10. Міжнародні угоди про охорону прав на винаходи, промислові зразки й товарні знаки

1. Основною міжнародною угодою, що регулює питання охорони прав на винаходи й товарні знаки, є Паризька конвенція по охороні промислової власності. Головна мета конвенції складається в створенні більше пільгових умов для патентування винаходів, промислових зразків, реєстрації товарних знаків фірмами, організаціями й громадянами одних держав в інші.

Конвенція була підписана на конференції, що відбулася в Парижу 20 березня 1883 р. Надалі вона переглядалася й доповнювалася на конференціях 1900, 1911, 1925, 1934 років, а в післявоєнний період у Лісабоні (1958 р.) і Стокгольмі (1967 р.). Учасники конвенції утворять Міжнародний союз по охороні промислової власності (Паризький союз). У ньому беруть участь 105 держав, зокрема Україна, Росія, Білорусь й ін.

Для різних країн-учасниць конвенція діє в різних редакціях залежно від того, яка з них ратифікована відповідною країною. Радянський Союз приєднався до Паризької конвенції у всіх її редакціях з 1 липня 1965 р., а її стокгольмський текст був ратифікований СРСР 19 вересня 1968 р.

Паризька конвенція не передбачає створення міжнародного патенту, що, будучи виданий в одній країні - учасниці конвенції, діяв би у всіх інших країнах. У будь-якій іншій країні Міжнародного союзу винахід може вільно використатися без виплати винагороди, якщо воно там не запатентовано. Точно так само конвенція не ставить своїм завданням створення міжнародного товарного знаку.

Одним з основних принципів Паризької конвенції є принцип національного режиму. Конвенція передбачає надання громадянам і фірмам будь-якої країни - її учасниці такої ж охорони промислової власності, яка надається або буде надаватися в майбутньому своїм громадянам законодавством даної держави (ст. 2).

Практично найбільш важливим правилом Паризької конвенції є правило про конвенційний пріоритет. Введення правила про пріоритет у конвенцію порозумівається наступної: патент одержує той, хто першим подав заявку на винахід. Першість у подачі заявки забезпечує новизну винаходу, що є необхідною умовою видачі патенту. При патентуванні винаходу за кордоном питання про новизну ускладнюється тим, що винахід, уже запатентоване в одній державі, не є "новим" й, отже, непатентноспроможне в іншій країні. Запатентувати ж винахід одночасно в ряді держав - завдання дуже складна. Положення полегшується для заявників із країн - учасниць конвенції. Особу, що подала заявку на винахід в одному з держав-учасників, протягом річного строку від дня подачі першої заявки користується для подачі заявки в інших державах-учасниках правом пріоритету (ст. 4). Публікація про такий винахід, подача заявки на нього третьою особою протягом цього строку - ці й подібні їм обставини не перешкодять видачі патенту, оскільки пріоритет і новизна будуть визначатися в іншій країні не на день фактичної подачі заявки в іншій країні, а на момент подачі першої заявки.

Конвенційний пріоритет надається також при патентуванні промислових зразків (протягом б місяців), реєстрації товарних знаків (для них установлений пріоритетний строк 6 місяців).

У Паризькій конвенції є лише окремі матеріально-правові норми з питань охорони винаходів (про обов'язкове здійснення винаходів, про можливе використання запатентованих пристроїв на кораблях й інших транспортних засобах).

Таким чином, ціль цієї угоди - створення сприятливих умов для патентування винаходів іноземцями.

ВОІС підготував проект угоди про уніфікацію основних положень патентного законодавства.

2. В умовах розвитку патентування винаходів правила Паризької конвенції багато в чому сталі недостатніми, особливо для країн, які провадять закордонне патентування в широких масштабах. Більше половини загальної кількості заявок на винаходи, що подаються у всіх країнах миру, дублюється, оскільки заявки подаються на ті самі винаходи, але в різні країни. Виникла потреба в поглибленні міжнародного співробітництва в цій області. У результаті великої підготовчої роботи 19 червня 1970 р. у Вашингтоні була укладена інший багатостороння угода - Договір про патентну кооперацію. В 1973 році договір набутив чинності. У ньому беруть участь 50 держав. СРСР ратифікував договір в 1977 році. Договір діє для України, Росії.

Договір про патентну кооперацію передбачає можливість складання й подачі так називаної міжнародної заявки. За такою заявкою проводиться пошук по виявленню попереднього рівня техніки, що має істотне значення для одержання патентів. Надалі такий пошук може бути проведений в одному з "міжнародних пошукових органів". Одним із цих органів є Патентне відомство України. Такий орган проводить документальний пошук за матеріалами заявок, що полегшує потім проведення експертизи в національних відомствах країн, куди подається заявка для патентування.

За бажанням заявника пошуковий орган може не обмежитися проведенням такого пошуку, а здійснити й міжнародну попередню експертизу. Дані експертизи повідомляються національним відомствам тих країн, де заявник хоче забезпечити охорону. Якщо висновки експертів не будуть суперечити вимогам національного законодавства, національні відомства винесуть рішення про видачу патенту.

Таким чином, хоча, так само як Паризька конвенція, Договір про патентну кооперацію не вводить єдиного міжнародного патенту, він містить у собі певні елементи, подальший розвиток яких може привести до створення такого патенту. Реалізація цього договору зменшує витрати праці й коштів при проведенні закордонного патентування, робить його більше оперативним.

Уніфікація законодавств про винаходи, а тим самим і створення єдиного патенту передбачені окремими регіональними угодами. Так, створення "європейського патенту" передбачено Конвенцією про видачу європейських патентів, підписаної на конференції в Мюнхені в 1973 році, а створення єдиного патенту для країн Загального ринку - конвенцією 1975 року. У Мюнхені (ФРН) функціонує Європейське патентне відомство.

3. Реєстрація товарних знаків за рубежем здійснюється на підставі як національного законодавства, так і положень міжнародних угод. Відносно товарних знаків Паризька конвенція опирається на ті ж принципи, що й відносно прав на винахід (національний режим, правило про конвенційний пріоритет). Поряд із цим Паризька конвенція встановлює певні вимоги, які повинні пред'являтися до товарних знаків при їхній реєстрації в країнах-учасницях (відносно винаходів конвенція яких-небудь вимог не містить, відсилаючи із всіх питань такого роду до національного законодавства).

Ряд країн - учасниць Паризької конвенції підписали в 1891 році Мадридську конвенцію про міжнародну реєстрацію фабричних і товарних знаків. Її учасниками є 31 держава. СРСР - учасник з 1976 року. Відповідно до конвенції в Міжнародне бюро в Женеві подається заявка на товарний знак, і потім цей знак одержує охорону у всіх країнах - учасницях конвенції. Таким шляхом забезпечується охорона товарного знаку у всіх країнах-учасницях без реєстрації його в кожній із цих країн. Конвенція діє для України, Росії.

12 червня 1973 р. у Відні була підписана нова міжнародна угода з питань товарних знаків - Договір про реєстрації товарних знаків.

Ряд нових питань в області охорони промислової власності виник у зв'язку зі створенням в Україні й інших країнах СНД спільних підприємств. Підставою виникнення прав на промислову власність у спільних підприємств є передача таких прав підприємству його учасниками, що може здійснюватися як при його створенні як внесок, так й у процесі діяльності підприємства шляхом покупки ліцензій, а також шляхом створення винаходів його співробітниками. Відповідно до законодавства в рахунок вкладів у статутний фонд спільного підприємства можуть бути внесені майнові права (у тому числі на використання винаходів й "ноу-хау").

Права на промислову власність, що належить спільним підприємствам, охороняються відповідно до законодавства у формі патентів. Порядок передачі прав на промислову власність спільному підприємству його учасниками й спільним підприємством своїм учасникам, а також порядок комерційного використання цих прав і захисту їх за кордоном визначаються установчими документами. Так, зокрема, у договорі про створення спільного підприємства може бути передбачено, що для позначення продукції, що випускає підприємством, може бути використаний знак одного з учасників або ж спільний товарний знак.

ЛІТЕРАТУРА

1. Перетерский И.С., Крылов С.Б. Международное частное право. - С. 147-151.

2. Лунц Л.А. Курс международного частного права. Особенная часть. - С. 383-395.

3. Лунц Л.А., Марышева Н.И., Садиков О.Н. Международное частное право. - С. 222-230.

4. Международные конвенции об авторском праве. Комментарий. - М., 1982.

5. Богуславский М.М. Вопросы авторского права в международных отношениях. - М., 1973.

6. Матвеев Ю.Г. Международная охрана авторских прав. - М., 1987.