2. Порожнина рота, будова, органи ротової порожнини.

Порожнина рота (cavitas) є не тільки місцем де їжа роздрібнюється, але й уявляє собою чутливу зону, де оцінюється якість травних продуктів.

Порожнина рота поділяється на 2 відділи: присінок та власне ротова порожнина.

Пристінок рота обмежен губами та щоками ззовні, зубами і яснами зсередини.

Він сполучається з зовнішнім середовищем за рахунок ротової щі­лини, а з власне порожниною рота – через міжзубні проміжки і проміжок позаду останнього великого кутнього зуба. Через останній проміжок мо­жна ввести зонд для їжі або інструмент при зімкнутих щелепах.

На рівні другого верхнього кутнього зуба у щоці відкривається отвір протоки привушної слинної залози. У пристінок відкриваються також чи­сленні протоки мілких слинних залоз.

Губи (labia oris) – це волокна колового м’яза рота, покриті ззовні шкірою, зсередини – слизовою оболонкою. М’язову основу щоки складає щочний м’яз, ззовні вкритий товстим шаром жирової кишковими.

Ясна (gingivae) – це продовження слизової оболонки губ та щік, які щільно оточують шийки зубів.

Власне порожнина рота. Верхню стінку її утворює підведення – тве­рде та м’яке. Тверде піднебіння (піднебінний відросток верхньої щелепи і горизонтальна пластинка піднебінної кістки) складає дві третіх частин. М’яке піднебіння (м’язово – фіброзна пластинка) – одну третю частину.

Задній відділ м’якого піднебіння – піднебінна занавіска закінчуються видовженим язичком, яка з боків переходить у дві пари дужок-підне­бінно-глоткових та піднебінно-язикових. Між дужками лежить піднебін­ний мигдалик. Дном порожнини рота є діафрагма рота, яка утворена ще­лепа - під’язиковим м’язом, на якому лежить язик. Переходячи на нижню поверхню язика, слизова оболонка утворює його вуздечку, по обидві сто­рони якої відкриваються протоки під’язикових та піднижньощелепних слинних залоз.

ОРГАНИ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ.

Язик (lingua) утворен посмугованою м’язовою тканиною, яка вкрита слизовою оболонкою. Він виконує багато різноманітних функцій: при­ймає участь в процесах жування, ковтання, артикуляції мови, є органом смаку. Форма язика – овальна. В ньому розрізняють тіла, верхівку, корінь. Його верхня поверхня називається спинкою. На ній слизова оболонка язика утворює вирісши - смакові сосочки: ниткоподібні, конусоподібні, грибоподібні, листоподібні, валикоподібні. Найбільшу кількість склада­ють кингкоподібні та конусоподібні, вони є органами тактильної чутли­вості.

М’язів язика – 2 групи – власні та зовнішні. Зовнішні, починаючись на кістках і закінчуючись у язику, здійснюють рухи язика та зберігають його тонус. Власні м’язи не зв’язані з кістками, вони змінюють форму язика. Ці м’язи складаються з пучків поздовжніх, поперечних та вертика­льних волокон, які переплітаються між собою (див. мал.. схема “Язик”).

Зуби (dentes) розташовані в комірках альвеолярних відростків щелеп. Тканина, що вкриває альвеолярні відростки, носить назву ясен. Вона ба­гата кровоносними судинами (тому легко кровоточить), але має мало нер­вів.

Зуби це органи відкушування та пережовування їжі, приймають участь в артикуляції мови і є органом загальної чутливості.

Зуб (dens) має коронку, що виступає у порожнину рота, шийку, яка обхвачена яснами і корінь, який утримується в зубній комірці щелепи сполучною тканиною – періодонтом. (див. мал. 6)

Він не тільки утримує зуб, але й забезпечує амортизацію при наван­таженні, наприклад, жуванні. Товщина періодонта 0,14 – 0,28 мм. Пері­одонт добре кровопостачається та іннервується. З віком його пружність та товщина зменшується, що приводить к великій невідповідності зубного кореня та кісткової альвеоли. При авітамінозах (недостатність вітаміну С) і отруєнні організму (ртуть, фтор, солі важких металів), при запаленні періодонту сполучнотканинні волокна руйнуються і зуби випадають.

Зуб складається з кістковоподібної тканини – дентина, вкритого емаллю. У ділянці шийки та кореня зуб вкрит цементом. У центрі товщі зуба є порожнина коронки та канал кореня зуба, який відкривається отво­ром на верхівці зуба. Все це об’єднується в порожнину зуба, яка запов­нена зубною пульпою, що утворена пухкою сполучною тканиною, в якій лежать судини та нерви. Дентин – це кальцинована тканина.

Емаль, що покриває коронку має білий колір з жовтуватим відтінком. Вміщує мало органічних і багато неорганічних речовин що і надає велику твердість зубу. Цемент покриває корінь і шийку зуба тонким шаром. По хімічному складу він нагадує кістку (див. мал.. 5, схема “Зуби”).

У людини послідовно змінюються два типа зубів: молочні та постійні. Прорізування молочних зубів починається на сьомому місяці.

Зубна формула їх така 2. 1. 2 .

2. 1. 2

Цифри назначають число зубів на половині кожної щелепи: два різця, один ікло, два великих корінних зуба. У 6 – 7 років починається зміна мо­лочних зубів постійними. Вона заключається у прорізуванні нових додат­кових зубів понад 20 молочними і заміні кожного молочного зуба постій­ним. К 12 – 13 рокам прорізування постійних зубів закінчується, за ви­ключенням третього великого корінного зуба (зуба мудрості), який прорі­зується між 18 та 30 роками.

Ф ормула постійних зубів людини така 2. 1. 2. 3 2. 1. 2. 3 , всього 32 зуба.

2. 1. 2. 3 2. 1. 2. 3

Різців - по 4 на кожній щелепі – 2 верхніх та 2 нижніх медіальних та 2 верхніх і нижніх латеральних. У різців коронка має форму долота з ріжу­чим краєм. Мають один корінь.

Ікла – 2 верхніх та 2 нижніх. Коронка – конусоподібна. Мають один корінь.

Малі корінні зуби – чотири верхніх та чотири нижніх. На жувальній поверхні зубів – два горбика. Корінь мають один.

Великі корінні – їх шість на верхній і шість на нижній щелепі. Третій зуб – це зуб мудрості. На жувальній поверхні коронки – чотири горбики. Верхні великі корінні зуби мають 3 кореня, а нижні 2 (див. мал.. 4).

Зубний прикус.

Зуби верхньої та нижньої щелеп утворюють зубні дуги. Верхня дуга більш широка та прикриває нижню дугу, розташовуючись попереду та ззовні від неї. Смикання зубних дуг відносно одна до одної називають оклюзією. Розрізняють центральну, передню, праву та ліву оклюзії. Спів­відношення зубних дуг в центральній оклюзії називають прикусом. Фізіо­логічні прикуси мають різну форму:

• зуби верхньої щелепи перекривають зуби нижньої;

• зуби нижньої щелепи перекривають зуби верхньої;

• прямий прикус – ріжучі краї верхніх та нижніх зубів відповідають один одному. (див. мал. 4)