чинність національного режиму іноземні громадяни, і в першу чергу постійно проживаючі в Україні, ставляться в рівне положення з українськими громадянами, вони користуються тими ж правами й повинні нести ті ж обов'язки, що й українські громадяни.
Таким чином, в Україні національний режим застосовується відносно прав іноземців відповідно до правил внутрішнього законодавства, хоча в окремих випадках він може передбачатися й відповідно до міжнародних договорів.