Серед безлічі методів психолого-педагогічних досліджень у педагогічній психології найбільш широко використовуються:

• вивчення продуктів діяльності учнів;

• опитування в формах бесіди і анкетування;

• спостереження;

• експеримент;

• тестування;

• соціометрична методика вивчення взаємин у колективі.

Вивчення продуктів діяльності полягає в інтерпретації змісту і техніки виконання матеріальних і духовних предметів, створюваних людиною. Цими предметами можуть бути письмові роботи, твори, музика, малюнки, вироби. За їх змістом і стилем виконання дослідник може судити про рівень сенсомоторного, інтелектуального та особистісного розвитку автора, про пережиті їм під час виготовлення продукту психічних станів.

Педагоги в своїй практиці найчастіше використовують цей метод у формі аналізу учнівських творів, конспектів, усних виступів, малюнків, контрольних робіт з навчальних предметів. Найбільш цінними для педагогів відомостями, одержуваними за допомогою такого аналізу, є висновки про рівень засвоєння учнями пройденого матеріалу, їх ставлення до предмета, про функціонування пізнавальних психічних процесів (насамперед уваги, пам'яті і мислення) учнів під час створення досліджуваного продукту. За результатами дослідження продуктів діяльності учнів можна зробити певні висновки і про вчителя: які методичні прийоми він використовує у викладанні предмета, які вимоги пред'являє учням, які критерії успішності їх діяльності застосовує.

Опитування використовується в педагогічній психології в двох своїх різновидах: бесіді і анкетуванні.

Бесіда являє собою усне вільне опитування, основні питання для якого дослідник готує заздалегідь, але в цілому хід бесіди визначається, швидше, відповідями опитуваного. Вони можуть породжувати у дослідника нові питання, що задаються відразу ж по ходу бесіди. Дослідник повинен надати випробуваному можливість викласти по даному питанню все, що він вважає за потрібне, його можна перебивати, переривати, небажано поправляти. Як правило, експериментатор проводячи бесіду, не повідомляє випробуваному про її цілі. Фіксувати відповіді випробуваного необхідно так, щоб не привертати його уваги і не створювати у нього додаткового емоційного напруження (найкраще шляхом аудіозапису). Бесіда може бути як самостійним, так і допоміжним методом дослідження, коли отримані в ній відомості потім використовуються при подальшому вивченні випробовуваних іншими методами.

Анкетування проводиться у письмовій формі, всі вхідні в текст анкети питання готуються заздалегідь. Анкета вважається найбільш оперативним видом опитування, що дозволяє зібрати великі масиви даних у короткі терміни. На початку анкети повинно міститися звернення до опитуваних з роз'ясненням цілей проведеного опитування (якщо знання опитуваних про мету опитування може вплинути на підсумкові результати, справжні цілі розкривати не слід). Основна частина анкети містить питання, що відображають цікаву для дослідника інформацію.

За своєю формою питання анкети можуть бути закритими і відкритими.

Відповідаючи на закрите питання, випробовуваний повинен вибрати варіант відповіді із запропонованого списку. Закриті питання бувають трьох різновидів:

1) дихотомічні, на які даються всього два взаємовиключних варіанти відповідей («так» і «ні», «згоден» і «не згоден», «вірно» і «невірно»);

2) альтернативні, в яких таких взаємовиключних варіантів не менше трьох («так», «не знаю» і «ні» або «повністю згоден», «швидше, згоден», «швидше, не згоден» і «абсолютно не згоден» тощо);

3) питання-меню, в яких можна вибрати більше одного варіанта відповіді, оскільки ці варіанти не виключають один одного; питання-меню може бути напівзакритим, коли запропонований список варіантів відповіді містить варіант «інше» з проханням вказати свій варіант відповіді.

Відкриті запитання передбачають, що опитуваному варто самостійно сформулювати відповідь, і кількість залишеного для відповіді вільного місця підказує, наскільки ця відповідь має бути ґрунтовною. У будь-якому випадку питання анкети і пропоновані варіанти відповідей повинні бути сформульовані так, щоб опитувані правильно розуміли їх і могли адекватно висловити свою відповідь словами. Питання необхідно складати з урахуванням словникового запасу і способу мислення випробуваних, не слід зловживати науковою термінологією: всі вживані в тексті анкети слова повинні бути зрозумілі найменш освіченому з опитуваних. Крім того, у формулюванні питань не повинні виявлятися власні думки, цінності й установки дослідника: відповідачу можна дати відчути, що які-небудь з його відповідей можуть викликати осуд.

Спостереження в педагогічній психології використовується, як правило, для вивчення стилю діяльності учнів і педагогів. При зборі інформації методом спостереження важливо дотримуватися двох головні умови:

1) випробуваний не повинен знати, що за ним спостерігають;

2) спостерігач не має права втручатися в діяльність випробуваного, тобто вся активність останнього повинна протікати максимально природно.

Необхідно вести спостереження за заздалегідь складеною програмою і фіксувати ті прояви активності випробовуваних, які відповідають його цілям і завданням. Фіксувати одержувані дані слід такими способами, які не звертали б уваги випробовуваних. Найкраще для цієї мети підходить відеозйомка, оскільки з її допомогою спостережувані факти можна аналізувати неодноразово; крім того, таким чином підвищується достовірність зроблених висновків.

Як правило, в педагогічній психології використовується невключене спостереження, яке ведеться «з боку», але за певних умов дослідник може проводити і включене спостереження – в цьому випадку він входить в спостережувану групу в якості рівноправного члена і нарівні з рештою виконує загальногрупову діяльність, продовжуючи вести спостереження і непомітно для решти членів групи фіксувати результати.

Перевагою включеного спостереження є те, що дослідник на власному досвіді може пізнати, які психічні переживання властиві спостережуваним, але при цьому він повинен зберігати об'єктивність.

Основний недолік зазначеного методу полягає в наступному: досліднику доводиться розподіляти увагу між виконанням загальної для групи діяльності та власним спостереженням, внаслідок чого підвищується ризик втрати частини одержуваної інформації, яка може виявитися важливою для дослідження.

Експеримент вигідно відрізняється від спостереження тим, що в його рамках дослідник сам створює умови, за яких виникає досліджуване явище. Виділяють два основних види психологічного експерименту:

• лабораторний;

• природний.

Лабораторний експеримент проводиться в штучній ситуації – у спеціально обладнаному приміщенні, за допомогою приладів і інших пристосувань. З його допомогою зазвичай вивчаються психофізичні функції людини, особливості пізнавальних процесів. У педагогічній психології набагато частіше використовується природний експеримент, який проводиться в повсякденних умовах життя і діяльності випробуваних. Випробовувані можуть знати про факт проведення експерименту, але дослідник може і не поставити їх до відома про це, якщо їх обізнаність здатна вплинути на отриманий результат. За своїм завданням експеримент в психології може бути констатувальним і формуючим. У констатувальному експерименті лише встановлюються певні факти, формуючий експеримент передбачає цілеспрямований вплив на досліджуваний об'єкт з метою його перетворення.

Саме шляхом природного формуючого експерименту проводиться впровадження нових навчальних програм: спочатку їх застосовують в окремих школах, потім поширюють на цілі регіони і, тільки переконавшись у тому, що рівень знань учнів, що займалися за новою програмою, виявляється значимо вище, ніж у тих, хто навчався за старою методикою , впроваджують нову програму у всій системі освіти. При цьому учні, які займалися за старою програмою, з показниками яких порівнювали результати тих, хто вчився за новою, виконують функцію контрольної групи, на матеріалі якої зіставляють результати експерименту з результатами в звичайних умовах. Експериментальна і контрольна групи повинні бути максимально схожі за всіма істотними показниками (статевим, віковим, соціальним, інтелектуальним тощо), щоб можна було з упевненістю стверджувати, що всі відмінності між ними обумовлені саме проведенням експерименту.

Тестування продукує діяльність випробуваного в умовах штучної ситуації: тест являє собою організовану систему стимулів, на які випробовуваний повинен певним чином відреагувати. У строгому сенсі слова тестування є психодіагностична процедура.

Тести, найбільш повно і систематично застосовуються в системі освіти. Зміст цих тестів може бути співвіднесено в певних своїх частинах з освітніми стандартами. Їх розглядають як засіб об'єктивної оцінки та інструмент оптимізації навчальних програм. Як правило, тести досягнень являють собою цілісні «батареї», охоплюють всі навчальні програми для цілісних освітніх систем. У ці тести входять завдання, при вирішенні яких учні мають продемонструвати свої знання та вміння з навчального предмету. Найбільш поширені наступні типи завдань:

• вибір відповіді з двох – «вірно» і «невірно»;

• вибір єдиної правильної відповіді із запропонованого списку варіантів;

• вибір кількох правильних відповідей із запропонованого списку варіантів;

• вставляння пропущеного слова;

• зіставлення елементів, складових два ряди (наприклад, прізвищ вчених і впроваджених ними понять);

• відновлення послідовності елементів;

• групування елементів за категоріями.

Всі завдання в тестах досягнень або мають однаковий рівень складності й оцінюються однаковою кількістю балів, або розташовані в порядку зростання складності, і тоді оцінка виконання кожного завдання в балах залежить від рівня його складності.

Крім того, в системі освіти використовуються різні психодіагностичні методики, спрямовані на вивчення психологічної готовності дитини до школи, шкільної мотивації, шкільної зрілості, проблем адаптації учня, його взаємин з вчителями і товаришами, професійної орієнтації.

Соціометрія – емпіричний метод вивчення внутрішньогрупових зв'язків, розроблений американським соціальним психологом і психотерапевтом Дж. Морено. Цей метод широко використовується в педагогічній практиці для формування та перегруповування навчальних колективів, визначення внутрішньогрупової взаємодії.

Дослідження проводиться таким чином: членам групи задають питання, відповідь на які має на увазі вибір серед товаришів по групі партнерів для якоїсь спільної діяльності. Зазвичай школярам задають питання, пов'язані з навчальною діяльністю («З ким з однокласників ти хотів би разом готуватися до іспиту?»), позанавчальної діяльністю («З ким з однокласників ти хотів би разом готувати номер художньої самодіяльності?») і особистими відносинами («Кого з однокласників ти запросив би на свій день народження?»). При обробці результатів по кожному заданому питанню підраховується кількість виборів, отриманих кожним членом групи, встановлюється взаємність зроблених і отриманих виборів. На основі цього робляться висновки про статус кожного члена в колективі, наявності у нього стійких дружніх зв'язків, існування в колективі окремих стійких угруповань, наявності в групі явних лідерів та ізольованих членів. Така інформація розширює можливості педагога по взаємодії з учнівським колективом, вчитель в змозі істотно підвищити ефективність педагогічного, і особливо виховного, впливу на учнів.