2. Кіномистецтво Західної Європи повоєнного періоду.

2.1. Кіномистецтво Італіі. Неореалізм.

Найвідомішими кінорежисерами 1950 - 1960-х рр. були італійці Вітторіо де Сіка (1902 - 1974), Федеріко Фслліні (1920 -1993), П'єр Паоло Пазоліні (1922 - 1975), французи Жан-Люк Ґодар (нар. 1930), Клод Лелюш (нар. 1937).

Перші повоєнні роки в кіномистецтві Італії пройшли під знаком мистецького напрямку, який критики назвали неореалізмом (термін запропонований ще 1942 р.).

Оскільки на початку 50-х років в Італії почався економічний підйом , сенсу в кіно, яке показує тільки низи суспільства, вже не було , тому чистий неореалізм поступово зійшов нанівець , плавно перейшовши в постнеореалізм , який представляли ті ж режисери, а також Федеріко Фелліні , Мікеланджело Антоніоні, Бернардо Бертолуччі та інші.

Говорити про те , який вплив неореалізм набув на світове кіно та італійське кіно зокрема можна довго. Для початку достатньо буде сказати, що цією ідеологією надихалися режисери "нової хвилі" , "відлиги" і Догми -95. Ці режисери прибрали з кіно фальш і химерність , а залишили життя як воно є .

Неореалізм зародився в середовищі антифашистського Руху Опору як реакція демократичної культури на духовний застій у період правління Б. Муссоліні. Для неореалізму характерні демократизм і гуманізм, увага до життя простої людини, дотримання принципу вірності факту.

Першим із фільмів, знятим у цьому ключі, стала картина Роберто Росселіні (1906 - 1977) "Рим, відкрите місто" (1945). У наступні роки з'явилася ціла низка фільмів, знятих у такій стилістиці: "Діти вулиці" (1946), "Викрадачі велосипедів" (1948), "Диво в Мілані" (1951), "Умберто Д." (1952) Вітторіо де Сіки; "Паса" (1946) Р. Росселіні; "Земля тремтить" (1948) Лучіяно Вісконті (1906 - 1976). У 1950-х рр. прихильники неореалізму поволі відійшли від цієї течії.

Значний вплив на розвиток італійського історичного фільму справили картини Л. Вісконті, насамперед "Почуття" (1954), "Рокко і його брати" (1960), "Леопард" (1963). На зламі 1960 -1970-х рр. режисер зняв три фільми, які називають "німецькою трилогією": "Загибель богів" (1969), "Смерть у Венеції" (1971) та"Людвіґ" (1973).

Вершиною творчості Ф. Фелліні критики вважають фільми "Ночі Кабірії" (1957) та "Життя прекрасне" (1959). Картини Ф. Фелліні справили значний вплив на розвиток світового кінематографа. Ще одним успішним фільмом режисера став "8 1/2" (назва картини позначала порядковий номер знятого Ф. Фелліні фільму у його особистій фільмографії - на той час режисер вже створив 5 повнометражних, 2 короткометражні і один фільм у співавторстві). У 1980-х рр. Ф. Фелліні поставив картини "Місто жінок" (1980), "А корабель пливе" (1983), "Джинджер і Фред" (1986). У своїх фільмах режисер найчастіше знімав італійського актора Марчелло Мастрояні (1923 - 1996).

Друге покоління представників італійського неореалізму презентує Мікеланджело Антоніоні (нар. 1912- пом.2007). Темою більшості його фільмів було відчуження людини в сучасному суспільстві, криза почуттів, складні психологічні переживання самотньої людини в момент духовної кризи. Серед його фільмів: "Пригода" (1960), "Ніч" (1961), "Затемнення" (1962), "Червона пустеля" (1964), "Фотозбільшення" (1966).