Освіта і перші публікації

У своїй першій школі - Зіньківській початковій - Микола Зеров учився разом з Пав­лом Губенком - майбутнім гумористом Остапом Вишнею.

З 1903 до 1908 року Зеров здобував освіту в Першій київській гімназії, де на нього особливий вплив мав талановитий учитель-латинолог. Гімна­зисти дивувалися феноменальній пам'яті ровесника й часто екзаменували його: "...Проробляли з ним такі тести: давали прочитати при них сторінку богослов'я і, згромадившись коло нього, стежили за рухом його зіниць, і була умова, що текст має бути прочитаний лише один раз). Потім ми підручник забирали, і він повторював прочитане слово в слово. А текст  вибирали трудний". Вчився М.Зеров виключно на "відмінно", але медалі не отримав через те, що прямо висловлював опозиційні думки до подій у державі. У 1908 році юнак склав конкурсний екзамен у Петербурзький уні­верситет, але через матеріальні нестатки і особисту апатію до цього міста вирішив за краще вчитися в Києві на історико-філологічному факультеті університету імені святого Володимира. Тут під керівництвом приват-до­цента В.Данилевича Микола Зеров написав свою першу наукову працю -курсову роботу "Літопис Граб'янки як історичне джерело і літературна пам'ятка", яку у травні 1914 року блискуче захистив уже як дипломну. З 1912 року Микола Зеров починає публікувати свої перші наукові розвідки у педагогічному журналі "Світло", а наступного року досить часто друкує й рецензії і в газеті "Рада". Одночасно Микола - активний член студентсь­кої громади, один з кращих студентів вузу. 9 травня 1910 року помер відо­мий український письменник і педагог Борис Грінченко. Над його моги­лою виступив молодий Зеров і дав своєрідну клятву. Почуте з уст молодо­го науковця вражало свіжістю думки й глибоким змістом.

Дружина Софія Лобода №3 Учителювання

Миколі Зерову пророчили велике майбутнє, обіцяли залишити при уні­верситеті. Але через надто різкі публічні виступи й конфлікт з деканом-шо-віністом професором Т.Флорінським наукова кар'єра почала пробуксовува­ти, а тому Зеров поїхав учителювати до Златопільської гімназії. Тут він вик­ладав латинську мову й історію, але деколи приходилося підміняти колег, які читали зовсім інші предмети. Одного разу Миколу Зерова попросили провести урок географії. Коли він увійшов у клас і вияснив тему попереднього уроку, виявилося, що учні забули принести карту, а тепер відмовлялися відпо­відати. Щоб не тратити лишнього часу, "Микола Костьович, недовго дума­ючи, розграфив на дошці меридіани та паралелі північної частини Росії з усіма потрібними деталями". На уроках історії Зеров сипав датами. Коли ж приходилося викладати літературу, цитував десятки віршів напам'ять. Діти обожнювали свого учителя, але самому йому в Златопіллі було тісно. Вир­ватися з цієї глухої провінції вдалося аж у 1917 році, коли Зеров уже був делегатом двох українських учительських з'їздів і заявив про себе як чудо­вий оратор й здібний науковець. З вересня 1917 року Зеров очолював секре­таріат педагогічної ради Другої київської української гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства, а також викладав тут латинь. Як постійний рецензент, Микола Костевич починає співробітництво із журналом "Кни­гар", пізніше стає його редактором.

Не покидаючи роботи в гімназії і ви­кладання у Київському архітектурному інституті, сам пробує себе в поезії. Зеров сходиться також з митцями і вченими, які гуртувалися навколо рек­тора Української Академії мистецтв Г.Нарбута.

У 1920 році ми одружилися, Микола видає кни­гу перекладів з античних авторів "Антологія римської поезії", де були вміщені твори Катулла, Вертілія, Горація, Проперція, Овідія, Марціала, а також кни­гу "Нова українська поезія", що стала явищем у літературному процесі.

Голод у двадцятих роках був настільки страшним, що Зеров з сім'єю вирішує покинути столицю. Він влаштовується на роботу в Баришівську соціально-економічну школу, де працює біля трьох років, не пориваючи при цьому зв'язків з Києвом. "Баришівський період" життя був дуже плідним. Тут народилися усі вірші, які Зеров пізніше помістив у збірку "Камена", багато сонетів, сатир, перекладів і навіть кілька маленьких опо­відань. Та провінція Зерова пригнічувала, і тому як тільки в 1923 році вче­ному запропонували посаду професора Київського інституту народної ос­віти, він переїхав у центр. З жовтня Микола Зеров почав читати тут такі цікаві лекції, що про них поширювалися легенди. Проте викладач не тільки читав, а й уважно слухав відповіді студентів, не тільки пояснював, а й ви­магав глибокого розуміння предмета. Ю.Лавріненко підкреслював: "Як педагог, науковець і критик - Зеров був нещадний до лінивого примітивіз­му й неуцтва та вимагав найвищого рівня. На здібнішу літературну і нау­кову молодь він мав величезний вплив, незалежно від її до нього особис­тих симпатій чи антипатій". Українську літературу Микола Зеров викла­дав одночасно у кількох вузах Києва.

Колега неокласик Максим Рильський №4