2. Підшлункова залоза (ендокринна частина).

Підшлункова залоза (pancreas) складається з екзокринної та ендокринної частин. Ендокринна частина становить 0,9 – 3,6 % від маси органа і представлена скупчення ендокринних клітин (інсулоцитів), розташованих в часточках екзокринної частини залози. Скупчення ендокринних клітин діаметром 0,3 мм і загальною вагою біля 1 г отримали назву панкреатичних острівців Лангенгарса (див. мал.. «Дванадцятипала кишка, підшлункова залоза та панкреатичний острівець»), описані ним у 1869 році. Загальна кількість острівців 1 млн, вони виробляють за добу 2 мг інсуліну. Острівці добре оснащені капілярами.

У острівцях виділяють три основних типа клітин – бета-, альфа- і дельта-. Переважаючими є бета-клітини, які складають 60-80% всіх клітин. Вони продукують гормон інсулін, який знижує кількість цукру у крові.

Альфа-клітини складають 10-30% всіх клітин, вони продукують гормон глюкогон, який підвищує рівень цукру у крові.

Дельта-клітини складають 10% і синтезують саматостатин, який гальмує секрецію інсуліну і глюкогона.

2. Ендокринна частина статевих залоз.

Ендокринна частина яєчка.

Яєчко (testis) – виробляє чоловічий статевий гормон тестостерон, який поступає у кров. Гормони утворюються у ендокриноцитах яєчка (клітинах Лейдіга), які розташовані у часточках яєчка між звивистими сім’яними капальцями. Під дією андрогена іде розвиток зовнішніх статевих органів, вторинних статевих ознак, опорно-рухового апарату.

Ендокринна частина яєчника.

Яєчник (ovarium) – жіноча статева залоза, яка наперед продукуванням жіночих статевих клітин (яйцеклітин) є ендокринною залозою. Лютеїнові клітини яєчника продукують жіночі статеві гормони (ест радіол та прогестерон). Екстрадіол сприяє дозріванню фолікул і розвитку менструального циклу. Гормон прогестерон клітин продукують при утворенні жовтого тіла. Він забезпечує розвиток зародка, підсилює секрецію залоз та розвиток слизової оболонки матки.

2. Загруднинна залоза.

Загруднинна залоза (тимус) – розташована за грудниною між правою та лівою медіастинальнолю плеврою. Вона складається із двох часток – правої та лівої, які зрощені у середній частині. Частки мають конусоподібну форму. Обидві частки більш вузькою верхівкою спрямовані угору і виходять у ділянці шиї у вигляді двузової вилки.

Тимус вкритий тонкою сполучно-тканинною капсулою, від якої у глибину органа відходять між часткові перетинки, які поділяють тимус на часточки розміром від 1 до 10 мм. Перенхіма залози складається із кіркової та мозкової речовини. (Див. мал.. «Загруднинна залоза», «Мікроскопічна будова тимуса»).

Тимус є центральною ланкою регуляції імунітету. З одного боку у алозі дозрівають т-лімфоцити, які відповідають за реакції клітинного та гуморального імунітету, а з другої тимус є активним ендокринним органом, синтезуючим ряд гормонів, які забезпечують регуляцію клітинного гомеостазу та імунний захист від бактеріальних агентів.

Тимус проявляє найбільш високу активність у дитячому та підлітковому віці. Вага залози в 10-15 років складає – 37-38 г., в 16-20 років -25,5 г., в 50-90 р – 13,5 г.

Таким чином, від 20-до 50 років кількість лімфоцитів у тимусі зменшується і його гормональна активність зменшується. Але лімфоїдна тканина Тимура не зникає повністю навіть у старечому віці і, таким чином, підтримується утворення в тимусі деякої кількості Т-лімфоцитів.