2.3. Комплексний принцип терапії

Ґрунтується на визнання матеріалістичного вчення про нерозривний зв'язок організму з зовнішнім середовищем і єдності всіх систем і органів.

Під зовнішнім середовищем розуміють годування, використання, особливості технології утримання тварин.

Встановлено, що виникнення незаразних хвороб в 70% випадків викликається зазначеними факторами зовнішнього середовища, на генетичні чинники припадає близько 10% причин і приблизно стільки ж на некваліфіковану ветеринарну допомогу.

Крім того, у зв'язку з функціональною залежністю всіх систем, як правило, при ураженні однієї системи порушуються функцій та інших органів. Наприклад, при ураженні серця завжди порушується функція легенів і часто нирок, при патології шлунково-кишкового тракту - функція печінки та кровотворної системи.

Комплексний принцип терапії передбачає не використання якого-небудь одного засобу, а застосування їх у комплексі з метою усунення зовнішніх і внутрішніх причин хвороби, створення тваринам оптимальних умов утримання та годівлі та застосування спеціальних лікувальних і профілактичних препаратів.

Наукою і практикою доведено, що в переважній більшості випадків при масових і розповсюджених хворобах (шлунково-кишкові, респіраторні, патології обміну та ін.) Висока економічна ефективність досягається тільки одночасно з нормалізацією зоогігієнічних параметрів мікроклімату, введенням дієтичних засобів і преміксів, застосуванням комплексу лікарських препаратів етіотропного, патогенетичного, нейротрофічного, замісного та симптоматичного дії.

При комплексній терапії враховують сучасне вчення про нейроендокринної регуляції в організмі в нормі і при патології.

2.4. Активний принцип терапії

Найважливіший принцип сучасної ветеринарії - активна терапія. На відміну від пасивної, вичікувальної, активна терапія передбачає можливе раннє надання лікувальної допомоги, коли клінічні симптоми хвороби ще не проявилися або тільки почали проявлятися.

Активна терапія поєднується з профілактичною, особливо при груповому лікуванні.

У патогенезі незаразних хвороб в різному ступені і тривалості встановлений період функціональних відхилень від нормального стану, хоча клінічні ознаки в цей час виявити ще не вдається.

Цей період умовно називають передклінічним або преморбідним станом (в інфекційній патології подібне стан називається інкубаційним періодом).

Активну терапію здійснюють при багатьох хворобах обміну речовин. При цьому до настання клінічних ознак визначають рівень в крові вітамінів, мінеральних речовин або їх співвідношення, ферментів, гормонів, резервну лужність, вміст кетонових тіл, сечовини, холестерину.

Наприклад, предклінічну стадію рахіту молодняка можна виявити шляхом рентгенофотометріі кісток або на підставі підвищення в крові активності лужної фосфатази.

При різкому підвищенні в крові кількості глюкози можна встановити у м'ясоїдних початкові форми діабету. Доклінічні стадії уражень міокарда діагностують шляхом електрокардіографії.