6.Що таке політика?

Полі́тика — цілеспрямована діяльність, пов'язана з прийняттям відповідальних рішень у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків. Політика є управлінською діяльністю стратегічного рівня щодо внутрішніх та зовнішніх правостосунків і взаємодій. Це такі інструменти і методи, як дипломатія, торгівля, міграційна політика, співпраця в глобальних проектах та міжнародна співпраця, наукові та освітні проекти, силова (військова) конкуренція та дії політичні, економічні та військові союзи, тощо.

В широкому розумінні політика — визначена частина, програма або напрямок такої діяльності, сукупність засобів (інструментів) та методів (технік) для реалізації певних інтересів задля досягнення визначених (суб'єктом політичного процесу) цілей в певному соціальному середовищі. Політикою позначають процес прийняття рішень, а також поведінку в суспільно-державних установах. У демократичних суспільствах політику можна спостерігати у взаємодії між певними групами людей у корпоративних, академічних, релігійних інституціях.

Вивченням політичної, управлінської поведінки, методами досягнення політичної мети займається політологія. Один з теоретиків Гарольд Лассвел дав таке визначення політики:

«хто чого досягає, коли і як»

Предметом політики є устрій співіснування. Цей устрій відбувається під закликом до загального добробуту, тобто, це устрій, який дає людині можливість розкрити себе, устрій, який відповідає природі людини. Під цим розуміється не тільки економічно-технічне, але й моральне, правове, суспільне і духовно-культурне розкриття людини.

У вітчизняній політології виділяють такі функції політики:

• керівництво та управління суспільством, збереження організованості й загального порядку;

• забезпечення захисту основних прав людини;

• управлінська (політичне керівництво суспільством);

• інтегруюча, що забезпечує консолідацію суспільства, досягнення стабільності суспільства в цілому і складових його частин, систем;

• регулятивна, що сприяє упорядкуванню, регламентації політичної поведінки та політичних відносин;

• теоретико - прогностичну, мета якої — вироблення концепції, курсу розвитку суспільства;

• сприяння виявленню інтересів різних груп суспільства та узгодження цих інтересів;

• нормативна, пов'язана з виробленням і затвердженням системи норм і цінностей у суспільстві;

• соціалізації особистості — функція залучення, включення індивіда в суспільне життя, певне політичне середовище;

• забезпечення суспільства дієвим принципом розподільчої справедливості;

• забезпечення наступності та інноваційності соціального розвитку як суспільства в цілому, так і окремої особи;

• гарантування як усередині самої держави, так і поза її межами безпеки для всіх груп і верств суспільства.

• 7.Предмет, об’єкт і метод політичної психології.

• Предметом політичної психології є відповідні психічні процеси, стани і властивості людини, які модифікуються, коли вона взаємодіє з владою.

• Таке загальне визначення предмета політичної психології можна дещо поглибити, деталізувати. На думку західних авторів, предметом політичної психології є психологічні компоненти політичної поведінки людини, дослідження і аналіз яких дає змогу застосувати психологічні знання до пояснення власне політики. Це визначення, однак, не включає психологічних компонентів політичної поведінки окремих соціальних та етнічних груп.

• Важливо врахувати й те, що в психологічній науці багато складових, які є предметом політичної психології, вирішуються в межах соціальної, педагогічної і вікової психології, соціології, економічної науки, філософії, історії. Це, зокрема, політичне виховання, суспільна свідомість, політична активність, політична культура та ін.

• Оскільки основними напрямками політичної психології є біхевіо-ристичний, когнітивістський, психобіографічний та психоісторичний, то в кожному з них дещо по-різному трактується і об'єкт політичної психології.

• Основними об'єктами політико-психологічних досліджень є політична участь, політичне лідерство, політичні цінності та установки, мотиви, що впливають на політичну поведінку, політична соціалізація, індивідуальна, групова та масова політична свідомість.

• У політичній психології використовують такі методи досліджень: спостереження, соціологічні опитування, тестування, моделювання політичних ситуацій, психосемантичний аналіз, експертна оцінка, створення психологічних портретів, аналіз біографій політичних діячів та ін. Більшість перелічених методів дослідження політична психологія запозичила із соціального, клінічного, когнітивного та інших напрямків психології.

• Спостереження — один з основних емпіричних методів психологічних досліджень. У політичній психології — це спеціальне, систематичне і цілеспрямоване спостереження за політичною поведінкою, діями, процесами з метою з'ясування їх сенсу, змісту, мети і спрямованості.

• Соціологічні опитування — це метод, який часто використовують для збирання первинної вербальної інформації про явища індивідуальної і суспільної свідомості, об'єктивні факти і процеси.

• Тестування — метод психологічної діагностики за допомогою заздалегідь заготовлених стандартизованих запитань та завдань (тестів).

• Моделювання політичних ситуацій — дослідження політико-пси-хологічних процесів і станів за допомогою їх реальних (фізичних) або ідеальних (насамперед математичних) моделей.

• Психосемантичний аналіз. Грунтується на психосемантиці — галузі психології, що вивчає генезис, будову і функціонування індивідуальної системи значень в індивідуальній свідомості (образи, символи, символічні дії).