Нормативно-правова основа діяльності закладів хоспісної та паліативної медицини

Актуальність проблеми. В умовах формування України як правової, соціальної, демократичної держави особливої уваги та актуальності набуває правове регулювання суспільних відносин у галузях медицини та соціального захисту населення, формування гуманістичного ставлення суспільства до осіб переважно непрацездатних, похилого віку, що потребують постійного медичного нагляду.

Існування будь-якої організації чи установи в Україні обов’язково регламентується певною нормативно-правовою базою, що забезпечує її діяльність. Поява та розвиток нової форми медичних установ – хоспісної та паліативної медицини зумовила необхідність розробки правової основи її існування. Фундаментом для розвитку правової бази паліативної та хоспісної медицини в нашій державі є Конституція України. Оскільки хоспісна та паліативна медицина здійснює широкий спектр діяльності з догляду хворих, тому законодавство повинно враховувати це і не допускати прогалин у праві, розробляючи необхідні нормативно-правові акти регулювання діяльності цих установ. Аналіз нормативно-правової бази покликаний визначити рівень урегульованості питань діяльності установ хоспісної та паліативної медицини в Україні на даний час.

Метою даної статті є аналіз положень основних нормативно-правових актів законодавства України, що регламентують діяльність установ хоспісної та паліативної медицини, а також визначення рівня їхньої актуальності на даний час, зважаючи на рівень розвитку та перспективи цієї нової форми медичного обслуговування населення.

Виклад основного матеріалу. Матеріал аналізу становить Конституція України, Закони України, нормативно-правові акти підзаконного характеру.

Розгляд актуального на даний час питання правового регулювання хоспісу та паліативної медицини в Україні варто розпочати із самого визначення цих понять.

Паліативна допомога (від фр. palliatif від лат. pallium – покривало, плащ) – це підхід, що дозволяє поліпшити якість життя пацієнтів та їхніх родин, що зіштовхнулися із проблемами захворювання, що загрожує життю, шляхом запобігання й полегшення страждань завдяки ранньому виявленню, ретельній оцінці й лікуванню болю й інших фізичних симптомів, а також наданню психосоціальної і духовної підтримки.

Хоспіс – медична установа, у якій пацієнти одержують гідний догляд. Основна мета перебування в хоспісі - скрасити останні дні життя, полегшити страждання.

Тобто паліативна медицина – комплекс заходів медичної допомоги, що реалізується в хоспісі.

Нормативно-правову базу паліативної медицини в Україні розмежуємо за юридичною силою та суб’єктом нормативно-правової діяльності. Тому першим нормативно-правовим актом, що являється основою для інших підзаконних актів є Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. ІІ розділ Основного закону нашої держави присвячений правам та обов’язкам особи незалежно від статусу. Окрім того, перші статті Конституції визначають, що Україна є правовою, соціальною державою, тобто одним з першочергових її завдань є належний соціальний захист громадян. Зокрема, ст. 49 Конституції України прямо вказує: «Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування». В контексті цієї статті також додається пояснення, що держава створює належні умови для розвитку медичної сфери, медичні послуги є загально доступними та безоплатними у державних та комунальних медичних установах, кількість яких не може бути скорочена.

Відповідно до Конституції України Верховною Радою були розроблені та прийняті закони, окремі положення яких регламентують діяльність хоспісних установ. Серед них закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» від 19.11.1992 року N2801-XII, що визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості. Хоспіс, як медична установа, здійснює свою діяльність на підставі саме цього закону.

Зважаючи на розвиток хоспісу та паліативної медичної допомоги в Україні протягом останніх років, національне законодавство збагатилося кількома вузькопрофільними законами, що своїми положеннями конкретизують призначення хоспісів як закладів по догляду за тяжкохворими та невиліковно хворими людьми. Серед них закон України, прийнятий Верховною Радою  України 19.02.2009р. «Про затвердження Загальнодержавної програми забезпечення профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД на 2009-2013 роки». У переліку основних завдань Програми йдеться про забезпечення заходів з догляду та підтримки ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД, у тому числі організацію паліативної допомоги ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД. Положення даної програми, що хронологічно себе вичерпала, залишаються незмінними та чинними на даний момент.

Аналогічним є чинний закон України, прийнятий Верховною Радою України 23.12.2009 р., «Про затвердження Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період до 2016 року»,  в якому  передбачаються завдання щодо розвитку системи надання паліативно-хоспісної допомоги онкологічним хворим, розширення мережі хоспісів та відділень паліативної допомоги.

В українському законодавстві існує поряд із законами низка підзаконних нормативно-правових актів, які спрямовані на конкретну сферу діяльності хоспісної та паліативної медицини. До цієї групи законодавчих актів належать накази Міністерства охорони здоров’я України. Перші накази стосувалися власне організації діяльності хоспісних установ. До них належать наказ МОЗ України  від 23 лютого 2000 року N 33  “Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я”(Додаток 50). Тимчасові штатні нормативи медичного, управлінсько-допоміжного персоналу міських лікарень "Хоспіс", наказ МОЗ України від 24 липня 2008 року № 159-0 “Про утворення Інституту паліативної та хоспісної медицини МОЗ України” як базового науково-методичного і  лікувального закладу з питань паліативної та хоспісної допомоги пацієнтам з невиліковними хворобами та обмеженим строком (прогнозом) життя.

Наказом Міністерства охорони здоров’я України  від 17.04.08.  № 210 було створено Координаційну Раду з паліативної та хоспісної допомоги при МОЗ України для організації всеукраїнської діяльності з питань ПХД.

Окрім того, низка наказів Міністерства охорони здоров’я регламентує внутрішню роботу хоспісу та орієнтацію на певні категорії хворих. До них належать наказ Міністерства охорони здоров’я України від 03.07.2007 р. № 368 «Про затвердження Клінічного протоколу надання паліативної допомоги, симптоматичної та патогенетичної терапії хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД» та наказ Міністерства охорони здоров’я України від  27.12.2007 р. № 866 «Про затвердження примірних положень про хоспіс та відділення паліативної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію та СНІД» даються основні положення та визначення паліативної допомоги, поставлені основні завдання та заходи розвитку ПХД хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД.

Варто відзначити значну активність громадських організацій з питань утворення та діяльності установ хоспісної та паліативної медицини. Одним із цих напрямків є правова ініціатива з боку громадських організацій хоспісу і паліативної медицини. Підтвердженням цього є підписання 8 листопада 2013 року Меморандуму про партнерство та співпрацю між Інститутом правової політики в особі Президента Інституту Миколи Оніщука та Всеукраїнською громадською організацією «Українська Ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» в особі Голови Правління Василя Князевича.

Отже, варто відзначити, що на сьогодні існує фундамент правової основи діяльності хоспісної та паліативної медицини. На всіх рівнях законотворчості формуються та приймаються нормативно-правові акти, що регулюють дану сферу медичної діяльності. Однак постійний розвиток системи ПХД зумовлює необхідність вдосконалення правової бази діяльності хоспісів в Україні. Тому громадські організації та медичні об’єднання виступають із правовою ініціативою, щоб забезпечити нормативне регулювання діяльності паліативної медицини в Україні.