51. Утворення та діяльність Центральної Ради. Універсали цр: і-й, іі-й, ііі-й.

Утворення Української Центральної Ради. Українські національно-демократичні сили усвідомлювали необхідність консолідації та створення об'єднаного суспільно-політичного центру, і за ініціативою Товариства українських поступовців (ТУП) 4 березня 1917 р. утворили Українську Центральну Раду (УЦР).

У короткий час УЦР переросла у впливовий представницький орган народної влади. Важливу роль у її створенні, зміцненні та визначенні основних напрямків діяльності відіграли три провідні українські партії: - Українська соціал-демократичної робітнича партія (УСДРП); - Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР); - Українська партія соціалістів-федералістів (УПСФ). Обране 7 березня керівництво Української Центральної Ради очолив Михайло Грушевський, заступниками голови стали Дмитро Антонович, Д. Дорошенко, Ф. Крижанівський. Важливу роль у діяльності ЦР відіграли Володимир Винниченко, Сергій Єфремов, Борис Мартос, Симон Петлюра та ін. її членами стали багато відомих українських письменників, істориків, юристів.

За переконаннями більшість із них були автономістами-федералістами - прихильниками автономії України у складі Росії. Частина членів Центральної Ради були самостійниками - прихильниками негайного проголошення незалежності України.

Весь період існування УЦР можна поділити на два етапи: - автономістський (березень 1917 - січень 1918 р.); - самостійницький (січень - квітень 1918 р.).

Михайло Грушевський сформулював програму і платформу Української Центральної Ради, основною метою якої було домогтися від Тимчасового уряду Росії визнання і проголошення національно-територіальної автономії України.

Почавши свою діяльність з нечисленної організації, до якої входили відомі діячі українського національно-визвольного руху, Українська Центральна Рада набувала все більшого авторитету і згодом стала, по суті, українським парламентом.

Повний склад ЦР до осені 1917 р. нараховував 822 представники політичних партій, громадських організацій, територіальних представництв, профспілок, селянських союзів. Четверта частина місць у ЦР належала російським, польським, єврейським та іншим партіям (соціал-демократам, есерам, Бунду). За ними стояли мільйони жителів України.

Це давало УЦР всі законні підстави виступати в ролі загальнонаціонального представницького органа. Керівництво УЦР стало створювати в повітах, містах, губерніях українські ради, підтримувало заходи щодо створення української преси, введення української мови в школах і становлення українських культосвітніх організацій («Просвіт»).

Навесні 1917 р. в Україні склалися три центри влади: - Тимчасовий уряд у Петрограді віддав наказ про перехід влади на місцях до рад об'єднаних громадських організацій (громадських рад), губернських земських установ, комісарів Тимчасового уряду; - Ради робітничих і солдатських депутатів; - Українська Центральна Рада - центр українського національно-демократичного руху.

2. Формування нових українських військових структур. У лютому 1917 р. з ініціативи М. Міхновського виник Український військовий клуб імені Павла Полуботка, члени якого навесні 1917 р. агітували українських солдатів об'єднуватися під гаслами Української Центральної Ради.

У середині квітня 1917 р. було створено першу українську військову частину - полк імені Богдана Хмельницького чисельністю 3 тис. солдатів-українців. I Український військовий з'їзд, що відбувся 5-8 травня 1917 р., ухвалив рішення добиватися миру без анексій і контрибуцій, підтримав домагання УЦР щодо автономії України. Його делегати (понад 700 чоловік) виступили за українізацію армії, обрали Генеральний український військовий комітет із 18 осіб на чолі з С. Петлюрою.

3. Український національний конгрес. 19-21 квітня 1917 р. у Києві відбувся Український національний конгрес, що проголосив Українську Центральну Раду всеукраїнським національним центром, підтвердив вимоги перебудови Російської держави у федеративну демократичну республіку й автономії України у її складі. На конгресі був обраний новий склад Української Центральної Ради.

Головою УЦР знову став М. Грушевський, його заступниками - С. Єфремов і В. Винниченко.

Перший і другий Універсали УЦР.

4.1. I Універсал УЦР. 10 червня 1917 р. УЦР на II Всеукраїнському військовому з'їзді проголосила свій I Універсал. Основні положення I Універсалу:

- вимога надати Україні автономію в рамках демократичної та федеративної Росії;

- обрання на основі загального прямого таємного голосування Українських Установчих зборів;

- УЦР проголошувала себе виразником усенародної волі та брала на себе в цьому зв'язку всю повноту політичної відповідальності;

- Універсал закликав українських громадян до згоди і взаєморозуміння з демократичними силами інших націй; - в Універсалі містилася вимога усунення на місцях окремих осіб і організацій, що «вороже ставились до ідеї української незалежності», але не насильницькими методами, а шляхом їхнього переобрання;

- проголошувалася необхідність створення української скарбниці за рахунок організації збирання податків з населення;

- містився заклик до населення створювати органи влади на місцях, які б перебували у підпорядкуванні УЦР;

- засуджувалася політика Тимчасового уряду на переговорах із представниками УЦР.

Тимчасовий уряд Росії засудив I Універсал УЦР як документ «злочинний і сепаратистський».

Наприкінці червня до Києва прибула з Петрограда делегація Тимчасового уряду.

За кілька днів переговорів їй вдалося змусити УЦР піти на компроміс і відмовитися від деяких положень I Універсалу.