Історія літератури українського зарубіжжя (3 курс) Практичне заняття № 4

Тема: Творчість поетів «Празької школи»

План

1. Історичні наслідки поразки УНР. Нова хвиля української еміграції, її зосередження в Чехо-Словаччині. Внесок української еміграції в розвиток освіти, культури, науки.

2. Розквіт мистецтва слова. Світоглядні засади поетів «Празької школи». Модерністський характер їхньої лірики, неоромантизм як домінуюча стильова палітра. Вплив українського філософа Дмитра Донцова на світобачення «пражан», роль журналу «Вісник» у літературному процесі доби. Перевага історіософської проблематики. Нова концепція людини (духовно сильної, вольової й вільної, яка з ідейних переконань віддасть життя за незалежність України).Волелюбність, мужність, почуття відповідальності перед поневоленою Батьківщиною, щирий патріотизм – основний пафос їхньої творчості.

3. Юрій Дараган – родоначальник школи. Збірка «Сагайдак», її символічна назва. Історіософські мотиви, міфомислення поета. Цикли «Луна минувшини», «Дике поле», «Срібні сурми», «Запоріжжя». Тема України як центральна тема творчості митця, поетика творів.

4. Проблематика збірки «Зодіяк» Леоніда Мосендза. Автобіографізм поезії митця, символічність назви. Поетичні образи пейзажів у циклі «Волинський рік» як малої батьківщини поета, філософські роздуми над сутністю буття. Оспівування величі борців за незалежну Україну. Тема побратимства у «Баладі про побратима». Трагічний характер балади, написаної класичними секстинами, її поетика (роль синекдохи). Вінок сонетів «Юнацька весна», їх мистецька довершеність. Історіософські візії поета («Дві пісні», «Се року Божого 30-го якогось», «Прометей»). Космогонічні мотиви, символічний образ Марії-України у Мосендза («Ave, Maria») у порівнянні зі «Скорбною матір’ю» П. Тичини, «Божою Матір’ю» Юрія Клена, «Великою гармонією» Б.-І. Антонича. Жанр молитви в Л. Мосендза («Як хочеться молитись часом»). Запровадження «наукової поезії», розширення поетом зображально-виражальних можливостей української лірики. Трагічний образ Мазепи в однойменній поемі.

5. Олег Ольжич – поет, вчений-археолог, політичний діяч, людина-легенда. Творча особистість митця, його глибокий зв’язок з національною традицією, творчістю київських неокласиків. Концепція поета як оборонця воюючої нації. Збірки «Рінь», «Вежі», «Підзамчя» - видатне явище української поезії. «Енергійна дикція», інтелектуальний та емоційний рівні його поезій. Поєднання експресіоністської та сюрреалістичної поетик у його творах; міфологізм, історіософські візії лірики, які сягають пралюдської, праслов’янської та античної історії, часів Київської Русі («Рінь», «Поважна мова врочистих вітрин», «Галли», «Готи», «Новобранець», «Люкреція», «Данило»). Аналіз поезії «Був же вік золотий».

6. Продовження традицій Лесі Українки в ліриці Олени Теліги. Принцип героїчної етики в її поезії та публіцистиці («Поворот», «Відповідь», «Безсмертне», «Засудженим», «Сучасникам»), осмислення поетесою драматизму сучасності, змагань за оновлення світу. Основні мотиви лірики: 1) життєствердження, радісне сприйняття життя, глибока віра в торжество справедливості й добра; 2) громадянські й інтимні мотиви, активність позиції – ідеал ліричної героїні; 3) мотиви вибору в житті, гармонії, мети до майбутнього і невблаганної смерті, яку сміливо приймають борці. Неоромантична поетика творів О. Теліги, їх художня майстерність.

7. Утвердження самодостатності мистецтва слова Олексою Стефановичем – одного з елітних поетів «Празької школи». Збірки лірики «Поезії», «Стефанос І», «Стефанос ІІ», «Кінецьсвітнє», «Фрагменти» - видатне досягнення української лірики, їх елітність, майстерність ритмомелодики, віртуозні асонанси й алітерації («От високо став місяць у небі»). Поетичні образи, почерпнуті з волинського фольклору («Ходить осінь, молодиця смаглолиця», «Бабине літо літає на вітрі», «Волинські сонети»). Міфологічні та історіософські мотиви («Плач Ярославни», «Дорошенко», «Богдана стрічають»). Порівняльний аналіз поезії «Крути» з «Пам’яттю тридцяти» П. Тичини, образ Весни як символу національної революції. Витонченість сонетів О. Стефановича.

8. Багатогранність мистецьких уподобань Оксани Лятуринської – скульптора, художника, перекладача, талановитої письменниці. Збірки «Гусла», «Княжа емаль», «Веселка». Засвоєння здобутків тогочасної європейської поезії, зокрема символізму. Висока культура художнього мислення й почуттів у фікційному світі лірики поетки. Жанр ліричних мініатюр, які нагадують «самобутні всесвіти, сповнені чудових несподіванок і творчих відкрить» (Б.Рубчак), витонченість версифікації. Історіософські візії України в образі грізної Діви з мечем – Богині, образи мужніх воїнів княжої доби, які захищають свободу, переосмислення біблійних образів, зокрема святого Юрія. Заперечення безсилого гамлетизму в умовах бездержавної нації. Аналіз ліро-епічних поезій «Дума про скривавлену сорочку», присвячену Крутам, «Листопад – пам’яті 359 лицарям Волині, які полягли за незалежну Україну. Поетичний образ Волині – наскрізна тема творчості поетки. Аналіз «Волинської майоліки».

9. Юрій Липа – талановитий поет і прозаїк, публіцист, медик, яскравий представник літературного відродження на вигнанні. Концепція митця і мистецтва поета («Щоденний бій», «Виноградник» та ін.). Тематика й основні мотиви збірок лірики «Світлість», «Суворість», «Вірую». Змалювання образу втраченої України крізь ретроспективну призму, зображення героїчних моментів української історії («Лоїв, 1649», «Суд Сірка»). Особливості стилю Юрія Липи.

10. Значення творчості поетів «Празької школи» для української культури загалом і літератури зокрема.

ЛІТЕРАТУРА:

Празька поетична школа. Антологія / Упоряд. О.Г. Астаф’єв, А.О. Дністровий. – Харків: Ранок, 2004.

Муза любові й боротьби. Українська поезія «Празької школи». Антологія / Упоряд., передмова М. Неврлого. – К.: Український письменник, 1995.

Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст.: У 4 кн. – К., 1995.

Празька школа. Проза. Хрестоматія прозових творів / Упорядкув., передмова і примітки В.Просалової. – Донецьк, 2004.

Андрухович Ю. Олекса Стефанович: буколіка та героїка // Дзвін. – 1990. – № 2.

Астаф’єв О. Образ і знак. Українська емігрантська поезія у структурно-семіотичній перспективі. – К., 2000.

Василюк В. Волинь у творчості Оксани Лятуринської та Олекси Стефановича: авторська модель образу Батьківщини // Проблеми славістики. – Луцьк, 2004. – Ч. 3-4. – С. 102-110.

Гроно нездоланих співців. Літературні портрети українських письменників ХХ сторіччя, твори яких увійшлт до оновлених шкільних програм. – К., 1997.

Монастирецький Л., Василюк В. Оксана Лятуринська в колі діячів культури українського зарубіжжя // Вісник Житомирського педагогічного університету. – Вип. 16. – Житомир, 2004. – С. 175-178.

Іванишин П. Олег Ольжич – герольд нескореного покоління. – Дрогобич, 1996.

Ільницький М. Від «Молодої музи» до «Празької школи». – К., 1995.

Ковалів Ю. «Празька школа» на крутосхилах «філософії чину». – К., 2001.

Липа Юрій: голос доби і приклад чину. Збірник наукових праць. – Львів, 2001.

Набитович І. Леонід Мосендз – лицар святого Грааля. Творчість письменника в контексті європейської літератури. – Дрогобич: Відродження, 2001.

Салига Т. Високе світло (статті про Ю.Дарагана, Є.Маланюка, О.Стефановича, О.Лятуринську, Н.Лівицьку-Холодну). – Львів: Каменяр, 1994.

Сліпушко О. Поезія офіри і посвяти (Олекса Стефанович) // Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. – Кн. 4. – К., 1995. – С. 256-263.

Черняк Б. Олена Теліга. Життя і творчість. – К., 1997.

Шелест В. Поезія Леоніда Мосендза // Українська мова і література в школі. – 1992. - № 1.

Баган О., Гузар З., Червак Б. Лицарі духу. Українські письменники-«вісниківці». – Дрогобич: Відродження, 1996.

Вакулич Л. Вечір поезії Оксани Лятуринської // Дивослово. – 2002. - № 7.