- •1. Вступне слово вчителя
- •Неокласицизм виник у середині XIX ст. В західноєвропейській літературі. Його тенденції позначились на російській та українській поезії (а. Майков, м. Щербина, м. Рильський, Юрій Клен).
- •Освіта і перші публікації
- •Дружина Софія Лобода №3 Учителювання
- •1923—1925 Неокласики
- •1925—1928 Літературна дискусія
- •Наглядач №7 Заслання
- •I логiки залiзна течiя –
- •I чорний день дзвонить в стремена.
- •I, очевидно, вже класикою київського поетичного пейзажу стали ось ці зеровські рядки:
Наглядач №7 Заслання
На початку червня 1936 року етап прибув на місце, вказане у вироку. За станом здоров'я Зеров не міг працювати лісорубом. Йому доручали прибирати кімнати господарської служби. Впоравшись з немудрим заняттям, Зеров віддавався улюбленій праці в комірчині сторожа: перекладав, писав літературознавчі розвідки, про що повідомляв у листах свою дружину. Вважають, що саме на Соловках М.Зеров завершив багаторічну роботу над перекладом українською мовою "Енеїди" Вергілія. На жаль, рукопис перекладу загубився, пропав або був знищений. А йшлося Зерову не про одну "Енеїду". І.Заславський підкреслює: "Засланий на Соловки Микола Зеров і тут живе інтенсивним інтелектуальним життям". До того ж і сам в'язень найбільше турбується не своєю неволею, а тим, що вона порушила його творчі плани: "До 1937 р. я повинен був скінчити книгу розвідок з української літератури, до 1938 - "Енеїду" та "Останніх римлян" ("Akademia"), до 1939- третій випуск "Нового українського письменства"... Тепер усе це відкладене на безрік, але компенсувати нездійсненне треба таки чимось: тож я ношуся з планами..." Він не тільки планував, а читав книги з табірної бібліотеки, удосконалював своє знання англійської, перекладав, творив... Останній лист датований 19 вересня 1937 року. Зеров готувався до своєї другої соловецької зими і просив надіслати калоші. Вони йому вже не знадобилися…
У жовтні через перенаселеність концтаборів каральні органи вирішили переглянути деякі справи й зробити "відстріл". "Особливою трійкою" по Ленінградській області 9.10.1937 року багатьом соловецьким в'язням, у тому числі М.Зерову, П.Филиповичу, М.Вороному попередній вирок був замінений розстрілом. Знищили їх 3 листопада 1937 року, приурочивши виконання вироку до 20-ї річниці жовтневого перевороту. Роздумуючи про свій кінець, 1 березня 1922 року Микола Зеров написав вірша, яким і годилося б закінчити цю сумну розповідь:
Тягар робочих літ наліг мені на плечі
Стих безтурботний сміх і споважнілі речі,
І голос чую я настирливо-шорсткий:
"Лукавий наймите, а де ж доробок твій?
Де плід твоїх трудів і творчості твоєї,
Чи ж добре ти робив над чорною ріллею,
Чи встигнеш, поки день, скінчить свої жнива?"
Як гірко слухати оті терпкі слова
І як не заздрить вам і молодості вашій,
Цій сповненій вина і ненадпитій чаші,
Цій гострій свіжості передсвітніх годин,
Цій смужечці зорі над тихим сном долин!
Неокласик, колега Ананій Лебідь №8:
Творчість Миколи Зерова
Його внесок до нашої культури великий і коштовний, а заплачено йому за нього мученицькою смертю на Соловках. Час усе розставив на свої місця. По праву вершинною ми вважаємо зерівську творчість - літературознавчу, перекладацьку, поетичну, схиляємось перед його громадянським подвигом.
Микола Зеров - представник українського неокласицизму, вiн мав високорозвинений естетичний смак, багату ерудицiю, тонкий розум i неабиякий поетичний хист. Вiн бачив культурно-iсторичну пiсню українського вiдродження у тому, щоб переймати i розвивати кращi зразки європейської культури.
Класична пластика, i контур строгий,
