«Колядки»

Ця робота мала принципове завдання - відтворити вперше на сцені новорічні ігрища та обряди, які створювались українським народом століттями. І не випадково П.Вірський, який був у гостях на репетиції в Кіровограді, виявив бажання, щоб цей номер А.Кривохижа поставив у Державному ансамблі танцю України. Над цим твором автор працював протягом кількох років - спостерігаючи, яким буде найоптимальніший варіант.

Як кожна композиція з чіткою драматургією вона мала досить просту фабулу.

Гурт молодих хлопців та дівчат вишикувався журавлиним ключем на чолі з парубком, який тримає зірку-вертеп. Крокуючи на глядача, вони співають новорічну колядку «Добрий вечір тобі, пане господарю...» Немовби Вітаючи глядача, головний парубок промовляє: «Слухайте, колядники!», і весь гурт

відповідає: «Всі разом!»

Виконується новорічне віншування, яке органічно переходить в розвиток хореографічний, де домінує український народний танець «Метелиця».

У хореографічних подіях м’яко, без тиску з’являється мотив орнаменту, нагадуючи малюнки на замерзлих вікнах, зірочки чи гру в сніжки, катання на ковзанці або ліплення снігової «баби». Все це ні на мить не дає збою головній сутності танцю - єдиному темно-ритму. Це один з основних ступенів розвитку оригінальної драматургії - танець полонить глядача своїм виходом.

На зміну молодечим веселощам з'являються ряженні: Коза, Дід, Циган, персонажі, які виконують новорічну народну виставу «Лікування кози». Знаючи, що розігрувана сцена - жарт , молодь все ж старанно підігрує «артистам», та коли подія наближається до кульмінації, всі присутні стають виконавцями цієї вистави. Це надає кульмінації більшої динаміки. На цій емоційній ноті всі присутні, імітуючи катання на санках, не збавляючи темпу, по черзі зникають зі сцени.

Ось така характеристика композиції з її лаконічною, як і повинно бути в хореографії, фабулою. Начебто нічого незвичайного у номері не було, але згодом цю тему почали піднімати й інші колективи в Україні, та, зрівнюючи з постановкою А.Кривохижі, все мало вигляд ілюстративно-делитантський. В чому ж секрет успіху «Колядок» А.Кривохижі? В першу чергу – в поетичному світосприйманні українського фольклору, правдивому зображенні народних образів, чіткій формі та оптимальному підборі абстрагованої лексики українського народно-сценічного танцю, старанному відбору орнаментальних малюнків. Все це дозволяло полонити глядача, який завжди «бісував» постановку.

Самобутній талант постановника створювати народні танцювальні характери надавав можливість відчувати глядачеві ту своєрідну ауру давно забутих рис у сьогоднішньому побуті, а від цього - ще більше почуття національної ностальгії за народними образами, що зникли в житті.

Стримуючи свою фантазію, постановник послідовно вимальовує яскраві події, які органічно вплітаються в єдине ціле, талановито відтворюючи народні образи, а ними - і життя народу.

Постійні теоретичні роздуми А.Кривохижі над природою танцювального мистецтва привели його до прагнення працювати над програмою, яка б розкривала душу українців засобами виразності, котрі створив сам народ. У структуру своїх постановок А.Кривохижа сміливо вводить прийоми театральної режисури - триндички («Волинянка»), вигуки («Трясунка»), хороводні пісні («Поворотня» та «Колядки»). При цьому він ніде не порушує гармонії у своїх сценічних творах, почуття міри або смаку.