1. Загальна профілактика внутрішніх хвороб тварин

Загальна профілактика внутрішніх хвороб тварин ґрунтується на загальнобіологічному законі про єдність і взаємозв’язок живих організмів і зовнішнього середовища.

При цьому під зовнішнім середовищем слід розуміти ґрунтово-кліматичні умови, стан кормової бази, якість, технологію приготування і способи зберігання кормів, умови утримання і господарського використання тварин.

У сучасних умовах розвитку тваринництва велике значення в запобіганні внутрішньої незаразної патології має загальна профілактика. Як важлива частина організаційно-господарських і ветеринарно-санітарних заходів вона полягає в систематичній перевірці стану здоров’я тварин, годівлі та умов утримання їх, контролі будівництва тваринницьких об’єктів.

Особливістю внутрішніх незаразних хвороб є те, що, крім явно хворих тварин, яким надається лікувальна допомога, є багато тварин клінічно здорових, але з низьким рівнем або порушеним білковим, вуглеводним вітамінним і мінеральними обмінами речовин. Такі тварини також потребують лікування. Хоча явних симптомів хвороби в них немає.

У клінічній ветеринарній медицині протягом багатьох десятиліть головним було лікувальне спрямування. Сьогодення на перше місце вимагає ставити загальну профілактику. У клінічній ветеринарії розрізняють загальну і часткову профілактику. Загальна профілактика внутрішніх хвороб тварин це система заходів, направлених на створення здорових стад високопродуктивних тварин з міцною конституцією, резистентних до захворювань і високим рівнем обмінних процесів.

Часткова профілактика поєднує ряд таких самих заходів, але направлених на попередження окремих внутрішніх незаразних хвороб, наприклад, диспепсії, бронхопневмонії, рахіту тощо.

Теоретичною основою загальної профілактики є загально-біологічний закон про єдність організму тварин із навколишнім середовищем.

Зовнішнє середовище для сільськогосподарських тварин необхідно розуміти як природно-кліматичні особливості розташування господарства, родючість ґрунту, стан кормової бази, кількість та якість кормів для різних видів тварин та вікових груп, технологію заготівлі та їх збереження, відповідні умови утримання тварин, а також господарське використання їх.

Вплив і роль людини в організації і управлінні цими та іншими факторами зовнішнього середовища дуже великі. Тому слід пам’ятати і сприяти дії позитивних факторів зовнішнього середовища на організм тварин, що забезпечують:

а) високий рівень обміну речовин;

б) високу і стійку продуктивність;

в) рентабельне відтворення стада;

г) збереження новонародженого молодняку;

д) довготривалий період використання тварин;

ж) отримання високоякісної продукції при низькій собівартості її.

Коли негативні фактори зовнішнього середовища та антропогенні фактори тривалий період діють на тварин, відмічається зниження продуктивності і відтворювальної здатності, збільшення безплідних тварин, виникнення хвороб, велика загибель молодняку, погіршення якості продукції тваринництва і збільшення її собівартості.

Сучасний рівень ветеринарної науки дає можливість здійснювати загальнопрофілактичні заходи на основі управління обміном речовин не тільки в окремих тварин, але й цілих стад.

Загальні профілактичні заходи за незаразних хворобх тварин в господарствах планують у поєднанні їх з протиепізоотичними заходами, дегельмінтизацією, дератизацією, дезінфекцією та ін. У системі ветеринарно-профілактичних заходів широко використовують сучасні діагностичні експрес-методи для вивчення рівня і характеру обміну речовин у продуктивних тварин.

Планову профілактику в тваринницьких господарствах необхідно проводити комплексно з підвищенням родючості ґрунту, вдосконаленням структури посівних полів, покращенням агротехніки, технології приготування кормів і гігієни утримання тварин.

Загальні профілактичні заходи повинні починатися з вивчення стану обміну речовин як в окремих тварин (високопродуктивних), так і по стаду. Це дає можливість мати об’єктивну оцінку білкового, вуглеводного, вітамінного і мінерального балансів у різні періоди року по тваринницькій фермі, чи по господарству і розробити загальні профілактичні заходи при білковій, вуглеводній, вітамінній, мінеральній нестачах, а при характерних порушеннях застосувати групову профілактичну терапію.

Так, для підвищення природної резистентності тварин, особливо молодняку, слід враховувати умови мікроклімату, застосування дієтичних кормів, проводити профілактику гіподинамії; опромінювати штучними джерелами світла; застосовувати спеціальні препарати (гамма-глобуліни, вітаміни, мінерали та ін.). Недотримання загальних профілактичних заходів у тваринницьких господарствах сприяє виникненню захворювань у тварин, що раніше не мали істотного розповсюдження (виразки шлунку у свиней і сичуга у телят, закупорка книжки, паракератоз рубця, зміщення сичуга, сечокам’яна хвороба, румініт-абсцеси печінки, м’язова дистрофія), порушення обміну речовин (ексудативна міопатія у рогатої худоби та свиней) та інші хвороби.

На основі систематичних досліджень і аналізу даних складають карти поживності кормів, картограми білкового, вуглеводного, вітамінного і мінерального обмінів у тварин по господарству. Проведення загальних профілактичних заходів у тваринницьких господарствах різних технологічних спеціалізацій сприяє створенню здорових, високопродуктивних стад.

Планування профілактичних заходів та їх контроль. Важливою умовою для попередження незаразних хвороб тварин у господарстві є планування профілактичних заходів, основою яких є аналіз:

а) економічних показників господарства за минулий рік;

б) захворюваності тварин внутрішніми незаразними хворобами;

в) рентабельності відтворення стада, збереження народжених

тварин і молодняку;

г) причин вибраковки тварин.

Під час планування враховують стан рослинництва; географічні, економічні і сезонні особливості зони розташування господарства.

Вчасно виявити порушення допомагають дослідження кормів, крові, сечі, молока. Всі ці дослідження повинні плануватися з урахуванням фізіологічного стану тварин, наприклад, період сухостою, період лактації.

На розвиток тваринництва впливають пори року. Організм тварин у філогенезі пристосувався і виробив відповідний ритм сезонних змін. Чітка періодичність, постійність і закономірність зміни ритму відображається у відповідних змінах функцій шкіри, складу крові, активності обмінних процесів. Під час планування профілактичних заходів слід врахувати характер відповідної сезонної годівлі тварин (влітку, взимку). При цьому слід здійснювати ветеринарний контроль у господарстві в період заготівлі кормів, звертаючи увагу на якість заготівлі сіна та сінажу, дотримання технології силосування для отримання високоякісного силосу, відсутність мікотоксичних та грибкових уражень кормів.

На основі результатів дослідження якості кормів, збереження їх, годівлі біохімічних досліджень обміну речовин у тварин планують проведення профілактичних заходів, наприклад, організація виготовлення і згодовування гідропонної зелені, хвойного борошна, дріжджування кормів, вітамінно-мінеральні премікси і добавки, проведення фізіопроцедур.

Контроль за виконанням профілактичних заходів у недопущенні виникнення незаразних хвороб тварин здійснюється ветеринарними спеціалістами. Відповідальність за виконання запланованих заходів несуть не тільки ветеринарні фахівці, а й керівники тваринницьких підприємств. Результативність профілактичних заходів оцінюють за рівнем рентабельності продукції тваринництва, якості стану здоров’я тварин, собівартості продукції у господарстві.

Планування профілактичних заходів та їх контроль базується на організаційних основах профілактики внутрішніх хвороб тварин.

Організаційні основи профілактики внутрішніх хвороб тварин. Попередниками організації профілактичних заходів із внутрішніх хвороб тварин повинно бути вивчення умов утримання і експлуатації тварин. На їх аналізі базується комплекс заходів із збереження здоров’я і підвищення господарської цінності поголів’я.

Профілактику внутрішніх хвороб здійснюють шляхом систематичної пропаганди ветеринарних знань і впровадження наукових досягнень в практику; через ветеринарний контроль за виконання норм годівлі, догляду, утримання і використання тварин; проведення диспансеризації.

Для організації профілактичних і лікувальних заходів (групових і індивідуальних) кожному ветеринарному фахівцеві необхідно добре знати технологію ведення тваринництва та особливості організації праці на кожній ділянці комплексу. У господарствах актуальними є питання мікроклімату, годівлі, специфічної групової імунізації та диспансеризація тварин. В умовах, коли тварини круглий рік знаходяться в закритих приміщеннях, з порушенням нормативних параметрів мікроклімату і відсутності активної вентиляції, масово поширюються респіраторні, шлунково-кишкові патології на тлі гіпокінезії. У таких господарствах при порушенні норм годівлі та гігієни утримання у жуйних тварин виникають гіпотонії й атонії передшлунків, тимпанії рубця, остеодистрофія, кетоз, ацидоз рубця, алкалоз рубця гіпофосфатемія, пасовищна тетанія, паракератоз рубця. Профілактика внутрішніх хвороб залежно від технології господарського використання тварин має свої особливості, що пов’язано з видом тварин (великі продуктивні і дрібні продуктивні тварини), умовами утримання і результатами вибірково-групового методу клінічного і лабораторного дослідження їх. Профілактичні заходи в таких випадках направляють головним чином на попередження будь якого системного захворювання (шлунково-кишкового, легеневого), патології обміну речовин тощо, масово розповсюдженого в спеціалізованому господарстві.

У спеціалізованих тваринницьких господарствах державного значення і інших форм власності, в яких впроваджуються інноваційні технології, механізація, автоматизація та наукові розробки і досягнення, дає їм змогу виробляти тваринницьку продукцію високої якості з мінімальними витратами.

Спеціалізовані господарства характеризуються високою продуктивністю праці та низькою собівартістю продукції; високою механізацією і автоматизацією умов виробництва технологій на європейському рівні; наявністю власної кормової бази з високим рівнем технології заготівлі та збереження кормів; замкнутим циклом виробництва; наявністю всіх умов для удосконалення системи відтворення і отримання здорових і високопродуктивних стад; покращенням профілактичних та лікувальних заходів.

На території господарства встановлюється строгий режим контролю. Територія господарства огороджена суцільним парканом. Вільна площа має зелені насадження газонної трави.

Під’їзні дороги бетоновані або заасфальтовані. Вхід для працівників комплексу через ветеринарно-санітарний пропускник; для транспорту – через ворота з дезбар’єром. Дезінфекція автотранспорту проводиться за допомогою компресорних установок, заправлених дезінфікуючими засобами.

У господарствах такого типу розміщенні ветеринарні і ветеринарно-санітарні об’єкти: санпропускник з душовими і параформаліновими камерами; ветеринарний блок з амбулаторією, аптекою, підвальними приміщеннями для зберігання біопрепаратів; лабораторія для дослідження кормів, крові, сечі, молока для виявлення захворювань і отримання результатів про рівень і характер обміну речовин по стаду; ізолятор для хворих та карантинування новозавезених тварин в господарство.

Знання організаційних основ профілактики внутрішніх хвороб дає можливість дослідити обмін речовин у тварин, з’ясувати інтенсивність окислювальних процесів, виявити ефективність раціонів тварин з урахуванням їх фізіологічного стану, сезонної і вікової ритміки фізіологічних процесів, слідкувати за їх здоров’ям і якістю тваринницької продукції.

Профілактика сезонних порушень обміну речовин. Всі фізіологічні процеси у тварин мають залежність від сезонних умов. Взимку внаслідок несприятливої дії чинників зовнішнього середовища − відсутність ультрафіолетового випромінювання, недостатність світла, активних рухів та біологічно повноцінних кормів, в організмі тварин знижуються метаболічні процеси, загальний рівень обміну речовин.

Практично в усіх господарствах у клінічно здорових тварин відбуваються значні зміни в проміжному обміні:

• зниження вмісту загального білка і зменшення глобулінової

фракції крові;

• зниження вмісту глюкози в крові;

• зниження вмісту кальцію і фосфору, в результаті чого виникає

демінералізація кісток;

• зниження лужного резерву, кількості еритроцитіві лейкоцитів,

вмісту гемоглобіну, каротину, вітаміну А;

• підвищення кислотності свіжого молока і зменшення його

густини;

• поява у лактуючих тварин кетонемії, кетонурії, кетонолактії, які

свідчать про субклінічний кетоз.

Зменшується молочна, м’ясна, яйцева продуктивність тварин і птиці в зимовий період за рахунок сезонних змін рівня білкового, вуглеводного, мінерально-вітамінного обмінів і тривалої дії негативних факторів зовнішнього середовища.

Для проведення профілактики внутрішніх хвороб тварин необхідно знати вікову ритміку – закономірності внутрішньоутробного розвитку ембріона (інтенсивний ріст, збільшення ваги, лінійні проміри, відкладання фосфорно-кальцієвих солей в кістках в останній період вагітності), ранній етап післяембріонального становлення організму (відсутність гуморального і наявність тільки клітинного імунітету), постмолочний період (підвищення кількості антитіл і рівня білкового, вуглеводного, вітамінного, мінерального обмінів; зниження вмісту гемоглобіну, кількості еритроцитів, лейкоцитів, збільшення кількості еозинофілів).

У системі планової профілактики сезонних порушень обміну речовин важливо систематично наближати характер зимової годівлі (раціон) і утримання до таких як у літньому періоді.

Для продуктивних тварин наближення зимових умов утримання до літніх проводять наступним чином:

• збільшують світлову площу в приміщеннях для тварин і птиці до 1:5 і 1:6;

• систематично використовують джерела штучного опромінення

світлом та активний дозований моціон; покращують вентиляцію в тваринницьких приміщеннях для підсилення окисновідновних процесів.

З профілактичною метою доцільно утримувати тварин у літніх таборах з використанням природних пасовищ. У тварин у цей період нормалізується обмін речовин, підвищується життєвий тонус, продуктивність та відтворювальна функція, зміцнюється здоров’я, знижується виникнення таких хвороб як остеодистрофія, рахіт, гіповітамінози, мікроелементози тощо. У самців стимулюється статева активність, посилюється спермопродукція, у самок підвищується заплідненість, народжується фізіологічно здоровий молодняк, значно підвищується біологічна повноцінність продуктів тваринництва. Важливою умовою забезпечення тварин дешевими кормами в пасовищний період є раціональне використання штучних і природних пасовищ.

Проведення заходів загальної профілактики, а також терапії внутрішніх хвороб тварин можливе тільки за умови застосування прогресивної системи ветеринарної роботи — диспансеризації.

Диспансеризація — це система планових діагностичних і економічно ефективних лікувально-профілактичних заходів. Основна мета диспансеризації полягає в збереженні здоров’я тварин, підвищенні продуктивності їх і створенні міцних, резистентних і високопродуктивних стад.

Диспансеризацію тварин проводять ветеринарні спеціалісти господарств, державної ветеринарної мережі з участю зооінженерів, завідуючих фермами, начальників дільниць промислових тваринницьких комплексів, бригадирів. Диспансерне обстеження тварин слід проводити не менш як два рази на рік. Диспансеризація не виключає систематичного ветеринарного нагляду за станом здоров’я тварин.

Диспансеризацію включають у план роботи ветеринарної служби господарства, ветеринарної дільниці, дільничної ветеринарної лікарні, районної та обласної станцій по боротьбі з хворобами тварин і ветеринарних лабораторій.

Складається диспансеризація з трьох етапів роботи:

• діагностичного,

• терапевтичного

• профілактичного.

На діагностичному етапі визначають умови годівлі й утримання тварин, їх продуктивність, рівень і характер обміну речовин, виявляють симптоми й синдроми захворювань, проводячи поголовне клінічне обстеження тварин і вибіркове лабораторне дослідження.

За результатами клініко-лабораторних досліджень тварин ділять на три групи:

• клінічно здорові,

• клінічно здорові з порушеним обміном речовин, або без симптомів патології обміну,

• клінічно хворі з вираженими симптомами захворювань.

На терапевтичному етапі диспансеризації проводять групову терапію, методи й засоби якої визначаються рівнем культури тваринництва, технологією приготування кормів, наявністю природних ресурсів.

При порушенні обміну речовин застосовують коригуючу групову терапію, яку здійснюють з урахуванням дефіциту або надлишку в кормах, раціонах і організмах тварин поживних речовин, мінеральних солей, вітамінів і провітамінів.

Якщо має місце дефіцит білка, в раціон вводять концентровані корми, сіно бобових трав (конюшинне, люцернове тощо), трав’яне борошно, білкові гідролізати, мікроелементи. При цьому слід стежити за цукропротеїновим відношенням раціонів, яке повинно бути в межах 0,8 – 1,2.

Якщо в раціоні виявляється дефіцит вуглеводів, добавляють коренеплоди (з урахуванням цукро-протеїнового відношення) і мікроелементи.

Для групової профілактики й терапії мінерально-вітамінної нестачі треба контролювати якість заготівлі кормів — сіна, сінажу, силосу, сінного і трав’яного борошна. У раціон включають траву, трав’яне борошно, вітамінне сіно, сінаж, силос високої якості, кухонну сіль, кальцієво-фосфорні, магнієві й мікроелементні підкормки. При недостатній кількості або відсутності в господарствах вітамінних кормів роблять масову вітамінізацію тварин внутрішньом’язовим або підшкірним уведенням концентратів вітамінів. Застосовують ультрафіолетове опромінення тварин.

На профілактичному етапі диспансеризації проводять групову профілактику, для чого необхідно створити повноцінну кормову базу, яка відповідала б особливостям обміну речовин і рівню продуктивності тварин. Слід також забезпечити відповідність фізіологічних параметрів організму тварин гігієнічним умовам утримання і господарського використання їх.

На терапевтичному й профілактичному етапах диспансеризації проводять не тільки загальну (групову), а й часткову (індивідуальну) терапію і профілактику виявлених внутрішніх незаразних хвороб тварин.

? Питання для самоконтролю

1. На чому ґрунтується загальна профілактика внутрішніх хвороб тварин?

2. У чому полягає загальна профілактика і яке значення вона має в запобіганні внутрішніх незаразних хвороб продуктивних тварин?

3. Яка особливість планування профілактичних заходів з внутрішніх хвороб тварин у господарстві?

4. На чому базується профілактика порушення обміну речовин?

5. Що необхідно врахувати при плануванні профілактичних заходів з внутрішніх хвороб тварин?

6. На чому ґрунтуються організаційні основи профілактики внутрішніх хвороб тварин?

7. У чому полягає суть і яка методика диспансеризації тварин?

8. Що таке діагностичний етап диспансеризації?

9. Що таке терапевтичний етап диспансеризації?

10. Що передбачає профілактичний етап диспансеризації?