6.Творча спадщина Анатолія Кривохижі

Для людини завжди духовною потребою було творення власного світу, та не треба забувати, що і найталановитіші художники завжди формувалися на досягненнях своїх попередників. Великий російський балетмейстер М. Фокін писав, що необхідно переступати через особисте самолюбство та себелюбство, щоб «зберегти старе... і вільно від нього створювати нове». Справжнє духовне знання можуть бути доступними тільки людям, які готові їх приймати. Отож, перш ніж створювати нове в мистецтві українського танцю, треба використати щасливу можливість сприйняти спадщину, що залишив після себе визначний хореограф

А. Кривохижа, митець національний, український, один з найвідоміших сучасних знавців українського народно-сценічного танцю.

Творче досягнення ансамблю «Ятрань» треба розглядати як зразок творення танцювального мистецтва, як антології українського народно - сценічного танцю. Чим далі ми віддаляємося в часі, тим більше стає очевидність, що неодмінно треба вивчати художні здобутки ансамблю. Не будемо закривати очі на те, що сьогодні немає можливості відродити ансамбль «Ятрань» Анатолія Кривохижі. Не забуваймо, що шедеври в мистецтві творять особистості.

Говорити про А. Кривохижу як особистість митця, універсально обдаровану, творчо насичену, - це говорити про творчість ансамблю танцю «Ятрань».

Для будь-якого художнього колективу змістом всієї творчої роботи є власний репертуар з його ідейно-образною спрямованістю, естетичною програмою та її оригінальним вирішенням. Кожен номер ансамблю «Ятрань» має чітку ідею, своє надзавдання, образне звучання, неповторну стилістику та своєрідну лексику.

Шлях до створення оригінальної театральної програми устелений не тільки трояндами. Були удачі і поразки, злети й спади, пошуки та знахідки, без яких не може бути руху вперед. Водночас будь-який номер ч це часточка єдиного цілого, того спільного, що характеризує глибоко оригінальне та самобутнє ідейно-художнє обличчя колективу.

Так, створення хореографічної композиції

«Ятранські весняні ігри»

стало знаменною подією не тільки в колективі, але й в культурному житті України.

У самодіяльному мистецтві колишнього Радянського Союзу танцювальні композиції здійснювали, як правило, на ідеологічне замовлення і швидко забувалися як глядачами, так і фахівцями. Цьому ж твору судилося зайняти почесне місце не тільки в програмі ансамблю «Ятрань», а й в своєрідній антології українського народно-сценічного танцю. Про це свідчать численні рецензії газет, зйомки в 1960 році на кіностудії ім. О. Довженка документального фільму режисера В. Пархоменка «На крилах пісні», телефільм, фільм-концерт «Ятрань» (1969 р.).

Зібравши багатий фольклорний матеріал у селі Перегонівці від Петра Свиди, А. Кривохижа будує композицію виключно на місцевому танцювально-пісенному матеріалі. Пам’ятаючи, що живе в краї, де народився український класичний театр та прославлені його корифеї, які виконували ці пісні та танці, він прагне театралізації та розвитку хореографічної драматургії.

Тепер, коли минуло майже 40 років (номер був створений у 1959 р.), можна з упевненістю говорити, що успішному створенню цього твору сприяв метод симфонізму, який входив тоді в життя хореографії на зміну драм балету. А й справді, кожна дія в композиції - дівочий хоровод, - або в зав’язці й парубоцькі розваги, - мала чіткий логічний музично - хореографічний розвиток. Цікавою знахідкою, яка стала лейтмотивом номера, була українська народна пісня «Вербова дощечка». Це підкреслює і академік О. Дей.

Поетичне світосприймання, лаконізм, чіткість форми, узагальнений образ народних типажів - підпарубка та Натоньки - ті художні принципи, на які опирається А. Кривохижа в цьому творі. Тож не випадково на першому ж конкурсі в Києві на цей твір звернув увагу народний артист СРСР П. Вірський і поставив найвищий бал, усі подальші роки метр української народної хореографії уважно слідкував за діяльністю цього колективу.

Фабула композиції дуже проста. Навесні, коли все пробуджується, дівчата, зустрічаючи весну хороводами, виконують обряд молодої дівчини, яку посвячують у дівоцтво. Вона роззувається і перша ступає босими ногами, ідучи через кладочку в весняну воду.

Та ось підмовлений старшими парубками, бешкетливий хлопець (підпарубок) вирішив пожартувати над дівчатами - крадучись, він хапає чобітки і вихваляючись перед хлопцями своєю витівкою, пританцьовує. Та дівчата добре «віддячують» йому за те, що він зруйнував їхній обряд.

З'являється гурт хлопців з різних кутків села на чолі зі своїм березою. (Береза - старший парубок, який керував парубоцьким гуртом). Відбуваються ігри, змагання та жарти. Раптом вибігають веселим «Козачком» дівчата, які грають з хлопцем в «бабу куцу» - піжмурки. Парубки обурені тим, що малому хлопцю дівчата приділяють увагу, вирішили того провчити. Вони накидаються на нього, створюючи «малу кучу». Та хлопець вислизнув з-під них і, підбадьорений дівчатами, розганяє парубків.

Веселощам немає меж, різнобарвні малюнки змінюються один за одним. У запальний танок підключаються троїсті музики, за ними хлопці утворюють «довгу лозу».

Кульмінацією композиції стають віртуозні змагання хлопців, яких підтримують дівчата. Нарощування динаміки таке, що, здається, танцюють дерева, весело сміється річка, гуде земля від танців.

Справжнє музично-хореографічне типі у фіналі (муз. Тема «Херсонський козачок»). Чоловічий склад в унісон відбиває народно-характерне есhарре, (стрибок з двох на дві ноги) на фоні яскравих дівочих рук, які, немов сплески річки Ятрані, підбадьорюють вогнистих парубків. Тут автор використовує хореографічну поліфонію. Завдяки цьому він досягає високої емоційної напруги, приголомшений глядач починає «бісувати» твір, не чекаючи кінця танцю. Треба сказати, що «Ятранські весняні ігри» танцювали декілька поколінь, і жоден з артистів ансамблю не пам’ятає, щоб глядач не вимагав повторити танець ще раз.

У цьому творі ми бачимо витримані закони драматургії - конфлікт та розвиток подій, емоційну напругу та прагнення до кульмінації, правдиве зображення через пластику народних образів.

У хореографічних постановках А. Кривохижі пісні вплітаються настільки органічно, що рецензенти нерідко неначе забувають, що виступає ансамбль танцю, і називають ансамблем пісні та танцю, а солісти А. Червінька та А.Бондаренко тонкою стрічкою вплітають в програму так, що наче без них і не може бути ансамблю «Ятрань». Вперше пісні були застосовані як виражальний засіб у хореографічній композиції «Колядки». Це був другий сюжетний номер після «Ятранських весняних ігор».