Тема 9. Інноваційні процеси і

9.1. Загальна характеристика інноваційних процесів 1

Інноваційні процеси — сукупність прогресивних, якісно нових змін, її що безперервно виникають у часі та просторі. і

Новини — результат інноваційних процесів. Нововведення — впроваджені в господарську практику (діяль-|

кість) новини.

Новини (нововведеня) поділяються на наступні основ-з

ні групи: І

> технічні — виявляються у формі нових продуктів (виробів) І технологій їх виготовлення, засобів виробництва (машин, устаткуван-і пя, енергії, конструкційних матеріалів);

> організаційні — охоплюють нові методи і форми організації! всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва; (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми¹] організації різних тинів виробництва та колективної праці тощо);

> економічні — методи господарського управління наукою і ви-и робшщтвом з реалізацією функцій прогнозування та планування, фінан-і сування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів;

діяльності;

> соціальні — різні форми активізації людського чинника (про-1 фесійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу; стимулюванні їй його творчої діяльності; поліпшення умов праці; охорона здоров'^ людини та навколишнього природного середовища; створення комфо^і

ртішх умов життя); )

> юридичні — нові та змінені закони, різні нормативно-нра* вові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підЯ

приємств; І

> локальні — внутрішньовиробничі чи внутрішньорегіо-нальЦ ці новини, які зумовлюють переважно еволюційні перетворення у сфеі рі діяльності і тому не справляють особливо помітного виливу на ефеЦ ктивпість функціонування та розвитку підприємств; ]

> глобальні — великомасштабні (загальнодержавні, міжнароднії новини, що є у більшості своїй революційними, та які здатні кардинальна підвищувати організаційно-техиічпий рівень виробництва. 1

Взаємозв'язок між окремими видами новин (нововведень) прояві ляється в тому, що технічні новини зумовлюють передовсім відповідні організаційні нововведення, а останні потребують, як правило, певіїиі змін в економічному механізмі діяльності підприємств. і'

106

Усі локальні й глобальні нововведення можуть забезпечувати максимально можливий прогресивний вплив па виробництво, якщо вони пикористовуються підприємствами постійно та комплексно. Найбільший пилив па результативність господарювання справляють технічні й організаційні нововведення.

9.2. Науково-технічний прогрес, його загальні та пріоритетні напрями

Науково-технічний прогрес (НТП) — це безперервний взає-м<(.зумовлений процес розвитку науки і техніки, тобто постійний процес гтвореїшя нових і вдосконалення застосовуваних технологій, засобів ви­робництва та кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

НТП властиві такі класичні форми:

> еволюційна — постійне поліпшення окремих техні-ко-експлуа-таційних параметрів виробів або технології їхнього виготовлення, модернізація чи створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки;

> революційна — зміна поколінь техніки й кінцевої продукції, мнпикнення принципово нових науково-технічних ідей, науково-тех­нічні революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до но­вих поколінь техніки в провідних галузях виробництва.

Науково-гпехнічна революція (НТР) — докорінна якісна трансфо­рмація суспільного розвитку на основі новітніх наукових відкрить (нинаходів), що справляють революціонізуючий вплив на зміну зна­рядь і способів технології, організації та управління виробництвом, на характер трудової діяльності людей.

Визначальні особливості сучасної НТР:

> перетворення науки на безпосередню продуктивну силу;

> новий етан суспільного поділу праці, пов'язаний з перетворен­ням науки на провідну рушійну силу економічної і соціальної діяльності;

> прискорення темпів розвитку сучасної науки і техніки; іите-і рація багатьох галузей науки, самої науки з виробництвом;

> якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва — іпарядь і предметів праці, самої праці (революція в робочих маши­нах, створення матеріалів з наперед заданими властивостями, збільшення частки творчості у праці).

Загальні напрями науково-технічного прогресу, а для кожного з них —- пріоритети на найближчу перспективу наступні:

> створення нових і вдосконалення існуючих технологій — за-і і осування прогресивних базових технологій;

> створення нових і вдосконалення існуючих засобів праці І та кінцевої продукції — системи машин для легкої та харчової Я індустрії, багатоопераційні верстати зЧПУ, робототехпічні й роторно-|Я конвеєрні комплекси, гнучкі автоматизовані системи, персональная]

комп'ютери; ■

> створення нових і поліпшення якості застосовуваних мате-ІЯ ріалів — застосування нових синтетичних, композиційних, кераміч-^Я них, надчистих матеріалів із заданими властивостями; Я

> механізація та автоматизація виробництва — комплексна ав-Я томатизація па базі впровадження САПР, ГВС, АСУТП, АСУВ. Я

9.3. Організаційний прогрес Я

Поняття організаційного прогресу виступає як узагальнена харак-Я теристика процесу використання організаційних чинників розвитку тая підвищення ефективності виробництва. Його суть полягає в удоскона-Я легші існуючих й застосуванні нових методів і форм оргаиізаціїЯ виробництва та праці, елементів господарського механізму в усіх лан-Я ках управління економікою. щ

Організаційному прогресу властиві певні особливості, що відріз-Я

няють його від НТП. ■

По-перше, НТП є безпосереднім і головним чинником зростанняЯ

продуктивності (ефективності) виробництва, а організаційний ирогредЩ

лише забезпечує реалізацію нових потенційних можливостей інтеисиЯ

фікації виробничо-трудових процесів. Щ

По-друге, створення і впровадження нової техніки й технології Я

застосування нових конструкційних матеріалів та освоєння нових ви-Я

робів приводять до зниження трудомісткості їхнього виготовленняЯ

а вдосконалешгя організації виробництва і праці дає змогу зменшитиИ

втрати робочого часу і простої устаткування. Щ

По-третє, практична реалізація напрямків НТП, як иравилоЯ

потребує великих витрат суспільної праці, матеріальних і фінансовими

ресурсів; здійснення ж заходів організаційного характеру здебільшо-Я

го або зовсім не потребує нових витрат, або ці витрати є незначнимиЯ

Виокремлюють два основні напрямки організаційного прогресу —ж

загальпосистемиий і внутрішньовиробничий, ножний з яких охоплюєш

ті самі об'єкта. І

1. Удосконалення організації виробництва. 1

Організація виробництва — певним чином упорядкована тая

скоординована в часі і просторі система взаємодії провідних елементія

виробничого Процесу (людей, знарядь і предметів праці) в масштаби

підприємства, групи підприємств або галузі. і

2. Поліпшення організації праці.

Організація праці — об'єднання працівників у часі і просторі для досягнення найбільшої ефективності трудових процесів за умови певної технології та організації виробництва.

3. Раціоналізація елементів господарського механізму. Типові елементи господарського механізму ~ системи

управління, 'планування (програмування), фінансування, матеріаль­ного забезпечення та стимулювання, науково-технічного обслугову­вання виробництва тощо

Сучасними тенденціями організаційного прогресу є наступні.

1. Прискорення темпів розвитку окремих і посилення взаємозв язків усіх суспільних форм організацій виробництва, що забезпечують конкуренцію на ринку та мультиплікаційну ефективність діяльності.

2. Посилення безперервності й гнучкості виробництва з допомо­гою ширшого застосування автоматичних роторних ліній, робототех-пічних комплексів і гнучких виробничих систем.

3. Розвиток колективної (бригадної) форми організації та опла­ти праці, що заумов прискорення НТП, ускладнення технічної бази виробництва стає об'єктивно необхідним.

4. Раціоналізація організації потоку і використання засобів ви­робництва та кінцевої продукції па всіх стадіях відтворювальпого про­цесу, переміщення частини операцій з підготовки виробництва у сфе­ру його матеріального забезпечення.

5. Формування нових типів суспільної комбінації елементів сфе­ри «паука-виробництво — споживання» у вигляді спільних підпри­ємств, науково-технічних комплексів, інженерних і сервісних центрів.

6. Удосконалення організації функціонування господарського механізму підприємств, перехід останніх па ринкові відносини з дер­жавою та іншими контрагентами.

7. Активізація людського чинника здійсненням правильної кад­рової політики, забезпеченням належної організованості та виконавсь­кої дисципліни.

9.4. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень

Економічний ефект — єдиний узагальнюючий показник еконо­мічної ефективності будь-якої групи технічних нововведень. Він харак­теризує абсолютну величину перевищення вартісної оцінки очікуваних (фактичних) результатів над сумарну витрату ресурсів за розрахунковий період та обчислюється в одній з двох форм — народногосподарській і (або)внутрішньовиробничій.

Народногосподарський економічний ефект визначається через і зіставлення результатів застосування технічних нововведень і всіх Я витрат па їхню розробку, виробництво і споживання (експлуатацію);Я він відображає ефективність тієї чи іншої групи технічних нововве-іЩ день з позиції їхнього впливу па кінцеві показники розвитку екоиомі-Я ки країни. щ

Внутрішньовиробничий (комерційний) економічний ефект, ЩОЩ розраховується па окремих стадіях відтво-рювальиого циклу «наука ~Щ виробництво — експлуатація (споживання)», дає змогу оцінювати ■ ефективність технічних нововведень (новин) з урахуванням ринкових І економічних інтересів Окремо науково-дослідних (цроектно-копструк- 1 торських) установ, цідприємств-виробників і споживачів. ■

Без огляду на різницю між двома формами вираження єкопомі-Я чиого ефекту народногосподарського чи внутрішньовиробничого спо-Д соби їх розрахунку є ідентичними; кожний з них визначається як різ-Я ниця між результатами і витратами на їх досягнення за розрахунко-і

вий період.

Результати та витрати кожного року мають бути визначені з ура-ї хуванпям чинника часу, тобто приведені до одного моменту часу -^ розрахункового року за допомогою спеціального коефіцієнта привеї дения (дисконтування). і

Оцінка внутрішньовиробничого (комерційного) еконщ мінного ефекту звичайно здійснюється з використанням показників: І

> прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства (на укової організації); І

> похідних вимірників - коефіцієнта ефективності капітали них витрат (внутрішньої норми ефективності, терміну окупності капіті тальиих витрат тощо). |

За умов розвитку соціальне орієнтованої економіки об'єктивнії можливим і необхідним стає принципово новий підхід до визначення! ефективності технічних новин (нововведень). Цей підхід практичнії здійснюється за трьома основними етапами.

Перший. Проведення ранжирування цілей розробки, виробництв ва і використання об'єктів технічних новин. До вищого рангу віднбі сять соціальні цілі та вимоги екологічної безпеки, до нижчого- максиі мізацію економічної ефективності.

Другий. Перевірка можливих варіантів технічних новин функцій! пального призначення на відповідність соціальним цілям і вимога! екологічної безпеки, що їх зафіксовано в чинних державних (міжнародні них) стандартах. і

Третій. Процес порівняння й вибору найліпшого варіанта па цій стадії передбачає розгляд лише соціальне та екологічно допустимих (прийнятних) варіантів технічних новин чи нововведень; найліпші з них визначаються за економічним критерієм.

З урахуванням особливостей оцінки ефективності всю сукупність нових організаційних рішень умовно поділяють на дві групи:

> організаційні нововведення, здійснення яких погребує пев­них додаткових інвестиційних ресурсів;

> організаційні нововведення, що не потребують для свого здій­снення додаткових одноразових витрат.

Оцінка ефективності організаційних нововведень першої групи ідійсшоється так само, як і нових технічних рішень. Водночас до складу поточних витрат треба включати додатково транспортні витрати, а ілкож витрати сировини (матеріалів) і готової продукції в процесі їх транспортування та зберігання.

Ефективність безвитратпих нових організаційних рішень визна­чається на підставі розрахунку економії поточних витрат, зумовлених здійсненням таких нововведень. При цьому важливо точно визначати коло показників для оцінки ефективності відповідної групи таких ор­ганізаційних рішень.