Лікарські рослини

Спаржа - холодок лікарський (Asparagus officinalis L.), багаторічна рослина з родини ліліюватих. На Україні росте як бур'ян (гірка і не їстивна; її кореневища й гони мають сечогінні властивості і використовуються в медицині) і культивується; в їжу вживають варені молоді гони культивованої рослини, багаті на білкові речовини (бл. 2%) вітаміни (А, В1, В2, С).

Проліска дволиста

У народній медицині використовують цибулини проліска дволистої. Вони містять алкалоїд силіцил, дубильну кислоту, камедь та інші речовини і мають сечогінні, відкашлюванні, а у великих дозах блювотні й проносні властивості. З квіток можна одержати блакитну фарбу.

ГАРБУЗ ЗВИЧАЙНИЙ (гарбуз столовий, кабак, диня) Cucurbita pepo Тыква обыкновенная

Насiння гарбуза проявляє гельмiнтогінну дiю, його використовують як засiб проти стьожкових i круглих глистiв. М'якуш гарбуза використовують яксечогiнний, жовчогiнний та послаблюючий засiб. Вiдвар гарбузових черешкiв (хвостикiв) має сечогiнну дiю. Корiння гарбуза стимулює статевуактивнiсть (при iмпотенцiї).

Диетические и мочегонные свойства арбузов известны давно. При гипертонической болезни, недостаточности кровообращения, нефритах,подагре, болезнях печени и желчных путей, ожирении рекомендуется употреблять по 300-400 г мякоти арбуза 5 раз в день. Кроме того, мякоть арбуза отлично подходит для организации разгрузочных дней.

Серед відомих лікарських рослин при­близно у 70 — 80 % виявлено здатність посилювати виділення сечі. Однак за тра­дицією використовується сечогінна дія лише деяких рослин. Незважаючи на те що ця дія значно слабша порівняно з ба­гатьма сучасними діуретиками, лікарські рослини мають свої переваги, зокрема не­значна їх токсичність дає змогу застосо­вувати рослинні препарати тривалий час без побічної дії.

Листя мучниці (fol. Uvea ursi) — містять флавоноїди, а також глікозид ар­бутин (близько 6 %). Флавоноїди підви­щують діурез. В організмі арбутин роз­кладається з утворенням гідрохінону, яко­му властива протибактеріальна дія. Ви­користовують, як правило, відвари з роз­рахунку 0,5 — 1 г листя на один прийом. Призначають 3 — 5 разів на день при за­пальних захворюваннях сечового міхура та сечових шляхів. Відвар не слід вжива­ти при захворюваннях нирок: гідрохінон подразнює їхню паренхіму.

Трава хвоща польового (Herba Equiseti) — містить велику кількість роз­чинної у воді силікатної кислоти, фла­воноїди, алкалоїди та інші речовини. Від­вару із трави хвоща польового властива сечогінна, дезінфікуюча і протизапальна дія. Призначають, як правило, у вигляді відвару з розрахунку 1—2 г трави на прийом. Приймають 3 — 4 рази на день. Як і листя мучниці, траву хвоща польо­вого не слід вживати при захворюван­нях нирок: викликає подразнення парен­хіми.

Листя ортосифона (нирковий чай -Fol. Orthosphonis) - містять глікозиди, сапоніни, алкалоїди та ін. Росте головним чином у Південно-Східній Азії, Індії, Індонезії. Вирощують у Криму, на Кавказі. Має слабку сечогінну і протизапальну дію. Широко застосовують при захворюваннях нирок і сечових шляхів. Використовують у вигляді настою з розрахунку 1 — 2 г тра­ви на прийом. Приймають за ЗО хв до їди 2 — 3 рази на день. Побічна дія не ви­явлена.

Листя брусниці (fol. Vitisidaea) -містить флавоноїди, глікозиди, у тому чи­слі арбутин, органічні кислоти та ін. Най­частіше застосовують у вигляді відвару з розрахунку 1-2 г листків на прийом. Приймають 3 — 4 рази на день. Для лист­ків брусниці характерна слабка сечогінна, антисептична і протизапальна дія. Не ре­комендують застосовувати при запальних захворюваннях нирок: викликає подраз­нення паренхіми.

Крім цих рослин сечогінна дія виявле­на у горицвіту весняного, квіток во­лошки синьої, ягід ялівцю звичайно­го, бруньок і молодих листків бе­рези бородавчастої та ін.

ПРИНЦИПИ КОМБІНОВАНОГО

ЗАСТОСУВАННЯ СЕЧОГІННИХ

ЗАСОБІВ

Сечогінні засоби іноді застосовують комбіновано при хронічній недостатно­сті серця, гострій і хронічній недостат­ності нирок та при деяких інших захво­рюваннях з порушеннями водно-сольо­вого обміну.

Найчастіше комбінують засоби з різним механізмом дії для активнішого виведення солей і води з організму. Поєднане застосу­вання препаратів, крім того, спрямоване на зменшення їх негативної побічної дії.

Для збільшення салуретичної і діуре­тичної дії осмотичні сечогінні комбінують з речовинами, які діють на рівні клітин ниркових канальців. Здебільшого в таких випадках застосовують маніт з кислотою етакрииовою або фуросемідом. Таку ком­бінацію призначають у випадках прове­дення форсованого діурезу при отруєн­нях або за потреби швидкої дегідратації, наприклад при набряку мозку.

Часто комбінують активні діуретини, які діють на рівні базальної мембрани, з тріамтереном або спіронолактоном — препаратами, які діють на рівні апікаль­ної мембрани. При цьому зменшується можливість виникнення гіпокаліємії. За­стосування тріамтерену, амілориду з по­хідними бензодіазепінузапобігає пору­шенню кислотно-лужної рівноваги, а та­кож гшерурикемічній дії (таблетки «Тріампур», «Модуретик» та ін.).

 

Деякі сечогінні засоби здатні підсилю­вати дію препаратів інших груп. Так, си­льні діуретини (тіазиди, кислота етакринова, фуросемід) посилюють дію гіпотен­зивних засобів (наприклад, алкалоїдів раувольфії) — таблетки «Адельфан-езидрекс», «Неокристепін», «Бринердин», «Кристепін» та ін.Тріамтерен і спіронолактон завдяки калійзберігаючій дії мо­жна застосовувати разом з серцевими глікозидами.

 

Сечогінні засоби потеціюють ефект багатьох протипухлинних засобів, збіль­шуючи чутливість клітин пухлини до ци­тостатиків. Слід пам'ятати, щоактивні салуретики (фуросемід, буфенокс, кислота етакринова) значно збільшують ототоксичиу дію антибіотиків.

УРИКОЗУРИЧНІ ЗАСОБИ

Порушення обміну пуринів або виве­дення нирками солей сечової кислоти — уратів — призводить до різкого підви­щення їх концентрації в крові. Кристали уратів відкладаються в суглобах, сухо­жилках, зв'язках, що викликає запален­ня і больовий синдром. Захворювання, зумовлене порушенням обміну сечової кислоти і відкладанням уратів, назива­ють подагрою (грец. podagra — паст­ка). У сечових шляхах урати в кислому середовищі кристалізуються, що часто призводить до утворення конкрементів (камінців) і розвитку нирковокам'яної хвороби. У таких випадках застосову­ютьурикозуричні засоби, а також речо­вини, які пригнічують синтез сечової кислоти. Урикозуричні засоби стимулюють ви­ведення сечової кислоти нирками. Внаслі­док цього зменшується ЇЇ вміст у крові й тканинах. Вони пригнічують зворотне всмоктування сечової кислоти в ниркових канальцях. При цьому суттєвих змін в екскреції Н⁺, Na⁺, К⁺, та СІ не відбуваєть­ся. За тривалого застосування урикозуричних засобів можна ліквідувати або значно зменшити гіперурикемію, досягти припинення нападів подагри і розсмокту­вання відкладень сечової кислоти. До урикозуричних засобів належатьалопуринол, етамід, уродан та ін.

До лікарських засобів, що використо­вують при подагрі, входять препарати, які знижують рівень сечової кислоти в орга­нізмі, а також симптоматичні знеболюваль­ні засоби (ненаркотичні анальгетики — бутадіон, індометацин та ін.)

Класифікація. За механізмом дії лікарські засоби, які знижують рівень се­чової кислоти в організмі, поділяють на:

1. Засоби, які пригнічують утворення сечової кислоти, — урикодепресивні(алопуринол).

2. Засоби, які прискорюють виведення уратів з організму:

а) пригнічують реабсорбцію сечової ки­слоти в ниркових канальцях (етамід);

б) покращують розчинність уратів(уродан);

в) сприяють розпушуванню сечових ка­мінців і виведенню їх з організму (фі­толізин, уролесан).

Алопуринол (мілурит) як інгібітор ксантиноксидази затримує окиснення гі­поксантину і ксантину, що пригнічує утво­рення сечової кислоти і зменшує її кон­центрацію в сироватці крові та сечі. Крім того, препарат пригнічує синтез пуринів. Алопуринол призначають хворим на по­дагру та інші захворювання, які супро­воджуються гіперурикемією. Препарат ефективний навіть у тих випадках, коли лікування урикозуричними засобами ма­лоефективне, а також за наявності сечо­кислих конкрементів та недостатності ни­рок. У більшості хворих під впливом ало-пуринолу стають рідшими подагричні кризи, зменшуються подагричні вузли, зникають запальні та інші прояви захво­рювання.

Препарат малотоксичний, його добре переносять хворі навіть у випадках три­валого застосування. На початку лікуван­ня можливе загострення подагри, що, од­нак, не є приводом для припинення по­дальшого застосування алопуринолу.

Етамід пригнічує реабсорбцію сечо­вої кислоти в ниркових канальцях. Спри­яє виведенню її з сечею. Негативні яви­ща викликає рідко, проте може затриму­вати виділення нирками пеніциліну та інших речовин. Призначають хворим на хронічну подагру, нирковокам'яну хворо­бу з кристалізацією уратів та інші захво­рювання, які супроводжуються гіперури­кемією.

До урикозуричних засобів належать також бензобромарон (нормурат, хіпурик), аломарон (комбінований препарат алопуринолу та бензобромарону),сульфінпіразон (антуран) та ін.

Уродан — легкорозчинні у воді гра­нули з виділенням вуглекислого газу. Комбінований препарат, до складу якого входять піперазину фосфат,гексаметилен-тетрамін, солі натрію та літію. Сприяє виведенню сечової кислоти завдяки під­вищенню її розчинності (солі піперазину і літію утворюють з сечовою кислотою лег­корозчинні комплекси). Певне значення мають зрушення кислотно-основної рів­новаги. Уродан призначають хворим на сечокам'яну хворобу, хронічний поліарт­рит та ін.

При подагрі та сечокам'яній хворобі застосовують також лікарські засоби, дія яких зумовлена зміщенням рН сечі в бік лужної реакції (головним чином під впли­вом цитратних йонів), що гальмує утво­рення і сприяє розчиненню камінців — маргуліт, ураліт, блемарен, солуран та ін.

Завдяки спазмолітичній дії сприяють виведенню камінців із сечоводу і мають протизапальні властивості препарати лі­карських рослин — екстракт марени красильної, оліметин, леспенефрил, авісан, уролесан, трава споришу, фітолізин та ін.