3.3. Діяльність міжнародних та громадських організацій по захисту дітей

Вперше міжнародну стурбованість положенням дітей було висловлено у 1923 р., коли Рада новоствореної неурядової організації "Міжнародний союз порятунку дітей" ("Save the Children International Union") прийняла декларацію з п'яти пунктів про права дитини, відому як Женевська декларація, яку було схвалено наступного року п'ятою Асамблеєю Ліги Націй. "Прийнята після Першої світової війни Лігою націй, завдяки зусиллям першопрохідника в області прав дітей Еглантина Джебба, ця декларація відзначає початок міжнародного руху за права дитини і є також першим міжнародним затвердженням права на харчування. В Декларації зазначається, що дитині мають бути надані засоби, необхідні для її нормального фізичного розвитку, і зазначається, що голодна дитина має бути нагодована" [44, c. 20].

Отже, діти, втягнуті в збройні конфлікти мають право на безперешкодну гуманітарну допомогу і психологічне відновлення, особливо в контексті Конвенції про права дитини (КПД) тощо.

У 1948 р. Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй ухвалила дещо розширену версію тексту і пішла далі, прийнявши у 1959 р. нову Декларацію прав дитини, яка містила десять з основних принципів добробуту і захисту дитини. У пункті № 4 цієї Декларації, зокрема, наголошується, що дитині повинно належати право на здорове зростання й розвиток, а також право на належне харчування, житло, розваги, та медичне обслуговування.

Крім того, на забезпечення захисту прав молоді та дітей спрямовані такі міжнародно-правові документи, як Правила для здійснення правосуддя щодо молоді (1985 р.), Правила ООН щодо захисту неповнолітніх, позбавлених волі (1985 р.), Всесвітня декларація про забезпечення виживання, захисту та розвитку дітей (1990 р.) та деякі інші.

Проте, варто відмітити, що більшість положень вищезгаданих документів направлені на забезпечення нормальних умов життя для дітей в мирний час, тому логічим є запитання: хто ж займається проблемою дітей в зоні воєнних дій, слідкує за дотриманням всіх міжнародно-правових норм у проблемі дитинства в цілому, і дитини зокрема.

Комітет з прав дитини ООН рекомендував у 1993 р., згідно ст. 45с Конвенції про права дитини, звернутися до Генерального Секретаря ООН провести дослідження з питань про наслідки збройних конфліктів для дітей. З цього питання відбулася 27–29 серпня Друга регіональна нарада (арабські країни) [62]. Відмічено, що арабський регіон страждає від хронічного насильства, який є результатом різних національних, регіональних і міжнародних причин.

У наш час в Іраку працює значна кількість міжнародних та громадських організацій, основним пріорітетом яких є дитина, її життя і здоров’я. Серед найбільш дієвіших, які працюють суто у цій вузькій проблемі, варто назвати наступні: міжнародні – агенство ООН з питань дитини, ЮНІСЕФ, “Діти війни”, “Канада дітям війни”, Міжнародна Амністія, Х’юман Райтс Вотч, Служба для біженців, католицький орден “Суспільство Ісуса”, офіс квакерів в ООН, “Врятувати дітей”, “Товариство Червоного Півмісяця в Іраку”, “Лікарі без кордонів”; місцеві – “Мусульманські руки Іраку”, “Аль-Амаль” та ін.

Плідною, в плані форм, методів роботи та прогнозованих кінцевих результатів, з усіх вищезазначених організацій, є діяльність організації “Канада дітям війни” (Багдад і Кербела). На відміну від інших, вона активно співпрацює з місцевими партнерами, такими, як “Мусульманські руки”, для реабілітації місцевих державних шкіл, поліпшення освітніх ресурсів та інфраструктури для підтримки освіти та здорового емоційного розвитку приблизно 2–3тис. дітей. Основні завдання цієї організації, що містяться в документі під назвою “Проект по відновленню Іраку” також спрямовані на створення потенціалу фахівців та підтримки фізично і психологічно жінок, що доглядають за дітьми.

Працюючи із своїм місцевим партнером “Аль-Амаль”, співробітники “Канада дітям війни” проводять навчання в галузі умиротворення, вирішення конфліктів та участі молоді. Маючи значні ресурси і навчальний центр в Багдаді, уможливлюють доступ молоді, особливо дівчат, до існуючих та інноваційних технологій, які спілкуються через сайти No War Zone з молоддю всього світу, що працюють разом для миру, прав людини та розуміння.

Ще один проект цієї організації носить назву “Підтримка дітей”, основна увага в якому приділяється забезпеченню можливості для дітей, молоді, жінок та інших вразливих членів суспільства, для відновлення після травм, воєн, насильства та бідності.

“Аль-Амаль” – не політична і не релігійна організація, яка була створена в 1992 р. в розпал жахливих умов, в яких жило населення Іраку після першої американо-іракської війни 1990–1991 рр., з метою надання допомоги та полегшення страждання іракського народу і встановлення справедливого і демократичного суспільства для арабів, курдів та інших національностей країни [22].

У травні 2003 р. в Багдаді було відкрито головний офіс “Аль-Амаль”. Територіальні межі поширення дії організації на сьогодні охоплюють всю територію Іраку, що дозволяє краще здійснювати заходи щодо реабілітації населення, впливу на громадську свідомість у напрямі створення сучасного громадянського суспільства. Програми цієї організації спрямовані на боротьбу проти всіх форм насильства та дискримінації, безпеку людини, статі та соціального світу, а також наданню психосоціальної і юридичної допомоги жінкам, дітям та молоді. “Аль-Амаль” також виступає за відновлення правових реформ, поряд з відновленням поліції та судової системи в областях, з метою забезпечення верховенства закону і справедливості в суспільстві.

“Аль-Амаль” зареєстрована в Управлінні Сприяння неурядових організацій під реєстраційним номером 1Z687. Крім того, зареєстрована в Міністерстві внутрішніх справ, регіонального уряду Курдистану в Ербілі (реєстраційний номер 1151 від 17/7/1994).

“Мусульманські Руки” працюють в Іраку з 1980-х років і є однією з небагатьох міжнародних неурядових організацій, які залишилися в країні, коли ситуація з безпекою погіршилася з початком американо-іракськoї війни 2003–2010 рр. Сьогодні, “Мусульманські Руки” Іраку продовжують працювати в деяких найбільш постраждалих районах, таких як Багдад, Ель-Фаллуджа, Кербелла, Ен-Наджаф і Мосул, здійснюючи постійну підтримку найбільш вразливих груп, таких як сироти, літні люди та інваліди. Діяльність даної організації, також спрямована на довгостроковий розвиток і реконструкцію життєздатної громади країни. Ця робота включає в себе відновлення та підтримку навчальних закладів, медичних центрів і відновлення систем ірригації.

Найдієвішою в питаннях захисту дітей є ЮНІСЕФ, чия програма сприяння дітям Іраку під назвою “Захист дітей у зоні воєнних дій Іраку: Рекомендації для політики і практики” спрямована на ліквідацію як тілесних, так і душевних ран війни.

Отже, cьогодні, в післявоєнний період, на території Іраку працють багато міжнародних та місцевих громадських організацій таких, як ЮНІСЕФ, Канада дітям війни, “Аль-Амаль”, “Мусульманські Руки”, Товариство Червоного хреста, Лікарі без кордонів та багато інших, основною метою яких є психологічне, моральне, фізичне та матеріальне відновлення країни.

Таким чином, можна сказати, що не дивлячись на значну кількість організацій з реабілітації як психологічного самопочуття, так і побуту населеня Іраку, все ж сильний наплив всіх негативних чинників війни унеможливлюють повноцінну допомогу мирному населенню країни та її найуразливішої складової – дітей. Причини такого явища – різні: страх, нерозуміння, апатія, безнадія, – саме це – основні фактори передчасного “дорослішання” дітей.